Бедзик Дмитро Іванович

український прозаїк, драматург, журналіст

Дмитро́ Іва́нович Бе́дзик (1 листопада 1898, с. Вільхівці27 листопада 1982, м. Київ) — український прозаїк, драматург, журналіст

Дмитро Іванович Бе́дзик
Дмитро Бедзик.jpg
Народився 1 листопада 1898(1898-11-01)
с. Вільхівці
Помер 27 листопада 1982(1982-11-27) (84 роки)
Київ
Країна Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg Українська РСР
Національність українці
Діяльність письменник
Alma mater ХНУ імені В. Н. Каразіна
Мова творів українська
Роки активності з 1924
Нагороди
орден Дружби народів орден «Знак Пошани»

ЖиттєписРедагувати

Народився у Вільхівцях Сяніцького повіту в Галичині (нині Бещадський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща) у бідній селянській родині.

Навчався в гімназії Бучача (або ремісничо-будівничій школі при монастирі оо. Василіян[1]). У 1915 р. при відступі російських військ з Галичини разом з ешелоном біженців потрапив до Росії, назавжди розлучившись з рідною домівкою. У 1919 р. закінчив Гнідинське сільсько-господарське училище, у 1926 р. — філологічний факультет Харківського інституту народної освіти. Був членом спілки селянських письменників "Плуг" та літературної організації "Західна Україна". Працював агрономом, учителем, журналістом.

У творах передвоєнного періоду «Люди! Чуєте?», «Крик землі», «Хто кого», «Арсенальці» зображено пафос революції, класову боротьбу в Україні в перші роки Радянської влади. Учинкам радянських людей у війні присвячено роман «Дніпро горить». Великі зрушення в колгоспному селі, трудові будні українських селян, їх духовне зростання показано в романі «Хлібороби».

У роки Німецько-радянської війни — спецкор газети «Радянська Україна», з 1944 р. — директор Корсунь-Шевченківського музею військової слави.

Член Спілки письменників України, жив у Києві.

ВідзнакиРедагувати

Нагороджений орденами Дружби народів, «Знак Пошани», медалями.

Творчий доробокРедагувати

Друкуватися почав у 1924 р.

Трилогія з життя лемків «Украдені гори»Редагувати

Значну увагу присвятив рідній Лемківщині. У 1971 р. відвідав Бучач, Монастириська, Тернопіль, село Велеснів, збираючи матеріяли для написання трилогії «Украдені гори». В першій книзі від імені героя В. Юркевича розповів про своє навчання в Бучачі[1]. В трилогію входять:

  • «Украдені гори» (1969) — про події перед Першою світовою війною та на початку війни;
  • «Підземні громи» (1971) — про події 1915—1917 рр., що відбувалися одночасно і на Лемківщині, і на Східній Україні;
  • «За хмарами зорі» (1972) — про події 1917—1919 рр. на Лемківщині, в Києві, Петрограді.

П'єсиРедагувати

  • «Люди! Чуєте?», «Шахтарі» (1924)
  • «Чорнозем ожив», «За кулісами церкви» (1925)
  • «Перша купіль» (1926)
  • «Хто кого?» (1927)
  • «Цвіркуни», «Культурна сила» (1929)
  • «Ружа» (1938)
  • «Чарівна сопілка» (1941)
  • «Вибрані п'єси» (1957), «Дружба» (1961) та інші.

Збірки оповідань і нарисівРедагувати

  • «До сонця» (1926),
  • «Уланський горець» (1932),
  • «Кров за кров» (1941),
  • «Корсунь-Шевченківське побоїще» (1944),
  • «Плем'я нескоримих» (1949).

Повісті і романиРедагувати

  • «Студені води» (1930, 1968),
  • «У творчі будні» (1931),
  • «Дніпро, горить» (1948),
  • «Оповідання про Олега Кошового» (1950),
  • «Серце мого друга» (1964),
  • трилогії «Украдені гори», «Сполох» (1983) та інші.

Автор статті «Поет у Києві» (1944), присвяченої діяльності Тараса Шевченка до заслання.

ТвориРедагувати

  • Люди! Чуєте? Харків, 1924;
  • Комедії, драми. Харків, 1930;
  • Арсенальці. К., 1939;
  • Дніпро горить. Хлібороби. К., 1958;
  • Останній вальс. К., 1959.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Дуда І., Пиндус Б. Бедзик Дмитро Іванович… — С. 94.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати