Відкрити головне меню
Жайворонок білокрилий
Melanocorypha leucoptera2.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Жайворонкові (Alaudidae)
Рід: Степовий жайворонок (Melanocorypha)
Вид: Жайворонок білокрилий
Біноміальна назва
Melanocorypha leucoptera
Pallas, 1811
Синоніми
Alauda leucoptera
Melanocorypha sibirica
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Alauda leucoptera
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Category:Melanocorypha leucoptera
EOL logo.svg EOL: 1048053
ITIS logo.svg ITIS: 561039
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 1365152
Fossilworks: 370408

Жайворонок білокрилий (Melanocorypha leucoptera) — невеликий горобцеподібний птах родини жайворонкових (Alaudidae). Монотиповий вид, поширений у степовий районах Європи та Азії. В Україні залітний взимку на півдні степової зони.

Зміст

ОписРедагувати

Морфологічні ознакиРедагувати

Птах більший за горобця. Маса тіла 39—48 г, довжина тіла до 18 см, довжина крила 105—126 мм. Самки менші за самців. У дорослого самця в шлюбному вбранні верх голови, покривні пера вух і значна частина верхніх покривних пер крил руді; над оком білувата «брова»; спина сірувата; низ білий, з бурими рисками на боках тулуба і вола; махові пера темно-бурі, по краю внутрішніх першорядних і другорядних махових пер проходить широка біла смуга; хвіст бурий, зовнішня частина крайніх стернових пер біла; дзьоб бурий, біля основи світліший; ноги бурі; у позашлюбному оперенні забарвлений тьмяніше завдяки світлій облямівці на перах. У дорослої самки в шлюбному вбранні верх сірувато-бурий, з темними рисками; верхні покривні пера крил рудуваті; у позашлюбному оперенні сіріша. Вбрання молодого птаха схоже на позашлюбну дорослу самку.[1] В осінньо-зимовий період забарвлення менш яскраве і не таке контрастне.

Від інших жайворонків відрізняється широкою білою смугою на задньому краю крил.

Линяння раз на рік, повне, відбувається в післягніздовий період.

ЗвукиРедагувати

Пісня — високотональні флейтові трелі, подібна до польового жайворонка. Іноді імітує окремі строфи пісень інших птахів; поклик — щебетливе «тррріт». Співає на землі, або (рідше) злітаючи на невелику висоту.

Поширення та місця існуванняРедагувати

Населяє сухі відкриті степи та рівнини. Ареал простягається від рівнинної частини Дагестану та Ергенів на схід до західних передгір'їв Алтаю і котловини озера Зайсан. На північ у долині Волги до района Саратова, до района Пугачова, Бузулука, Міасу, Челябінську, Омську, озера Чани, звідки межа ареалу опускається до західних перегір'їв Алтаю. На південь в Дагестані до району Махачкали, в Казахстані до північного краю Устюрта, далі на схід південна межа проходить приблизно по 47-й паралелі.[2]

Білокрилий жайворонок тяжіє до не надто густої і невисокої рослинності. На гніздуванні трапляється на солончаках в типчаково-полинових асоціаціях з ділянками голої глини, невеликими ділянками кокпеку (Atriplex canum) і дерновинами ковили, по степах з ковилою Stipa lessigniana на темно-каштанових ґрунтах. Надає перевагу типчаково-полиновим ділянкам на схилах плато. В чорно-полиновому степу трапляється рідше. На пирійних луках і на полях вкрай рідкісний. На прольоті і зимівлі зустрічається як на цілині, так і на орних полях.

ГніздуванняРедагувати

Гніздиться окремими парами з кінця квітня — початку травня до початку серпня. Гнізда влаштовує на землі із зелених трав'янистих рослин та полину, лоток вистеляє тонкою травою. Гнізда більші, ніж у польового жайворонка, глибші і краще укриті. Кладки складається з 3—6 (зазвичай з 4-6) яєць. Яйця менші, ніж у степового жайворонка, але схожі за забарвленням: блідо-зеленуваті або блідо-жовтуваті з оливково-бурими, сірими або сірувато-бурими цятками, що утворюють віночок біля тупого кінця. Насиджує самка протягом 12 днів. Поршки починають зустрічатися з кінця травня — червня. У червні — на початку липня буває друга кладка.

ЖивленняРедагувати

Влітку, як і інші жайворонки, живиться переважно комахами. Серед них домінують жуки і прямокрилі. До складу рослинної їжі влітку входить насіння лободових, щавлю та інших рослин. Взимку — насіння Setaria viridis, Carex stenophylla і зелені паростки злаків.

ЧисельністьРедагувати

Чисельність в Європі оцінюють в 10—50 тис. пар, світової популяції — близько 50—250 тис. пар. Чисельність виду в цілому скрочується.[3]

ОхоронаРедагувати

Вид занесено до Додатку ІІ Бернської конвенції. Головними загрозами для виду вважають розорювання степів.[3]

ПосиланняРедагувати

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  2. Степанян Л. С. Конспект орнитологической фауны СССР. — М. : Наука, 1990. — 727 с. — ISBN 5-02-005300-7.
  3. а б BirdLife International. 2017. Alauda leucoptera. (amended version published in ) The IUCN Red List of Threatened Species 2017: e.T22717298A118715791. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2017-3.RLTS.T22717298A118715791.en. Downloaded on 03 January 2018.

ДжерелаРедагувати