Відкрити головне меню

Бе́лзька земля́ — територіальне утворення Давньоруської держави у Побужжі (територія басейну Західного Бугу) в 10 — 13 століттях з центром у місті Белз. На південному заході стикувалась з Перемишльською землею.

Белзька земля була важливим територіальним компонентом формування Волинської землі. Склалася наприкінці 10 — початку 11 століть навколо міста Белз, відбитого в 1030 році у Польщі Ярославом Мудрим і введеного до складу Давньоруської держави (дивись Київська Русь). Територію Белзької землі важко окреслити. З літопису відомо, що найпівнічнішим її містом був Всеволож, найпівденнішим — Бужськ. У другій половині 12–13 століть Белзька земля була удільним князівством, яке відокремилося за Мстислава Ізяславича наприкінці 1160 року з Володимиро-Волинського князівства, дісталось його третьому синові Всеволоду Мстиславичу.

По смерті Всеволода (1195) Белзьку землю розділено між його синами на власне Белзьке князівство, де княжити став старший син Олександр Всеволодович, і Червенське князівство, де сів молодший — Всеволод. Після кончини останнього (близько 1214 року) Червенське князівство було приєднано Олександром до Белзького. Протягом першої третини 13 століття Олександр Всеволодич прагнув об'єднати під своєю владою Волинську землю, але зазнав поразки у боротьбі з Данилом Галицьким (1234), після чого Белзьке князівство приєднано до Галицько-Волинського князівства. По смерті Данила (1264) Галицько-Волинське князівство розпалось і Белзьке князівство відновилося. З Галицько-Волинського літопису відомо, що в 1288 році ним володів син Данила — Лев Данилович.

ЛітератураРедагувати