Іванов Валентин Козьмич
Валенти́н Козьми́ч Івано́в (рос. Валенти́н Козьми́ч Ивано́в, *19 листопада 1934, Москва — 8 листопада 2011, Москва[2]) — радянський футболіст, нападник, згодом радянський та російський футбольний тренер. Олімпійський чемпіон 1956 року, чемпіон Європи 1960 року. Заслужений майстер спорту СРСР, заслужений тренер СРСР.
 | ||
 | ||
| Особисті дані | ||
|---|---|---|
| Повне ім'я | Валентин Козьмич Іванов | |
| Народження | 19 листопада 1934 | |
Москва,  СРСР
| ||
| Смерть | 8 листопада 2011 (76 років) | |
Москва,  Росія
| ||
| Поховання | Ваганьковське кладовище | |
| Зріст | 178 см | |
| Вага | 70 кг | |
| Громадянство | СРСР
| |
| Позиція | нападник | |
| Професіональні клуби* | ||
| Роки | Клуб | І (г) |
| 1952—1966 | «Торпедо» (Москва) |
287 (124)[1] |
| Національна збірна | ||
| Роки | Збірна | І (г) |
| 1955—1965 |  СРСР
|
59 (26) |
| Тренерська діяльність** | ||
| Сезони | Команда | Місце |
| 1981—1991 1992—1993 1994 1994—1996 1998 2003 |
«Торпедо» (Москва) «Ража» (Касабланка) «Асмарал» (Москва) «Торпедо-Лужники» (Москва) «Торпедо» (Москва) «Торпедо-Металург» (Москва)
|
|
| Звання, нагороди | ||
| Звання | ||
| Нагороди |
Орден «Знак Пошани» | |
|
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||
|
** Тільки на посаді головного тренера. | ||
Футбольні початки ред.
Корінний москвич народився у сім'ї з чотирьох дітей. Виховувала їх мати-одиначка. Змалку Валентин грав у футбол разом з двома старшими братами. Після закінчення школи-семирічки він, тоді 15-річний юнак, вболівальник московського «Динамо», пішов з братами працювати на завод слюсарем. Там водночас грав за місцеву команду «Крила Рад-1». Під час фіналу одного з юнацьких турнірів на гру Валентина звернув увагу один з тренерів московського «Торпедо» Георгій Жарков.
У 1952 році Іванов вже став гравцем «Торпедо», хоча деякий час продовжував працювати на заводі. І тільки перед початком чемпіонату СРСР 1953-го Валентин врешті перейшов на повноцінну роботу до клубу, став гравцем основи головної команди «Торпедо» й поїхав з нею на збори. До футбольного клубу гравця Валентина Іванова прийняли на посаду інструктора фізкультури з щомісячною зарплатнею в 120 рублів (без врахування премій).
Перший свій матч у чемпіонаті СРСР Іванов зіграв у Вільнюсі. Його команда програла, а він сам не продемонстрував яскравої гри. Однак на другу гру Валентин знову вийшов у стартовому складі. Як відзначав сам футболіст, він багато в чому завдячує розвитку своєї кар'єри довірі головного тренера команди Віктора Маслова. У першому своєму сезоні новачок команди пропустив тільки три гри чемпіонату. Після першого кола міцного «середнячка» «Торпедо» підсилили досвідчені футболісти з армійських команд, зокрема Анатолій Ільїн та В'ячеслав Соловйов. Того сезону «Торпедо» зайняло третє місце у чемпіонаті СРСР.
Перші здобутки ред.
Згодом партнерами Іванова у «Торпедо» стали майбутні зірки Віктор Шустіков, Слава Метревелі, Геннадій Гусаров, Едуард Стрєльцов та Валерій Воронін. Двоє останніх стали найкращими друзями Іванова. З 1955 року Валентин вже грав за збірну СРСР, а у 1956-у команда «Торпедо» обрала його своїм капітаном. Того ж року Іванов у складі збірної став чемпіоном Олімпійських ігор у Мельбурні. Хоча у фіналі він так і не зіграв — дістав травму у попередьному матчі з Болгарією.
У 1957 році московське «Торпедо» з молодим капітаном Івановим завоювало срібні нагороди чемпіонату СРСР, а зі збірною гравець переміг у тогорічних Міжнародних дружніх спортивних ігор молоді, де змагалися переважно країни Варшавського договору. Наступного року Валентин поїхав на перший для збірної СРСР чемпіонат світу, який проходив у Швеції. Як гравець основи, Іванов відіграв усі 5 матчів збірної й відзначився одним забитим голом у ворота Австрії.
Одразу по завершенні чемпіонату, СРСР зіграла товариський матч з Англією й дістала ганебну поразку з рахунком 0:5. Одним з головних винуватців тренер команди Гавриїл Качалін назвав Валентина Іванова. Футболіст через багато років по тому згадував, що від вигнання з футболу його, а також ще двох збірників, врятував тодішній начальник команди Андрій Старостін.
Головні гравецькі досягнення ред.
Найщасливішим у своїй футбольній кар'єрі Валентин Іванов називав 1960 рік. Тоді його «Торпедо» виграло чемпіонат Союзу й стало володарем Кубка СРСР. А у складі збірної Валентин став чемпіоном Європи. Під час фінального етапу Європейського Кубка націй з футболу, який складався всього лиш з двох ігор, радянські футболісти перемогли Чехословаччину та Югославію. Валентин відіграв обидва матчі, а у першому з них забив два голи. Одного з них прокоментував сам Іванов: «Я отримав пас у центрі поля й побіг у напрямку воріт суперника з правого краю. На своєму шляху обіграв двох чи трьох суперників, а коли дійшов до лінії поля, мав намір виконати простріл, але на мене кинувся ще один суперник. Я його обіграв і проштовхнув м'яча до штрафного майданчика. Назустріч — воротар. Одним порухом я його „поклав“ й вдарив по воротах. І хоча там стояли одразу троє захисників, але м'яч потрапив до сітки».
У 1961 році «Торпедо», а у його складі й Валентин Іванов, знову зайняло друге місце в чемпіонаті СРСР. Наступним досягненням футболіста був чемпіонат світу, що пройшов 1962 року в Чилі. Збірна СРСР пройшла до чвертьфіналу. А Валентин Іванов забив 4 голи й поділив місце найкращого бомбардира з Гаррінчою, Альбертом, Вава, Санчесом та Єрковичем.
Під час першого ж матчу, який СРСР грала з Югославією, Іванов добив м'яча у ворота після удару в штангу Віктора Понедельника. Ще двічі Валентин відзначився у наступній грі з Колумбією й одного разу в третій грі проти Уругваю. Того разу Іванов знову зіграв на добиванні після удару Понедельника. За цей останній гол Іванову дорікало керівництво команди, адже коли б рахунок був нічийним, збірна СРСР не мала б зустрічатися з господарями. Саме зустріч з ними стала останньою для радянських футболістів на цьому змаганні. А разом з воротарем Левом Яшином Валентин став антигероєм чвертьфінальної зустрічі з Чилі. У простій ситуації він дозволив суперникові себе обікрасти й почати швидку гольову комбінацію.
Останні трофеї Іванова-гравця ред.
Наступні досягнення, яких можна назвати «срібними», Іванов пережив у 1964 році. Спершу «Торпедо» зайняло друге місце в чемпіонаті після попередніх «безмедальних» сезонів. А тоді й збірна СРСР, у якій Іванов був капітаном, дістала срібні нагороди Кубка Європи того ж року. Валентин відіграв усі матчі, забив один гол у відбірковій зустрічі й ще один у півфіналі зі Данією після «сольного» проходу.
Та срібла футбольному керівництву СРСР виявилось замало після попередньої перемоги у Європі. Тому тренер Костянтин Бєсков позбувся своєї посади, а Іванов згодом — пов'язки капітана. Останніми для Валентина у футболці збірної стали відбірні матчі на чемпіонат світу 1966 року, що мав відбутися в Англії. У відборі Іванов забив три голи у трьох зустрічах, але на фінальний турнір його вже не взяли.
У 1965 році «Торпедо» виграло чемпіонат СРСР, здолавши у важкій боротьбі київське «Динамо». А Валентин здобув свій останній трофей у кар'єрі гравця. Наприкінці наступного сезону власники команди «Торпедо» — керівництво заводу ЗІЛ запропонувало Іванову стати головним тренером команди.
Тренерська робота ред.
Появі на тренерському містку «Торпедо» Валентина Іванова передував спонукальний шарж, якого опублікувала заводська газета. На малюнку був зображений Іванов-гравець з капітанським біноклем, як символ його майбутньої вже тренерської роботи. З перервами Валентин очолював «Торпедо» до 1991 року. За той час здобув з командою три кубки СРСР, чотири рази бронзові нагороди чемпіонату й одного разу — у 1976 році, чемпіонство в Радянському Союзі.
Після розпаду Радянського Союзу Іванов поїхав до Марокко тренувати тамтешню команду «Раджа» з найбільшого міста Касабланка. Затримався відомий тренер у північній Африці тільки на один рік. Уже 1994 року він недовгий час тренував російську команду «Асмарал». Але після чергових проблем з грошима у власників клубу, Іванов повернувся на пост головного тренера «Торпедо». Свою рідну команду він очоював знову з перервами, але аж до 2003 року. Боси клубу покладали надію на Іванова, що саме він зуміє вивести команду з кризи. Але край усім амбіціям поклав розпад заводу «ЗІЛ».
Зараз Валентином Івановим опікується ФК «Москва». Власники клубу запрошують його на кожну домашню гру «Москви» й спеціально присилають транспорт по знаного в минулому тренера. Хоча й Іванов до цього клубу не має жодного стосунку.
Сім'я ред.
У 1956 році під час повернення додому з Олімпіади у Мельбурні, на теплоході «Грузія» у Валентина Іванова зав'язались романтичні стосунки зі спортивною гімнасткою Лідією Калініною. На три роки молодша дівчина також везла додому золоту медаль. У 1959 році закохані побралися, а наступного року Лідія вже з прізвищем «Іванова» вдруге виграла олімпійську нагороду.
Поповнення до сім'ї спортсменів прийшло у 1961 році. Тоді народився син Валентин. Через три роки народилася донька Ольга. Згодом вона була солісткою балету Большого театру, а син Валентин став одним з найкращих футбольних суддів Європи й світу.
Титули і нагороди ред.
Олімпійський чемпіон: 1956
Чемпіон Європи: 1960- Віце-чемпіон Європи: 1964
- Найкращий футболіст чемпіонату Європи: 1960 (2 голи, разом з Дражаном Єрковичем, Віктором Понєдєльніком, Міланом Галичем, Франсуа Еттом)
Примітки ред.
- ↑ Згідно з енциклопедією «Российский футбол за 100 лет» (М., 1997).(рос.)
- ↑ Умер Валентин Иванов [Архівовано 10 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
Посилання ред.
- Профіль на сайті «Сборная России по футболу» [Архівовано 16 січня 2021 у Wayback Machine.] (рос.)
- Статистика на сайті КЛИСФ [Архівовано 12 серпня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Інформація про Валентина Іванова #1 на www.fctorpedo.ru (рос.)
- Інформація про Валентина Іванова #2 на www.fctorpedo.ru (рос.)
- Інтерв'ю з Валентином Івановим #1 на www.fctorpedo.ru (рос.)
- Інтерв'ю з Валентином Івановим #2 на www.fctorpedo.ru (рос.)
- Самый опасный, коварный и хитрый [Архівовано 16 березня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)