Відкрити головне меню

Олександр Адольфович Бурба
рос. Александр Адольфович Бурба

Burba a a c1968.jpg

О. А. Бурба у 1968 р.
Народився 6 серпня 1918(1918-08-06)
Flag of the Ukranian State Єнакієве, Катеринославська губернія, Українська держава
Помер 5 жовтня 1984(1984-10-05) (66 років)
СРСР Оренбург, РРФСР, СРСР
Поховання Оренбурзька область
Громадянство Flag of Ukraine.svg Гетьманат (1918) → УРСР (1919—1922) →
СРСР СРСР
Діяльність винахідник, металург, хімік, інженер
Alma mater Ростовський державний університет (1941)
Сфера інтересів хімія, металургія
Заклад Гідрохімічний інститут АН СРСР,
Мідногорський мідно-сірчаний комбінат,
Оренбурзький політехнічний інститут
Вчене звання професор
Науковий ступінь кандидат технічних наук
Науковий керівник чл.-кор. АН СРСР Д. М. Чижиков
Відомі учні д-р техн. наук, професор, Заслужений винахідник Російської Федерації
В. П. Малкін[1]
Відомий завдяки: організатор промисловості та освіти, творець металургії германію в Росії
Нагороди
Орден Леніна — 1961 Орден Леніна — 1966 Орден Жовтневої Революції — 1971
Орден «Знак Пошани»  — 1957 Орден «Знак Пошани»  — 1981
Медаль «За трудову відзнаку»
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Медаль «30 років перемоги у ВВВ» Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Медаль «Ветеран праці»
Медаль «За освоєння цілинних земель»
Почесний громадянин Мідногорська — 1979
Автограф Burba al-dr adolf-ich signature 1971.jpg

Бурба Олександр Адольфович у Вікісховищі?

Олекса́ндр Адо́льфович Бу́рба (нар. 6 серпня 1918(19180806), Єнакієве, Катеринославська губернія, Українська держава — пом. 5 жовтня 1984, Оренбург, РРФСР, СРСР) — організатор промисловості та освіти, вчений у галузі хімічної і металургійної технологій, кандидат технічних наук (1968), професор (1980), директор Мідногорського мідно-сірчаного комбінату (1954—1971), перший ректор Оренбурзького політехнічного інституту (1971—1983). Почесний громадянин міста Мідногорська Оренбурзької області (1979).[2]

Зміст

БіографіяРедагувати

ДонбасРедагувати

Народився в родині вихідця з Литви Адольфа Боніфаціевіча Бурба, вагаря залізничної станції Єнакієве, нагородженого від імені царя срібним годинником «Найкращому вагарю Росії». Працював викладачем креслення в середній школі міста Єнакієве (в 1928—1935 рр. — Риково) одночасно з навчанням в старших класах тієї ж школи (1934—1936).

ДонРедагувати

У 1936 р. вступив в Ростовський державний університет на хімічний факультет, який закінчив у 1941 р. Будучи студентом, працював у 1937—1939 рр. викладачем хімії на курсах майстрів соціалістичної праці в Ростові-на-Дону, а з 1940 р. — молодшим науковим співробітником Гідрохімічного інституту АН СРСР[3] в Новочеркаську Ростовської області.

ОренбуржжяРедагувати

У зв'язку з початком Німецько-радянської війни був направлений на підприємство оборонного значення в місто Мідногорськ Чкаловскої (нині Оренбурзької) області. У 1941—1971 рр. — на Мідногорському мідно-сірчаному комбінаті (ММСК): старший інженер дослідного відділу, начальник хімічного цеху, начальник виробничо-технічного відділу. Одночасно, у 1942—1945 рр. викладав в ремісничому училищі і був керівником виробничої практики студентів Уральського політехнічного інституту. У 1954—1971 рр. — директор ММСК.

У 1968 р. отримав науковий ступінь кандидата технічних наук після захисту в Інституті металургії ім. О. О. Байкова АН СРСР дисертації з закритою тематикою (промислова технологія отримання германію). У той час виробництво германію було засекречено. Тому робота О. А. Бурба ніколи не була опублікована в повному вигляді. Науковий консультант дисертації — член-кореспондент АН СРСР Д. М. Чижиков.

 
Посвята в студенти на головній площі Оренбурга (початок 1970-х)

У 1971 р. призначений ректором новоствореного Оренбурзького політехнічного інституту. Був головою Ради ректорів вищих навчальних закладів Оренбурзької області. У 1980 р. Вища атестаційна комісія надала йому вчене звання професора по кафедрі хімії. З жовтня 1983 р., після досягнення граничного для керівника організації віку (65 років), працював завідувачем кафедрою хімії Оренбурзького політехнічного інституту.[4]

Похований у місті Мідногорськ Оренбурзької області на кладовищі у гори Маяк.

Технологічні розробкиРедагувати

 
Склад сірки в хімічного цеху ММСК (1960-і рр.)
 
У кабінеті директора ММСК (1970)

О. А. Бурба отримав 29 авторських свідоцтва на винаходи в галузі промислових технологій. Його науково-технічні дослідження та промислові впровадження були про технології очищення сірки від домішок, виробництва сірчаної кислоти, металургії кольорових, в тому числі і рідкісних, металів (міді, германію, свинцю, селену та ін.), порошкової металургії, очищення та утилізації відходів хімічних комбінатів, охороні навколишнього середовища.

Розділова плавкаРедагувати

У 1941—1942 рр. він був одним з провідних розробників технології розділової плавки, що дозволила одночасно виплавляти і мідь, і нікель у ватержакетних печах на Мідногорському мідно-сірчаному комбінаті (ММСК) замість виплавки тільки міді, що було революційним кроком у вітчизняній металургії кольорових металів.[5]

Виробництво германіюРедагувати

У 1956—1960 рр. на ММСК під керівництвом О. А. Бурба і при його визначальній ролі була розроблена і впроваджена у виробництво хіміко-металургійна технологія комплексної переробки пилу мідеплавильного виробництва і зол від спалювання енергетичного вугілля з витяганням германію та інших рідкісних металів. Пуск промислового цеху переробки пилу на ММСК відносять до найбільших впровадженням у кольоровій металургії XX століття.[6] Цей цех давав щорічно більше мільйона рублів прибутку.[7] Вперше в СРСР був налагоджений в промисловому масштабі випуск концентрату германію з металургійних пилу і зол вугілля, що дозволило повністю відмовитися від імпорту цього напівпровідникового металу, який потрібний для електронної промисловості.

У 1962 р. з ініціативи та за участю О. А. Бурба аналогічне виробництво було створено на Ангренському хіміко-металургійному заводі (АХМЗ)[8][9] в місті Ангрен в Узбекистані (нині підприємство «Ангрененергоцветмет»). Після цього СРСР утримував світове лідерство з виробництва германію, збільшивши випуск металу настільки, що до 40 % виробництва йшло на експорт.[10] Після розпаду СРСР, аж до початку 2010-х рр. ММСК залишався єдиним виробником германієвого концентрату в Росії.[11]

НагородиРедагувати

Медалі Всесоюзної сільськогосподарської виставки — ВСХВ та Виставки досягнень народного господарства СРСР — ВДНХ. Почесна грамота Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва (1978). Подячна грамота Всесоюзного товариства «Знання» (1978). Почесний знак Всесоюзного добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту — ДОСААФ.

Занесений в «Книгу Пошани» Оренбурзького державного університету (25 січня 1996).

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента РФ от 04.03.1992 N 247[недоступне посилання з лютий 2019]
  2. Почётные граждане г. Медногорска
  3. Архив РАН
  4. История Оренбуржья. Оренбургская биографическая энциклопедия
  5. Запарий В. В. Инновационные процессы в металлургии Урала в военные годы (1941—1945) / В. В. Запарий // Известия Уральского государственного университета. Сер. 1, Проблемы образования, науки и культуры. — 2011. — № 1 (86). — С. 46-53.
  6. Окунев А. И., Кирр Л. Д., Скопов Г. В. Извлечение германия и других элементов-спутников из пыли медеплавильного производства (к 50-летию со дня внедрения технологии)
  7. Свободная энциклопедия Урала. Архів оригіналу за 25 липень 2014. Процитовано 25 червень 2012. 
  8. Ангрен в событиях и датах. Архів оригіналу за 22 лютий 2014. Процитовано 25 червень 2012. 
  9. Энциклопедия Забайкалья
  10. Старков В. Д. Минеральные ресурсы России. Архів оригіналу за 24 лютий 2014. Процитовано 25 червень 2012. 
  11. Кобер П. Разбег в степи. Архів оригіналу за 22 лютий 2014. Процитовано 25 червень 2012. 

ЛітератураРедагувати