Буцький Йосип Іванович

Йо́сип Іва́нович Бу́цький (нар. 1919 — пом. 1980) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир 2-го стрілецького батальйону 515-го стрілецького полку 134-ї стрілецької дивізії (69-а армія), майор. Герой Радянського Союзу (1945).

Йосип Іванович Буцький
Буцький Йосип Іванович.jpg
Народження 18 жовтня 1919(1919-10-18)
Велика Лихівка
Смерть 4 січня 1980(1980-01-04) (60 років)
Буцьківка
Поховання
 : 
зображення місця поховання
Громадянство Flag of the Ukrainian State.svg УНР
СРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид збройних сил сухопутні війська
Рід військ піхота
Роки служби 1940—1946
Партія КПРС
Звання CCCP army Rank podpolkovnik infobox.svg Підполковник
Формування 134-та стрілецька дивізія
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Суворова III степеня Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» Медаль «20 років перемоги у ВВВ» Медаль «30 років перемоги у ВВВ»
Медаль «50 років Збройних Сил СРСР»
Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
CMNS: Буцький Йосип Іванович на Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Народився 18 жовтня 1919 року в селі Велика Лихівка, нині Валківського району Харківської області, в селянській родині. Українець. Здобув неповну середню освіту. Працював токарем на харківському заводі «Світло шахтаря».

До лав РСЧА призваний у 1940 році. Того ж року закінчив полкову школу молодших командирів.

Початок німецько-радянської війни зустрів на посаді командира відділення стрілецького полку в Західному ОВО. Брав участь в оборонних боях на території Білорусі, під Смоленськом, у Підмосков'ї. Під час битви за Москву воював у складі загону особливого призначення, який діяв у ворожому тилу в Московській і Калінінській областях РРФСР.

На початку 1942 року призначений командиром взводу окремого лижного батальйону 134-ї стрілецької дивізії, згодом обіймав посаду заступника командира цього ж батальйону зі стройової частини. Член ВКП(б) з 1942 року. У 1944 році капітан Й. І. Буцький був призначений командиром 2-го стрілецького батальйону 515-го стрілецького полку 134-ї стрілецької дивізії.

Особливо майор Й. І. Буцький відзначився під час проведення Вісло-Одерської наступальної операції. 14 січня 1945 року при прориві довготривалої оборони супротивника на західному березі річки Вісла, особисто водив батальйон на штурм ворожих укріплень. Поєднуючи взаємодію піхоти з приданою бронетехнікою, наніс значної школи живій силі і техніці супротивника, чим сприяв проривові ворожої оборони на всю тактичну глибину. Стрімко просуваючись вперед, батальйон майора Й. І. Буцького, діючи десантними групами на броні танків, порушив комунікації ворога і в бою північно-західніше міста Радома знищив до 450 солдатів і офіцерів супротивника, захопив 12 гармат і полонив до 100 солдатів ворога. 25 січня 1945 року, попри потужний спротив супротивника, що знаходився на вигідних рубежах, обхідним маневром зайшов у ворожий тил, деморалізував його, а потім повністю розгромив і знищив гарнізон опорного пункту поблизу озера Обра. У боях на території Німеччини, стрімко просуваючись вперед, вийшов на водний рубіж річки Одер. 4 лютого 1945 року супротивник протягом дня тричі контратакував бойові порядки батальйону при підтримці авіації, танків і САУ. У критичний момент бою майор Й. І. Буцький з автоматом у руках особисто брав участь у відбиття ворожої контратаки, знищивши до 20 солдатів.[1]

У 1946 році підполковник Й. І. Буцький вийшов у запас. У 1961 році закінчив Київський технікум харчової промисловості. Працював директором Валківського харчокомбінату.

Помер 4 січня 1980 року. Похований на кладовищі села Буцьківка Валківського району Харківської області.

НагородиРедагувати

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року «за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм», майорові Буцькому Йосипу Івановичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 5201).

Також нагороджений орденами Червоного Прапора (28.09.1944), Суворова 3-го ступеня (18.06.1945), Вітчизняної війни 1-го ступеня (06.05.1944), Червоної Зірки (09.04.1943) і медалями.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати