Відкрити головне меню

Бедзик Дмитро Іванович

український прозаїк, драматург, журналіст

Дмитро́ Іва́нович Бе́дзик (1 листопада 1898, с. Вільхівці27 листопада 1982, м. Київ) — український прозаїк, драматург, журналіст

Дмитро Іванович Бе́дзик
Дмитро Бедзик.jpg
Народився 1 листопада 1898(1898-11-01)
с. Вільхівці
Помер 27 листопада 1982(1982-11-27) (84 роки)
Київ
Громадянство
(підданство)
Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg Українська РСР
Національність українці
Діяльність письменник
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Нагороди
орден Дружби народів орден «Знак Пошани»

ЖиттєписРедагувати

Народився у Вільхівцях Сяніцького повіту в Галичині (нині Бещадський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща) у бідній селянській родині.

Навчався в гімназії Бучача (або ремісничо-будівничій школі при монастирі оо. Василіян[1]). У 1915 р. при відступі російських військ з Галичини разом з ешелоном біженців потрапив до Росії, назавжди розлучившись з рідною домівкою. У 1919 р. закінчив Гнідинське сільсько-господарське училище, у 1926 р. — філологічний факультет Харківського інституту народної освіти. Був членом спілки селянських письменників "Плуг" та літературної організації "Західна Україна". Працював агрономом, учителем, журналістом.

У творах передвоєнного періоду «Люди! Чуєте?», «Крик землі», «Хто кого», «Арсенальці» зображено пафос революції, класову боротьбу в Україні в перші роки Радянської влади. Учинкам радянських людей у війні присвячено роман «Дніпро горить». Великі зрушення в колгоспному селі, трудові будні українських селян, їх духовне зростання показано в романі «Хлібороби».

У роки Німецько-радянської війни — спецкор газети «Радянська Україна», з 1944 р. — директор Корсунь-Шевченківського музею військової слави.

Член Спілки письменників України, жив у Києві.

ВідзнакиРедагувати

Нагороджений орденами Дружби народів, «Знак Пошани», медалями.

Творчий доробокРедагувати

Друкуватися почав у 1924 р.

Трилогія з життя лемків «Украдені гори»Редагувати

Значну увагу присвятив рідній Лемківщині. У 1971 р. відвідав Бучач, Монастириська, Тернопіль, село Велеснів, збираючи матеріяли для написання трилогії «Украдені гори». В першій книзі від імені героя В. Юркевича розповів про своє навчання в Бучачі[1]. В трилогію входять:

  • «Украдені гори» (1969) — про події перед Першою світовою війною та на початку війни;
  • «Підземні громи» (1971) — про події 1915—1917 рр., що відбувалися одночасно і на Лемківщині, і на Східній Україні;
  • «За хмарами зорі» (1972) — про події 1917—1919 рр. на Лемківщині, в Києві, Петрограді.

П'єсиРедагувати

  • «Люди! Чуєте?», «Шахтарі» (1924)
  • «Чорнозем ожив», «За кулісами церкви» (1925)
  • «Перша купіль» (1926)
  • «Хто кого?» (1927)
  • «Цвіркуни», «Культурна сила» (1929)
  • «Ружа» (1938)
  • «Чарівна сопілка» (1941)
  • «Вибрані п'єси» (1957), «Дружба» (1961) та інші.

Збірки оповідань і нарисівРедагувати

  • «До сонця» (1926),
  • «Уланський горець» (1932),
  • «Кров за кров» (1941),
  • «Корсунь-Шевченківське побоїще» (1944),
  • «Плем'я нескоримих» (1949).

Повісті і романиРедагувати

  • «Студені води» (1930, 1968),
  • «У творчі будні» (1931),
  • «Дніпро, горить» (1948),
  • «Оповідання про Олега Кошового» (1950),
  • «Серце мого друга» (1964),
  • трилогії «Украдені гори», «Сполох» (1983) та інші.

Автор статті «Поет у Києві» (1944), присвяченої діяльності Тараса Шевченка до заслання.

ТвориРедагувати

  • Люди! Чуєте? Харків, 1924;
  • Комедії, драми. Харків, 1930;
  • Арсенальці. К., 1939;
  • Дніпро горить. Хлібороби. К., 1958;
  • Останній вальс. К., 1959.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Дуда І., Пиндус Б. Бедзик Дмитро Іванович… — С. 94.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати