Відкрити головне меню

Іван Михайлович Бовкун (7 лютого 1908(19080207) — 8 липня 1988) — Герой Радянського Союзу (1944), командир партизанського з'єднання «За Батьківщину», яке діяло на півдні Чернігівської області в час Німецько-радянської війни. Автор книг «Солдати другого фронту», «Подвиг під псевдонімом».

Іван Михайлович Бовкун
Александр Бовкун, Петр Кошевой, Сергей Храмцов.jpg
Зліва направо: Іван Бовкун, Петро Кошовий, Сергій Храмцов (Волховський фронт, 1942 рік)
Народження 7 лютого 1908(1908-02-07)
станиця Старокорсунська
Смерть 8 липня 1988(1988-07-08) (80 років)
Львів
Поховання Личаківський цвинтар
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Роки служби 19281950
Звання CCCP army Rank podpolkovnik infobox.svg Підполковник
Війни / битви Німецько-радянська війна
Битва за Дніпро
Нагороди
Герой Радянського Союзу (№ 2887)
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Вітчизняної війни I ступеня
Орден Червоної Зірки

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився 20 лютого 1908 року в станиці Старокорсунська (нині Краснодарський край Росії) в селянській родині. Українець. Освіта незакінчена середня. Працював у рідній станиці.

У Червоній Армії із 1928 року. Закінчив Орджонікідзевську піхотну школу в 1931 році.

З початком німецько-радянської війни на фронті. У жовтні 1941 року мотострілецький полк І.Бовкуна потрапив у оточення і був розгромлений. Бовкун вирішивши продовжити боротьбу перебрався до Ніжина де раніше до війни знаходився його полк, і саме там долучається до підпільного руху. Пізніше після невдалої диверсії у Ніжині вимушений був із спільниками тікати до лісу і долучитися до партизанів, які на той час діяли досить пасивно. Трохи згодом організував власний загін партизанів який потім приєднався до носівського партизанського загону «За Батьківщину», яким командував М. І. Стратилат. Через деякий час командиром загону став кадровий військовий Бовкун, а Стратилат став начальником штабу, пізніше — комісаром загону. 11 червня 1943 року загін перетворюється на партизанське з'єднання «За Батьківщину», яке складалося з трьох полків і налічувало 5 тисяч бійців.

Партизанські загони з'єднання Бовкуна діяли в Носівському, Ніжинському та Бобровицькому районах. За два роки війни в тилу ворога партизани з'єднання здійснили 69 диверсій на залізниці, пустили під укіс 18 ешелонів з живою силою і військовою технікою противника. У зоні дії з'єднання був повністю збережений урожай 1943 року. Напередодні підходу частин Червоної Армії до Дніпра 19 вересня 1943 року, два полки Чернігівського партизанського з'єднання захопили три переправи через Дніпро поблизу сіл Теремці і Домантове, одну переправу на Прип'яті і незважаючи на атаки гітлерівських військ, утримували їх до підходу частин Червоної армії, чим сприяли їхньому швидкому форсуванню Дніпра.

4 січня 1944 року Бовкун Івану Михайловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 2887).

Після закінчення війни був засуджений за брехливим доносом в зв'язку з убивством М. І. Стратилата. Позбавлений військового звання і державних нагород. Через чотири роки після смерті Й. В. Сталіна командири і бійці його партизанського об'єднання, які залишилися в живих, добилися його повної реабілітації. Автор підлого доносу був викритий і засуджений за наклеп. І. М. Бовкуну повернули зірку Героя і ордени. Він був відновлений в рядах партії, але навідріз відмовився від запропонованого йому поста керівника Комісії Ветеранської організації партизанів УРСР. Поїхав на постійне місце проживання в м Львів.

З 1950 року підполковник І. М. Бовкун у запасі. Жив у Львові. Працював директором кінотеатру. Помер 8 липня 1988. Похований на Личаківському цвинтарі.

Книга спогадів І.Бовкуна «Солдати другого фронту» та реакціяРедагувати

Книга Івана Бовкуна «Солдати другого фронту», видана Львівським газетно-журнальним видавництвом у 1957 році.

У цій книзі багато чого не збігалося з тим, що написав Федоров у своїх спогадах. Бовкун розповів про справжніх організаторів підпілля в трьох районах Чернігівщини — Новобасанському, Бобровицькому і Згурівському — й заперечив, що тут існував підпільний обком партії на чолі з Федоровим.[1]

На думку Павлини Березовської, української журналістки, учасниці підпілля на Чернігівщині в час Німецько-радянської війни, співавторки книжки «Двічі страчені-вічно живі», книга Бовкуна стала першим паростком правди про дії патріотів у час нацистської окупації.[2] Проте книга викликала шалений гнів з боку партійних босів на чолі з Федоровим.

Після виходу книги проти Бовкуна розпочалася справжня війна на газетних шпальтах. 29 березня 1959 року друкований орган обкому КПУ загета «Деснянська правда», опублікувала статтю Ф. Короткова та В. Яременка — колишніх соратників Федорова під назвою «Витвір наклепника і кар'єриста». Наступного дня в газеті «Радянська Україна» з'явилася стаття самого Федорова під назвою «У спотвореному вигляді».

Книжку Бовкуна заборонили, а його виключили з партії як «наклепника».[1]

ПриміткиРедагувати

  1. а б Володимир Гінда, кандидат історичних наук. Немає гарантій, що він до складу рівненського підпілля не введе Гітлера. Журнал «Країна» № 96 за 11.11.2011. Архів оригіналу за 27.08.2013. Процитовано 25.05.2013. 
  2. Ярослава Музиченко. Партизанка. «Україна молода» Номер 111 за 22.06.2007. Архів оригіналу за 27.08.2013. Процитовано 26.05.2013. 

ПосиланняРедагувати