Яків Іванович Богдан (1922, село Гостролуччя, Переяславський повіт, Полтавська губернія, Української СРР — 13 січня 1943, село Липки[1], Мгинский район, Ленінградська область, РРФСР, СРСР) — командир 5-ї стрілецької роти 533-го стрілецького полку 128-ї стрілецької дивізії 2-ї ударної армії Волховського фронту, старший лейтенант. В бою закрив грудьми амбразуру ворожого кулемета.

Яків Богдан
Народження1922(1922)
Гостролуччя, Полтавська губернія, УСРР
Смерть13 січня 1943(1943-01-13)
Липки, Ленінградська область, СРСР
КраїнаСРСР
Вид збройних силсухопутні війська
Роки служби1941—1943
Званнястарший лейтенант
Війни / битвиОперація «Іскра»
Нагороди
Медаль «За відвагу»

Біографія

ред.

Народився в 1922 році в селі Гостролуччя (нині Баришівський район Київської області). Його батько працював у Всеросійській надзвичайній комісії. Після закінчення школи пішов працювати у залізничному депо[2].

10 липня 1941 року Баришівським районним військовим комісаріатом був призваний до лав Червоної армії. 10 вересня — зарахований на короткострокові курси молодших лейтенантів, проходив навчання в місті Молотов. Наступного року був направлений на Волховський фронт, зарахований до складу 128-ї стрілецької дивізії. 1 липня 1942 року отримав поранення.

Перед операцією з прориву блокади Ленінграда в січні 1943 року, займав посаду командира 5-ї стрілецької роти 533-го стрілецького полку 128-я стрілецької дивізії. Його військова частина займала позиції на краю правого флагу 2-ї ударної армії, біля берега Ладозького озера і вела наступ на міцно укріплений опорний пункт в селі Липки. У перший день наступу, 12 січня 1943 року радянські війська змогли прорвати оборону на південь від Липок, але були зупинені фланговим вогнем з добре обладнаних дзотів, котрі розташовувалися на висоті на південній околиці села.

Наступного дня ворог продовжував шалено оборонятися. Командир роти, підібрався до дзота, замаскованого серед могил на кладовищі і закидав його гранатами, але кулемет знову відкрив вогонь. Тоді старший лейтенант Богдан накрив амбразуру своїм тілом, і загинув. Ціною власного життя двадцятирічний юнак врятував роту і виконав бойове завдання.

20 січня, у газеті «Правда», була надрукована стаття «До рідного Ленінграду», в якій описувався подвиг Якова Богдана:

  ...Згубний вогонь німецького дзоту затримував просування нашого стрілецького підрозділу. Бійці залягли. Тоді комсомолець Яків Богдан підповз впритул до дзота і своїм тілом закрив амбразуру. Ворожий кулемет дав останню чергу і замовк. Дев'ять куль пробили комсомольський квиток на грудях молодого героя...  

Був представлений до нагородження орденом Леніна, але посмертно отримав медаль «За відвагу».

Похований на дивізіонному цвинтарі біля села Верхня Назія. У 1954 році останки Якова Богдана були перепоховані у братській могилі села Путилово.

Нині школа села Гостролуччя та одна з його вулиць носить ім'я Якова Богдана. В краєзнавчому музеї Баришівки є окрема експозиція, де зібрані відомості про героя і його подвиг.

Факти

ред.
  • Під час Німецько-радянської війни червоноармійці неодноразово закривали своїми тілами амбразури ворожих дзотів. Найбільш відомим є подвиг рядового Олександра Матросова.
  • Більшість «матросівців» стали Героями Радянського Союзу, інших нагороджували орденами: Вітчизняної війни, Бойового Червоного Прапора, Леніна. 26-ть героїв взагалі залишилися без нагород (у тому числі, уродженці України Костянтин Ємельяненко[ru] і Яків Пилипенко). Яків Богдан є єдиним, серед цих героїв, кого нагородили медаллю.

Примітки

ред.
  1. Нині такого села немає, його територія ввійшла до складу смт Синявіно Кіровського району Ленінградської області.
  2. Сайт "Молодая Гвардия". Александр Коваленко "Правда о Матросове и Матросовцах". Архів оригіналу за 17 березня 2013. Процитовано 20 лютого 2013.

Посилання

ред.