Микола Шпак
Мико́ла Шпак (справжнє ім'я Мико́ла Іполі́тович Шпакі́вський[1]; 23 лютого 1909, Липки – липень 1942, Київ) — український радянський поет, письменник і перекладач, партизан часів Німецько-радянської війни. Член Спілки письменників України, офіцер Червоної армії.
| Шпаківський Микола Іполітович | ||||
|---|---|---|---|---|
 Поет у 1928 році | ||||
| Псевдонім |
Микола Шпак, Пилип Комашка | |||
| Народився |
23 лютого (8 березня) 1909 Липки | |||
| Помер |
липень 1942 (33 роки) Київ, Райхскомісаріат Україна | |||
| Громадянство |
 Російська імперія→.svg){kind=small} УНР→ СРСР | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | поет, перекладач | |||
| Роки активності | 1926—1942 | |||
| Членство | Національна спілка письменників України | |||
| Партія | КПРС (з 1941 р.) | |||
| Рід | Шпаківські | |||
| У шлюбі з | Горбатенко Зінаїда Костянтинівна | |||
| Діти |
Неоніла Братунь, Тетяна Лебединська | |||
| Автограф |
 | |||
| Учасник | німецько-радянська війна | |||
| Нагороди |
| |||
| Сайт: Микола Шпак | ||||
|
| ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Походив з небагатої селянської родини дрібношляхетського походження. Перші твори почав друкувати в газетах та журналах, підробляв у редакції. У різні роки працював та писав у Києві, Харкові та Запоріжжі. З початком війни виступав по радіо, був фронтовим кореспондентом. Безпосередньо брав участь у боях під Києвом, де потрапив у полон, з якого пізніше утік. На Житомирщині організував підпільну групу опору й партизанський загін, готував бійців. Після провалу підпільної організації перебрався до Києва задля продовження боротьби, проте за доносом зрадника був схоплений та страчений гестапівцями.
Тематика творчості поета різна: Микола Шпак писав про природу та село, про людей і життя, закликав до боротьби з німецькими загарбниками, складав дитячі казки. Пробував себе в прозі та художньому перекладі. За життя автора було видано п'ять його збірок. Про творчість митця позитивно відгукувалися сучасники, відомі літератори та критики.
Біографія ред.
Ранні роки ред.
Народився 23 лютого 1909 року в селі Липки Ходорківської волості Київської губернії в багатодітній селянській родині. Батько поета був незаможним садівником, мати займалася господарством. Рід Шпаківських мав давнє шляхетське походження і належав до герба Одинець[2].
Після закінчення Липківської семирічної ремісничої школи в 1926 році вступив до Київської художньо-індустріальної школи (відділ малярства), де навчався близько двох років. Згодом перейшов до Київського сільськогосподарського інституту. Також навчався в Запорізькому інституті профосвіти. Приблизно в ці роки Микола почав друкувати свої вірші в журналах «Молодняк», «Червоний шлях», «Плуг» та на сторінках інших періодичних видань.
Ще навчаючись в інституті, працював редактором літературної сторінки газети «Молодий більшовик», був відповідальним секретарем журналу «Темпи»[3]. 1930 року переїхав до Харкова на постійну роботу в редакції, де зустрів майбутню дружину. З 1931 по 1932 перебував у лавах Червоної армії, готував до друку свою першу поетичну збірку «Наркому рапорт», яка вийшла у 1933 році в Харкові. Певний час підробляв вантажником. 1933 року перебував у Запоріжжі, співпрацюючи з газетою «Червоне Запоріжжя»[1].
Період творчості ред.
1934 року став членом Спілки письменників України, переїхав до Києва і повністю віддався літературній діяльності. Тут він мешкав з родиною у будинку письменників Роліт (кв. 15). За шість передвоєнних років видавав збірки поезій, багато перекладав і писав твори для дітей[4]. Завідував Всеукраїнським кабінетом робітничого автора при видавництві «Український робітник», працював редактором та журналістом.
1941 року вступив до Комуністичної партії[5].
Німецько-радянська війна ред.
У перші тижні війни Микола з групою письменників поїхав до Тернополя в розпорядження політвідділу Південно-Західного фронту. Звідти частину з них розподілили в різні військові та армійські газети. Поета й решту направили в резерв до Полтави, де він став старшиною. Письменник Микола Шеремет згадував: «Людина м'якої, лагідної вдачі, одягнувши шпалу на петлиці, одразу переродилась… Він став суворим і вимогливим»[6]. Після Полтави Шпак недовго перебував у Харкові, а потім повернувся до Києва. Певний час був військовим кореспондентом газети 37-ї армії Південно-Західного фронту, виступав з патріотичними віршами по радіо та перед бійцями[1].
Будучи офіцером (інтендантом 3-го рангу[7]) Червоної армії, брав безпосередню участь у боях на підступах до столиці, але 19 вересня 1941 року в районі Борисполя потрапив у полон, згодом — у Дарницький концтабір. Завдяки допомозі матері Шпаку вдалося втекти, після чого він вирушив на рідну Житомирщину. Після полону поет ледве ходив, але, оговтавшись, почав гуртувати навколо себе молодих патріотів, організував підпільну групу опору й на її основі партизанський загін «За свободу». Підпільники розгорнули широку агітаційну роботу в Липках та інших селах району: розповсюджували повідомлення радянської влади та вірші поета, залучали до організації нових членів, готувалися до збройної боротьби з ворогом[6].
Весною 1942 року стався провал попільнянської підпільної організації, почалися арешти та страти в селі Липки. Партизани на чолі зі своїм керівником з боєм відійшли в ліси. Микола Шпак більше не мав змогу перебувати в рідному селі, тому разом з невеликою групою вирушив до окупованого Києва, де сподівався на встановлення зв'язку з місцевим підпіллям, прагнув дістати обладнання для друку агітаційних листівок. Проте йому це не вдалося. 19 липня 1942 Миколу Шпака та його товариша Петра Радченка було заарештовано у дворі Роліту за доносом письменника Аркадія Любченка[8]. Поета стратили в катівнях гестапо, місце його поховання невідоме (можливо, у Бабиному яру[9]).
Особисте життя ред.
Наприкінці 1930 року в одній із редакцій Харкова познайомився із Зінаїдою Горбатенко, невдовзі молоді побралися. У шлюбі народилося четверо дітей, єдиний син помер у дитинстві. Після загибелі поета дружина прожила ще 54 роки, вдруге заміж не виходила. Микола Шпак — батько літературної критикині Тетяни Лебединської та журналістки Неоніли Братунь.
Неоніла Миколаївна Шпак, у шлюбі Братунь (1931—2007) — українська журналістка. Заслужений журналіст України, голова Міжнародного центру Ростислава Братуня, працювала на Львівській студії телебачення[10]. У шлюбі з українським поетом і активістом Ростиславом Братунем народила доньку Наталію Колесніченко-Братунь[11][12].
Творчість ред.
Літературна діяльність ред.
Поет казав, що поштовхом до творчості стали прочитані ним у дитинстві твори Т. Шевченка, І. Франка, О. Пушкіна та інших авторів[6].
Перший вірш Микола опублікував 1926 року в журналі «Плужанин». Разом з Ю. Костюком Шпак працював у Запоріжжі над утворенням міжрайонної групи «Молодняку» «Запоріжжя-Дніпрельстан». Певний час входив до літературної організації «ЛОЧАФ», яка працювала під егідою Червоної армії і флоту.
Був знайомий з багатьма відомими письменниками, серед них: В. Сосюра, М. Рильський, П. Усенко, П. Тичина та інші.
До війни вийшли друком збірки поезій Шпака «Наркому рапорт» (1933), «В дозорі» (1934), «Моя любов» (1936), «Багатство» (1938), «Сила земна» (1940). На початку 1941 року підготував збірку вибраних поезій «Жита красуються», але вона вийшла вже по смерті поета в 1947. Доробок Шпака у дитячій літературі: «Казка про горе, потоплене в морі», «Сон Захарка», «Казка про лютого царя і мудру вдову». Крім віршів та казок писав поеми. Пробував перо також у прозовому жанрі та вдосконалив власну художню стилістику у царині художнього перекладу (перекладав твори В. Маяковського, М. Огарьова, О. Полєжаєва, К. Хетагурова, М. Некрасова та інших, народні пісні)[6][13].
Після смерті письменника його вибрані твори виходили в таких виданнях: «Поезії» (1946), «Вибрані поезії» (1950, 1952, 1956, 1967, 1989, 2009), «Казки» (1955, 1980), друкувалися в різних часописах. Частина творів Шпака була перекладена російською та іншими мовами, переважно вони з'являються в збірках, присвячених Другій світовій війні та поетам тієї пори[13].
Тематика творів ред.
Тематика творчості Миколи Шпака у передвоєнні роки різноманітна, але все-таки найкращі твори були написані про рідне село. Липківська земля давала силу й наснагу для творчості поета. У цих віршах він описує батьківський край, неповторну красу української землі та Полісся, звичаї та життя простих людей. Серед них вірші «Квітує жито», «Весна», «Гей, піду до клубу я» та інші, які пізніше увійшли до другої збірки. Часто митець звертається до почуття любові, наприклад у віршах «Я люблю», «Чи сміємо?»[14].
Квітує жито хвилями під сонцем, Снується співом синя далина.
Орем на пар. Лоскоче радість серце...
Шумує буйно літо на ланах.
Багато уваги М. Шпак приділяв так званій «виробничій темі», у таких творах поет зображує працьовитих земляків. Свої вірші він писав, стилізуючи під народну пісню чи послання, використовував розмовні інтонації, прагнув максимально наблизити до широкого загалу читачів, зробити зрозумілими кожному[4].
Під час війни Шпак закликав до боротьби з нацистами своїми полум'яними віршами. Його твори в той час поширювались під псевдонімом Пилип Комашка. Їх читали і вчили напам'ять. У них поет уславлює своїх мужніх побратимів, які до останньої краплини крові воюють з загарбниками, просто і ясно показує злочини нацизму, закликає боротися з ворогом. У воєнний період написані вірші «До зброї!», «Забирають підлі німці хліб», «На німецьку відозву…» та інші[4]. Відомо, що певна кількість робіт тієї доби збереглася завдяки тому, що була закопана автором у лісі і пізніше віднайдена друзями-партизанами[9].
Піднімайсь, народ! До зброї! Враз позбудемось лихої
Долі рабської, тюрми!
Піднімайсь, народ, з пітьми!
У свою чергу, автор вірить у щасливе вільне повоєнне життя, у те, що перемога на стороні українців. Останні вірші, написані в травні-червні 1942 року, сповнені трагізму: поет звертається до дружини, ніби передчуваючи свою загибель.
Я в братській буду, Зіно, Лежати поміж кленів...
Ти так хотіла сина,
Похожого на мене.
М. Рильський писав про поета так: «Син садівника із села Липки на Житомирщині, він усе своє коротке життя зберігав кровний зв'язок з землею, з природою.., виявив себе як уроджений і тонкий пейзажист…»[4]
М. Сингаївський зазначив: «Справжня поезія народжується на щодень і для вічності. Такий шлях судився кращим творам Миколи Шпака… Життя поета стало мужньою піснею. І нині вона у вдячних серцях нащадків, у незглибимій пам'яті народу.»[8]
Збірки ред.
Микола-художник ред.
Неабиякі здібності до малювання хлопець виявив ще під час навчання в школі. Саме вони й привели майбутнього поета в 1927 році до Київської художньо-індустріальної школи, куди, маючи талант, він був зарахований до «безплатної категорії». Як тільки випадала можливість, Микола охоче брав етюдник і йшов, як він казав, «на побачення з красунею природою».
Віра Єніна, з якою поет здружився на пленері, згадувала Шпака так: «Коли помітила юнака з картоном у руках, мало не випустила мольберт від здивування — що за фарби! Здавалося, невеличкий картончик розширився од того сонячного живопису. Хоч не вистачало міцного рисунка, але фарби він відчував так тонко, що міг видавати з тих немудрих цільних тюбиків, що були в етюднику, несподівано цікаві сполучення кольорів»[6].
Під час німецької окупації значна частина альбомів і етюдів митця, як і віршів, була втрачена, а до наших днів дійшло не більше двох картин[9].
.jpg)
Нагороди і вшанування пам'яті ред.
- Іменем Миколи Шпака названа одна з вулиць в Липках та Липківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, де створена меморіальна кімната-музей. На фасаді школи встановлено меморіальну та пам'ятну дошки.
- 1957 рік — у м. Києві назвали вулицю іменем Миколи Шпака, а на будинку в Києві, де він жив, встановили меморіальну дошку. 29 травня 2022 року одна з дошок в Києві була незаконно розбита активістами[15].
- 1961 рік — Миколу Шпака посмертно нагороджено медаллю «За оборону Києва».
- 1967 рік — засновано обласну премію імені М. Шпака, присуджувалася вона представникам творчої молоді[16].
- У 1979 році відбулися урочистості з нагоди 70-річчя від дня народження Миколи Шпака. У світ вийшла збірка «Ти будеш жить між нас», до якої увійшли вірші, проза, літературні есе та висловлювання критиків присвячені пам'яті поета і написані відомими діячами культури та сучасниками[8]. Випущено пам'ятний знак та інші сувеніри.
- 1997 рік — Миколі Шпакові посмертно присуджено Міжнародну премію ім. С. Гулака-Артемовського за «високу поетичну майстерність та активну партизанську боротьбу проти нацизму в роки Великої Вітчизняної війни»[4].
- У вересні 2009 року в Липках відзначили 100-річчя від дня народження поета[14][17].
- Український селекціонер Йосип Магомет вивів сорт яблуні «Микола Шпак»[3].
- Володимир Івасюк присвятив поету пісню «Юнацька балада» (1985)[18].
Примітки ред.
- ↑ а б в Л. О. Рожкова (2013). Шпак Микола (Шпаківський Микола Іполітович) (1909–1942) український поет (PDF) (укр.). Архів оригіналу (PDF) за 6 серпня 2018.
- ↑ Г. Булах (2004). ДО ГЕНЕАЛОГІЇ РОДУ ШПАКОВИЧІВ (ШПАКІВСЬКИХ) ГЕРБУ ОДИНЕЦЬ (PDF). Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики (укр.). с. 100—104. Архів оригіналу (PDF) за 1 квітня 2016. Процитовано 5 серпня 2018.
- ↑ а б Шпак Микола Іполітович (фонд №784) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 квітня 2022. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ а б в г д Шпак Микола | ЖОУНБ. Архів оригіналу за 12 листопада 2021.
- ↑ ШПАК Микола. Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 13 листопада 2021.
- ↑ а б в г д А. Аксьом (2009). Недоспівана пісня: М. Шпак, О. Десняк, М. Гайдабура (PDF) (укр.). Огляди джерел та документальні нариси. с. 138—145. Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2022. Процитовано 6 лютого 2022.
- ↑ Шпак Николай Ипполитович :: Память народа.
- ↑ а б в Ти будеш жить між нас: До 70-річчя М. Шпака: вірші, худож. проза, літ. есе, висловлювання критиків, присвяч. пам'яті поета / В. Сосюра, Ю. Андрущенко, П. Баратинський [та ін.] ; [упоряд., підгот. текстів та прим. К. М. Шпак, Ю. М. Кругляка]. — КИЇВ: Рад. письменник, 1979. — 262 с
- ↑ а б в Інформація надана Лебединською Тетяною Миколаївною, донькою поета.
- ↑ Львівщина-Тиждень: 24.11-01.12.07. Текстова версія радіопрограми Львівського радіо. Архів оригіналу за 14 березня 2013. Процитовано 15 грудня 2009.
- ↑ Колесніченко-Братунь Наталія Ростиславівна
- ↑ Тетяна Козирєва, Газета «Дзеркало тижня» №1, 2007. Годинники зупинилися після опівночі. Ростислав Братунь: «Воля — борг, якого не сплатити…». Сторінки пам’яті Володимира Івасюка. Процитовано 28 жовтня 2023.
- ↑ а б Збірка. Стихи, оборванные пулей. Советские поэты, павшие на Великой отечественной войне (рос.). Litres. ISBN 978-5-04-283075-4. Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022.
- ↑ а б Савенець М. М. "Література рідного краю. Дорога в безсмертя Миколи Шпака" (укр.). Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 11 лютого 2022.
- ↑ У Києві вітер "декомунізував" меморіальні таблички. 30.05.2022, 10:07. Архів оригіналу за 30 травня 2022. Процитовано 30 травня 2022.
- ↑ Шпак віщує відродження: на Житомирщині відновили премію для молодих митців. umoloda.kyiv.ua (укр.). Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022.
- ↑ Відзначили сторіччя поета-патріота. www.golos.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 9 лютого 2022. Процитовано 9 лютого 2022.
- ↑ Юнацька балада / Естрадні пісні // Сторінки пам’яті Володимира Івасюка. www.ivasyuk.org.ua.
Джерела ред.
- Журнал "Вітчизна" - ХХ СТОРІЧЧЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ - Микола Шпак. — 2005. Архівовано з джерела 12 жовтня 2008
- Шпак Микола - ЖОУНБ. Архівовано з джерела 12 листопада 2021
Посилання ред.
- Шпак Микола Іполитович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 987.
| Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії. |