Відкрити головне меню

Олекса Христофорович Бобикевич
Бобикевич Олекса Христофорович.jpg
Народився 20 серпня 1865(1865-08-20)
Малі Дідушичі
Помер 8 грудня 1902(1902-12-08) (37 років)
Стрий
·рак головного мозку[d]
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність українець
Діяльність письменник

Оле́кса Христофо́рович Бобике́вич (20 серпня 1865, Малі Дідушичі — 8 грудня 1902, Стрий) — український політик, письменник, гімназійний педагог, видавець, організатор кооперативного руху, релігійний діяч. Священик УГКЦ. Активіст партії народовців. Голова товариства «Просвіта» у місті Стрий та один із визнаних лідерів стрийської громади на межі ХІХ-ХХ століть. Друкувався у виданнях «Діло», «Свобода», «Батьківщина», «Рускій амвон», «Душпастир», «Червоная Русь», «Страхопуд», «Посланник», «Зеркало», «Зоря», «Нове Зеркало».

Батько композитора Остапа Бобикевича; громадської діячки, організаторки Пласту в Радехові Неоніли Селезінки; чоловік першої голови Товариства руських (українських) жінок Осипи Бобикевич-Нижанківської; тесть Міністра ЗУНР, в'язня ГУЛАГу Ярослава Селезінки; прадід відомого українського хірурга Миколи Селезінки.

БіографіяРедагувати

Народився в Малих Дідушичах на Стрийщині у родині греко-католицького священика-москвофіла Христофора Бобикевича (1828—1916).

Закінчив Львівську духовну академію (1888), був священиком та рівночасно викладачем української та німецької мови у Стрийській гімназії. Одружився зі стрийською дівчиною Осипою — з відомої родини Нижанківських. Мав троє дітей; друга дитина померла у ранньому віці. Дружина згадувала:

У Стрию люди скоро повірили, що, хоч Олекса і молодий, та розмах до праці в нього непересічний. І дійсно, привертала увагу сама його постава, голос, лагідність. Ніхто й ніколи не бачив його знеохоченим, згірклим, нарікаючим на людей...

Громадська діяльністьРедагувати

Разом із адвокатом і колишнім послом до Австро-Угорського парламенту Євгеном Олесницьким проводив проукраїнську громадську роботу в місті Стрий, де були сильні позиції москвофілів. Був співзасновником товариства «Міщанська бесіда» (1894) і хорового товариства «Стрийський Боян», при чому активну допомогу в цьому йому надавала дружина Осипа.

Також співорганізатор будівництва Народного дому в Стрию — імпозатної будівлі, яка збереглася понині.

Засновник численних філій «Просвіти» по селах Стрийщини, пропагував творчість Тараса Шевченка. Організував видавництво «Бібліотеки музикальної», яка друкувала ноти українських композиторів, у тому числі творів Миколи Лисенка.

Політична діяльністьРедагувати

Був членом галицької партії народовців. На парламентських виборах 1897 року долучився до протесту проти польських фальсифікацій та дискримінації українських виборчих прав.

Літературна творчістьРедагувати

Бобикевич — автор переважно релігійно-ліричних віршів, які написані бойківським діалектом, окремі з них покладені на музику Остапом Нижанківським. Більшість не збереглася, бо сам автор не вважав себе добрим поетом. Писав оповідання. Автор низки публіцистичних статей, що друкувалися в газеті «Діло», «Батьківщина», журналі «Зоря». Також дописував до журналу «Зеркало» (1884-85 — «Нове Зеркало»), газет «Діло» і «Батьківщина» та багатьох інших видань (зокрема, конфесійних).

Найвідоміший твір — комедія «Настоящі», де талановито висміяно зусилля галицьких москвофілів запровадити на Галичині московську літературну мову, а самим галичанам прищепити московську самосвідомість. Щоправда, автор опонував тут і власному батьку — отцю Христофору Бобикевичу, який ніколи не відступив від москвофільства, практикуючи, зокрема церковні проповіді московською мовою.

ТвориРедагувати

  • Оповідання: «На село!»; «По матурі»; «Іван Туз».
  • Драматургія: «Настоящі» (комедія на одну дію).
  • Переклади: «Лукерія» (Із Записок охотника Ів. С. Тургенєва) — з російської мови.
  • Поезія: «У гаю», «Було а нині», «Верніться, сни мої прекрасні…», «Єдність», «І знов могила! знову землю копають!..», «Многонадійному..!», «Корабель», «Витайте нам, гості!», політична поема на честь жертви поліцейського терору Петра Стасюка «В небі».
  • Публіцистика: «Народовець о новій ері», «Голоси преси о руській справі», «Власть тьми. Драма Льва Толстого», «Письма з краю. Зі Стрия», тощо.
  • Проповіді: «Проповідь, виголошена в день поминального Богослуження за упокій душі бл. п. Маркіяна Шашкевича»; «Промова в день торжественного 50-літнього ювілею священства Папи Льва ХІІІ».

Посмертна доляРедагувати

1900 отець Олекса захворів, скаржився на сильні болі голови. 1901 року повністю осліп, а 1902 помер у місті Стрию від раку головного мозку. Коштом батька — Христофора Бобикевича — на могилі встановлено кам'яний пам'ятник.

На його смерть відгукнувся некрологом Іван Франко, в якому зазначив:

…вмер у Стрию молодий іще священик Олекса Бобикевич, звісний у цілім повіті невтомний робітник на полі освіти та організації, особливо серед стрийського міщанства, при тім талановитий письменник та поет, якого вірші й повістки містила давніше «Зоря». …Було б дуже пожадано, якби сім'я покійника оголосила друком бодай вибір найліпшого з тих його писань
.

Справді, невдовзі вийшла друком його п'єса «Настоящі» за допомогою відомих галицьких діячів Івана Вахнянина та Івана Левицького, окремою брошурою його доповідь про Маркіяна Шашкевича, тощо.

У рідному селі О. Бобикевичу встановлену пам'ятник, а в Стрию — меморіальна дошка (скульптор В. Одрехівський).

РодинаРедагувати

Старший син Остап Бобикевич став композитором, ним після смерті батька опікувався Євген Олесницький, який втратив перед тим свою єдину 14-річну доньку. Під час Другої світової війни Остап евакуювався до Німеччини, де помер 1970. Родину дочки переслідувала поперемінно польська та радянська окупаційні влади. Дружина покійного Олекси Бобикевича — Осипа — після Другої світової залишилася під радянською окупацією і померла 1953, залишивши цінні спогади.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Франко І. Олекса Бобикевич. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 34. К., 1981;
  • Стрийщина: Історико-мемуарний збірник, т. 2. Нью-Йорк, 1990;
  • Олекса Бобикевич. Твори. Упорядник Марія Ващишин. Львів, видавництво «Каменяр», 2000.

ПосиланняРедагувати