Бокарьов Євгеній Олексійович
Євгеній Олексійович Бокарьов (12 (25) лютого 1904, с. Середньо-Єгорликське, Ставропольская губернія, нині с. Середній Єгорлик, Ростовська область — 11 березня 1971, Москва) — радянський лінгвіст, дослідник дагестанських мов, есперантолог, завідувач сектором кавказьких мов Інституту мовознавства АН СРСР, укладач найбільш повних для свого часу російсько-есперантського (видавництво «Енциклопедія», 1966) та есперанто-російського (1974) словників.
| Бокарьов Євгеній Олексійович | |
|---|---|
| рос. Евгений Алексеевич Бокарёв | |
| Народився |
12 (25) лютого 1904[1] Середній Єгорликd, Медвеженський повіт, Ставропольська губернія, Російська імперія |
| Помер |
11 березня 1971[1] (67 років) Москва, СРСР |
| Країна |
 Російська імперія.svg){kind=small} Російська СФРР СРСР |
| Діяльність | мовознавець, лексикограф, interlinguist, есперантист, esperantologist, викладач університету |
| Alma mater | Ростовський державний університетd |
| Галузь | нахсько-дагестанські мови і мовознавство |
| Заклад | Інститут мовознавства РАНd |
| Посада | викладач університету |
| Вчене звання | професор і професор[d] |
| Науковий ступінь | доктор філологічних наук[d] |
| Аспіранти, докторанти | Bukar Talibovd |
| Членство |
Mondpaca Esperantista Movadod Академія есперанто |
| Партія | КПРС |
| Війна | німецько-радянська війна |
| Нагороди |
       |
Старший брат рано загиблого лінгвіста, фахівця з дагестанських мов Анатолія Бокарьова.
Біографія ред.
Народився в 1904 році. Навчався в реальному училищі міста Темір-Хан-Шура (нині Буйнакськ). Середню школу закінчив 1922 року в селі Середньо-Єгорликське, куди батьки повернулися після Жовтневої революції. З початку 1921 року, одночасно з навчанням, Євгеній Бокарьов почав працювати вчителем у початковій школі.
У 1922 році вступив до Політехнічного інституту[2] (нині Південно-Російський державний політехнічний університет (НПІ) імені М. І. Платова), а в 1923 році перевівся на навчання до Ростовського університету, де здобув вищу освіту на відділенні російської мови та літератури педагогічного факультету. Після закінчення університету, з 1925 року працював шкільним вчителем (Північна Осетія, Дагестан) .
З 1931 року перейшов на роботу в Дагестанський державний педагогічний інститут. Після складання кандидатського мінімуму і захисту дисертації отримав 1937 року науковий ступінь кандидата наук, а в 1938 році — вчене звання доцента. У 1939 році вступив до докторантури Інституту мови та мислення АН СРСР (нині Інститут лінгвістичних досліджень РАН), проте не встиг закінчити її через початок Німецько-радянської війни. Служив на флоті від червня 1941 до червня 1946 року. 11 вересня 1941 року був важко поранений. Після демобілізації в 1946 році був зарахований старшим науковим співробітником в Інститут мови та мислення, а в 1950 році, після його ліквідації, — в Інститут мовознавства АН СРСР[2]. У 1952—1955 роках — займав посаду відповідального секретаря журналу «Питання мовознавства».
У 1955 році захистив докторську дисертацію на тему: (рос. «Цезские (дидойские) языки Дагестана» (опублікована у вигляді книги в 1959 році).
Есперанто-діяльність ред.
У 1957 році Є. Бокарьов брав участь у підготовці VI Міжнародного фестивалю молоді і студентів (Москва) — керував організацією зустрічей есперантистів з різних країн. Саме після проведення цього фестивалю відродився есперанто-рух в Радянському Союзі (з середини 1930-тих років есперантистів переслідували, а керівництво союзу есперантистів було репресоване[3]).
Євгеній Бокарьов багато зробив для офіціалізації есперанто в СРСР — при Спілці радянських товариств дружби і культурних зв'язків з народами зарубіжних країн у 1962 році була створена Комісія з міжнародних зв'язків радянських есперантистів, яка на довгий час стала єдиною офіційною організацією есперантистів країни. Бокарьов був головою цієї комісії з моменту її заснування і до своєї смерті.
З 1963 року входив до складу Академії есперанто.
Є. О. Бокарьов брав участь у суперечках про «природні» і «штучні» мовами, виступав проти такого протиставлення. На його думку, всі мови в тій чи іншій мірі штучні — виникають в суспільстві і відчувають на собі його активний вплив. Отже, треба говорити про ступінь штучності тих чи інших мов, але не протиставляти «природні» і «штучні» як два непересічних явища.
Нагороди ред.
- Орден Трудового Червоного Прапора (27.03.1954)
- Орден Червоної Зірки (12.06.1944)
- Медалі
Вибрані праці ред.
- Цезские (дидойские) языки Дагестана. М.: Изд-во Акад. наук СССР, 1959.
- Сравнительно-историческая фонетика восточнокавказских языков. М.: Наука , 1981.
- Эсперанто-русский словарь — Esperanta-rusa vortaro: Ок. 26000 слов. С прил. крат. граммат. очерка эсперанто / Е. А. Бокарев; [Предисл. В. Григорьева], 488 с. 17 см, 2-е изд., стер. М.: Русский язык, 1982.
Примітки ред.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #142602949 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Автобиография на сайте ИЛИ РАН. Архів оригіналу за 1 березня 2009. Процитовано 30 травня 2020.
- ↑ История репрессий против эсперантистов с архивными данными. Архів оригіналу за 17 серпня 2011. Процитовано 30 травня 2020.
Посилання ред.
- Е. А. Бокарьов. Некролог [Архівовано 3 червня 2009 у Wayback Machine.] — Известия АН СРСР. Серія літератури і мови, 1971, вип. 6, листопад-грудень. Посилання перевірене 28 липня 2009 р.
- Ісаєв М. І. Є. О. Бокарьов та інтерлінгвістика // Проблеми інтерлінгвістики. Типологія і еволюція міжнародних штучних мов. М: Наука, 1976. Посилання перевірене 28 липня 2009 р.
- Онлайн есперанто-російський словник Є. [Архівовано 22 липня 2010 у Wayback Machine.] О. [Архівовано 22 липня 2010 у Wayback Machine.] Бокарьов [Архівовано 22 липня 2010 у Wayback Machine.]
| На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |