Матросов Олександр Матвійович

Олександр Матвійович Матросов (5 лютого 1924, село Кунакбаєво Башкирської АССР — 27 лютого 1943 р., Локнянський район, Калінінська область, нині Псковська область) — рядовий-піхотинець, Герой Радянського Союзу.

Матросов Олександр Матвійович
башк. Мөхәмәтйәнов Шакирйән Юныс улы
Alexander Matveyevich Matrosov.jpg
Ім'я при народженні рос. Александр Матвеевич Матросов
Народження 5 лютого 1924(1924-02-05)
Катеринослав, Українська СРР, СРСР
Смерть 27 лютого 1943(1943-02-27) (19 років)
Chernushkid, Локнянський район, Калінінська область, РРФСР, СРСР
Поховання Великі Луки
Країна СРСР СРСР
Рід військ піхота
Звання рядовий
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди Герой Радянського Союзу
CMNS: Матросов Олександр Матвійович у Вікісховищі
Voennaia marka Matrosov 60 kop.jpg
Радянські поштові марки, присвячені Олександру Матросову

Короткий життєписРедагувати

За деякими версіями, справжнє ім'я Матросова — Шакир'ян Юнусович Мухамедьянов (башк. Мөхәмәтйәнов Шакирйән Юныс улы),[1][2] народився в селі Кунакбаєво Башкирської АССР. Згідно з нею, прізвище Матросов взяв, коли став безпритульним, втікши з дому (після третього одруження батька) і записався до дитбудинку [3][4][5].

З ранніх літ залишився без матері Мусліми, виховувався батьком-інвалідом (воював під час Громадянської війни, втратив ступню ноги) Юнусом Юсуповичем Мухамедьяновим. У 1933 році, після одруження батька, залишив рідне село. Виховувався в Іванівському та Мелекесському дитячих будинках Ульяновської області. Після закінчення 7 класів в Іванівському дитбудинку працював помічником вихователя в Уфимській трудовій колонії.

1939-го року його направили на вагоноремонтний завод у місті Куйбишеві (нині Самара), але незабаром він звідти втік. Вироком народного суду 3-ї дільниці Фрунзенського району міста Саратова від 8 жовтня 1940 року засуджений за 57-ю статтею 192 КК РРФСР до двох років позбавлення волі за порушення паспортного режиму[6]. Матросов був визнаний винним у тому, що, незважаючи на дану ним підписку про виїзд із міста Саратова за 24 години, продовжував там проживати. 5 травня 1967 року Судова колегія Верховного суду повернулася до касаційного розгляду цієї справи, і вирок був скасований.

З вересня 1942 року почав навчання у Краснохолмському піхотному училищі. Курс навчання тоді становив шість місяців, і осінній набір, у якому був Матросов, у березні 1943 повинен був піти на фронт. В училищі Матросова прийняли в комсомол. У листопаді його було відправлено на Калінінський фронт. Служив у складі 2-го окремого стрілецького батальйону 91-ї окремої Сибірської добровольчої бригади імені І. Сталіна (пізніше 254-й гвардійський стрілецький полк 56-ї гвардійської стрілецької дивізії, Калінінський фронт). 27 лютого 1943 року в складі 2-го батальйону отримав завдання атакувати опорний пункт у районі села Чернушки, Локнянський район, нині Псковської області), знищив 3-й дзот, спочатку кинувши 2 гранати, а потім прикривши його тілом.

Відзнаки, вшануванняРедагувати

  • 19 червня 1943 року Олександрові Матросову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
  • 8 вересня 1943 року, наказом № 286 із поясненням, що «великий подвиг товариша Матросова має слугувати прикладом військової доблесті й героїзму для всіх воїнів Червоної Армії», 254-му гвардійському стрілецькому полку було присвоєно ім'я Олександра Матросова, а його навічно зараховано до списку особового складу першої роти цього полку.
  • У 1953 році 66З-тя Нова вулиця в Печерському районі Києва була перейменована на вулицю Олександра Матросова[7].
  • У Деснянському районі Києва також є вулиця Матросова[8].
  • Діяльність Матросова не підпадає під дію Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», його прізвище не включено до списку осіб, чия діяльність підпадає під дію законів про декомунізацію. Втім об'єкти топоніміки в населених пунктах України, названі на його честь, за висновком експертної ради Інституту історії України НАН України можуть бути перейменовані на тій підставі, що «[його] діяльність не пов'язана безпосередньо з опором та вигнанням нацистських окупантів з України»[9][10].

ФактиРедагувати

  • Першим серед радянських військовиків у Другу світову війну закрив собою амбразуру Олександр Панкратов, політрук танкової роти 125-го окремого полку 28-ї танкової дивізії (24 серпня 1941 року поблизу Новгорода).
  • Останніми «матросівцями» стали моряки Тихоокеанського флоту — червонофлотець Петро Ільїчов[ru] і старшина І статті Микола Вілков[ru], які своїми тілами закрили японські амбразури 18 серпня 1945 року[11][12].
  • Єдиною жінкою, яка закрила ворожу амбразуру, стала партизанка Римма Шершньова[ru]. Її нагороджено орденом Червоного Прапора.
  • За підрахунками військових істориків, подвиг Матросова у Радянській Армії здійснили 273 бійці. Серед «матросівців» — майже половина українців. 45 героїв закрили собою амбразуру ще до Олександра Матросова[13].
  • 147 бійців стали Героями Радянського Союзу. 26 — взагалі залишилися без нагород. Інших нагороджували орденами: Вітчизняної війни, Бойового Червоного Прапора, Леніна. Єдиним «матросівцем», якого нагородили медаллю «За відвагу», був уродженець Полтавської губернії Яків Богдан, який здійснив свій подвиг поблизу села Липки Мгинського району Ленінградської області[13].
  • Семеро військовиків залишилися живими після такого героїчного вчинку. Шестеро пройшли всю війну і повернулися додому, а Леонтій Кондратьєв, через півроку, зник безвісти, під час наступальних боїв на Кубані.

ПриміткиРедагувати

  1. Verteidigung der Heimat ist Pflicht eines Moslems (de). Архів оригіналу за 2012-02-11. Процитовано 2015-06-08. (рос.)
  2. Бондаренко-Снитин О. Правда и вымысел. Ватандаш. Архів оригіналу за 2012-06-02. Процитовано 2015-06-08. (рос.)(рос.)
  3. Александр Матросов был не тем, за кого себя выдавал. Парламентская газета. 8 мая 2002. Архів оригіналу за 2012-02-11. Процитовано 2015-06-08. (рос.)
  4. Людмила Трухина. (2003-05-08). Александр Матросов, он же Шакирьян Мухамедьянов. Учительская газета. Архів оригіналу за 2012-02-11. Процитовано 2011-03-22. (рос.)
  5. Александр Матросов в Краткой энциклопедии Башкортостана. Архів оригіналу за 2013-05-09. Процитовано 2015-06-08. (рос.)
  6. «Олександр Матросов був не тим, за кого себе видавав» Парламентська газета, 8 травня 2002(рос.)
  7. Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29 грудня 1953 року № 2610 «Про найменування міських вулиць» // Державний архів м. Києва, ф. Р-1, оп. 4, спр. 674, арк. 104–113. Архівовано з першоджерела 2 квітня 2013.
  8. Київ до кожного будинку. Атлас. М 1:22000. — К. : ДНВП «Картографія», 2001, 2003—2011. — 96 с. — ISBN 978-966-475-793-2.
  9. Інститут історії України пропонує «декомунізувати» у Броварах щонайменше 60 вулиць // Маєш право знати. Бровари. — 2015. — 6 липня.
  10. Дворська Леся. Чи буде в Бучачі перейменована вулиця Матросова / Нова доба. — 2015. — № 23 (8645). — 5 червня. — С. 1, 3.
  11. Ильичёв Пётр Иванович (рос.)
  12. Вилков Николай Александрович (рос.)
  13. а б Черчатий Ігор. Невдячне покоління. Пам'ятник полтавцю, який закрив собою амбразуру дзоту зробили в Коргизстані, а встановили в Росії [1] Архівовано 15 червень 2017 у Wayback Machine. / «Полтавська думка», 11 травня 2017

ПосиланняРедагувати