Відкрити головне меню

Жайворонок степовий

вид птахів

ОписРедагувати

Морфологічні ознакиРедагувати

Досить великий жайворонок, розміром зі шпака. Маса тіла 53-70 г, довжина тіла близько 20 см. Дорослий птах зверху сірувато-бурий, з темною строкатістю; над оком білувата «брова»; на боках на межі шиї і вола великі чорні плями; боки тулуба буруваті; решта низу тулуба білувата; спід крил темно-бурий; на задньому краю крил вузька біла смуга; махові пера бурі, зі світлою облямівкою; хвіст бурий, крайні стернові пера білі; дзьоб бурий, масивний; ноги бурі. Самець і самка подібні за забарвленням, проте самець помітно більший за розміром. Молодий птах схожий на дорослого, але пера верху зі світлою верхівкою; темні плями на боках шиї ледь помітні.

Від решти жайворонків відрізняється чорними плямами на межі шиї і вола; крім того, від польового жайворонка — виразними білуватими «бровами»; від сірого та малого жайворонків — вузькою білою смугою на задньому краю крил та більшими розмірами.[1]

Мінливість проявляється у варіюванні відтінків основного фону забарвлення верхнього боку тіла та в ступені розвитку рисунку із темних штрихів на верхньому боці тіла.

ЗвукиРедагувати

Видає мелодійне різноманітне щебетання та дзвінкий крик «крррлітс — крррлітс». Пісню виконує в повітрі.

Поширення та місця існуванняРедагувати

Ареал степового жайворонка включає південні і східні регіони Європи, Північну Африку, Центральну та Передню Азію, Близький Схід. В Україні мешкає у степовій і частково лісостеповій смугах. Зимує в межах гніздового ареалу, відлітаючи з північних районів, де встановлюється сніговий покрив.

Оселяється на відкритих степових просторах з добре розвиненим трав'янистим покровом, при цьому віддає перевагу ковиловим і злаково-полинним степам; охоче поселяється також серед полів злаків.

ТаксономіяРедагувати

Виділяють 4 підвиди:

  • Melanocorypha calandra calandra (Linnaeus, 1766),
  • Melanocorypha calandra gaza Meinertzhagen, 1919,
  • Melanocorypha calandra hebraica Meinertzhagen, 1920,
  • Melanocorypha calandra psammochroa Hartert, 1904.

ЧисельністьРедагувати

Чисельність в Європі станом на кінець ХХ ст. оцінена в 10-24 млн пар, в Україні — 40-80 тис. пар[2]. Європейська популяція становить 25-49% від світової, яку оцінюють в 61,2-288 млн особин. Чисельність скорочується.[3]

РозмноженняРедагувати

 
Яйця в оологічній колекції

На півночі ареалу з'являється з появою перших проталин. Спів і токові польоти степового жайворонка можна спостерігати з початку березня до кінця червня, місцями і до середини липня. Перші кладки з'являються на півдні України вже наприкінці березня. Трапляються кладки і до середини червня, очевидно — другі. Гніздо облаштовують в ямці під кущиком трави, добре маскується і затінюється. Гніздо степовий жайворонок будує із сухих стеблинок і листя злаків та тонких корінців. Вистилка лотка, зазвичай, складається з тонших матеріалів. Іноді гніздо розташовується в купці сухого кінського посліду. У кладці буває найчастіше 4-5 яєць. Яйця досить темні, брудно-білого або зеленуватого основного фону з численними бурими або оливковими, наскільки розмитими плямами, згущеними до тупого кінця. Насиджує тільки самка протягом 16 днів. Вигодовування в гнізді триває близько 10 днів. Пташенята, які тільки-но покинули гніздо, трапляються з другої половини травня до кінця липня. Водночас вже наприкінці липня з'являються досить великі кочові зграї, які шукають поживу серед степів, жнив, косовиць та обабіч доріг разом з іншими жайворонками. Кочівлі тривають до пізньої осені. Нерідко вони переходять у справжній осінній проліт.

ЖивленняРедагувати

Всеїдний птах. У літній період майже повністю переходить на тваринну їжу. Здобуває поживу, пересуваючись по землі. Рослинна їжа влітку становить не більше 10%. Це насіння різних дикорослих рослин, зелені частини тонконога, зерна культурних злаків. Восени, зі зникненням комах, жайворонок переходить на рослинну їжу. Степові жайворонки досить регулярно відвідують водопій.

ОхоронаРедагувати

Перебуває під охороною Бернської конвенції.

ПосиланняРедагувати

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  2. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  3. BirdLife International 2012. Melanocorypha calandra. The IUCN Red List of Threatened Species. Version 2015.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 25 July 2015.(англ.)

ДжерелаРедагувати