Баклажан
Баклажа́н — трав'яниста рослина Solanum melongena, родини пасльонових (Solanaceae). Походить із тропіків Азії (Східна Індія).
| Баклажан | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Айстериди (Asterids) |
| Порядок: | Пасльоноцвіті (Solanales) |
| Родина: | Пасльонові (Solanaceae) |
| Рід: | Паслін (Solanum) |
| Вид: | S. melongena
|
| Біноміальна назва | |
| Solanum melongena L., 1753
| |
 Вікісховище: Solanum melongena
| |
Слово «баклажан» запозичене з турецької мови, а тур. patlıcan походить від перс. bādinǰān (bādindžān)[1][2].
Загальна інформаціяРедагувати
Культивується в субтропічних і тропічних країнах, на Кавказі, в країнах Середньої Азії; в Україні — в усіх областях, при цьому промислові плантації зосереджені найбільше на піщаних і чорноземних ґрунтах степу й лісостепу, а в лісовій зоні вирощується переважно для власного споживання. Баклажан вимогливий до тепла й вологи, найкраще росте на родючих зрошуваних землях. Баклажани вирощують з розсади. Урожайність — 14—35 т/га. Плоди бувають від світло- до чорно-фіолетових (найчастіше), білі, зелені, рябі, сині, чорні, кремові, бурштинові; гладкі, гранені й репані; довгі, дугоподібні й кулясті. Вони багаті вуглеводами, білками, дубильною кислотою і вітамінами.
Споживають плоди, які не досягли фізіологічної стиглості. Вони м'ясисті, м'якуш білий. Форма і розмір плодів залежать від сорту. Баклажан займає видне місце в кулінарії: його вживають вареним, тушкованим, смаженим, печеним, маринованим, запарюють сушений чи морожений та навіть сирим. Також баклажан — цінна сировина для консервування (баклажанна ікра). У холодильнику зберігається дуже довго, а в морозильній камері — до наступного урожаю.
ВирощуванняРедагувати
Хоч в Україні й культивується скрізь, без розсади встигнути отримати більш-менш значні плоди украй важко. Навіть у степових областях треба бодай замочити зерна в приміщенні для пророщування. Проростають баклажани легко, але довго: два тижні, а то й місяць. Рекомендується кілька разів промивати у воді 50°C для змивання ефірних олій з поверхні насіння та для сприяння пробудженню. Ще одна причина сіяти на розсаду — це те, що паростки бояться не лише заморозків, а й навіть температур, близьких до нуля, отже вони мають зміцніти в теплі до середини травня (в умовах лісової і лісостепової зони). Дорослі рослини помітно вегетують лише за температури понад 10°C.
Промислові посадки можливі у Миколаївській, Херсонській, Кримській, Одеській, Черкаській, частково Вінницькій, Кіровоградській, Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській областях, в околицях Ужгорода та долині Дністра, любительські — по всій Україні. На даний час ці можливості не повністю залучені.
У лісостепу рослину висівають у кінці січня — першій декаді лютого, щоб з урахуванням пророщування мати 70-денну розсаду до травня, можна й пізніше, але це втрата врожайності.
Підсвітка в хмарні дні не завадить, але суто для запобігання витягуванню. Довжина дня 9–11 годин, яка є в лютому, цілком оптимальна для цієї рослини.
Ще одна причина ранньої висадки на розсаду: якщо на початку травня не закладуться квіти — то їх чекати аж до тієї пори, поки день не піде на спад, бо рослина при довгому дні не цвіте. За цей час рослина добряче вигорить на сонці й зав'язь під кінець літа буде витягувати останні соки з ледь живого стебла. І звісно ж, виснажена рослина миттєво ляже на землю і зав'яне при першому ж осінньому зниженні температури (навіть без заморозку).
Висівається неглибоко, на кілька міліметрів і сходить досить довго, але дружно. При збільшенні глибини до 8 мм насіння сходитиме місяць, а при збільшенні до 2 см — два місяці. Зволоження потрібне оптимальне, але щойно наклюнута насінина легше переносить посуху за перезволоження. У випадку невчасного зволоження у насінини вистачить енергії до розкриття сім'ядоль, а от при перезволоженні може задихнутись і зігнити. Вода насінню в першу чергу є одним із сигналів до проростання.
Паростки досить сильні, не бояться пікування навіть з 2-3 парами листочків. А от поширена помилка — розміщати всі пасльонові поруч. Баклажанове листя через два тижні починає жухнути, забарвлюється у фіолетовий колір, гальмується ріст, якщо навіть в радіусі метра є паростки помідорів.
Натомість інші рослини-родичі: картопля і перець такої реакції не викликають, однак з картоплі налітає жук та інші хвороби. Між баклажанами з метою економії площі висівається зелень та бобові.
Шкідники, хворобиРедагувати
Фітофтора, колорадський жук, але в менших масштабах, ніж у картоплі.
МорозостійкістьРедагувати
- Розсада не витримує заморозків
- Пагони, листя -4°С (до трьох коротких жовтневих заморозків, не щодня)
- Корінь -5°С
- Плоди -1°С
- Квіти -1°С
Всі цифри дуже приблизні, у виснажених рослин морозостійкість знижується.
Якщо пагін обрізати й добре укрити перед морозами корінь, в районах з м'яким (зокрема, західноєвропейським або середземноморським) кліматом навесні кущ може відрости й уже в червні дасть перші плоди. В Україні це майже нереально, через суворі морози, але на підвіконні або оранжереї рослина може жити багато років.
СортиРедагувати
Сині сорти далеко не найсмачніші, не найкорисніші і не найпрактичніші, тож навіть саме слово «синенькі» — явно застаріле.
Баклажани світлих, рябих сортів дуже ніжні, не гіркі.
Також у моді «пузаті» і кулясті баклажани.
Загалом в Україні поширені сорти: Делікатес, Напівдовгий, Донський 14, Сімферопольський 105, Довгий фіолетовий 239, Кримський 7/14, Матрос, Геліос (синя куля), Айсберг, Білосніжний тощо.
У Південно-східній Азії вирощують сорти з маленькими кулястими смугастими сортами, що отримав назву тайський баклажан. Широко використовується у тайських стравах каенг, сом там.[3]
Заготівля насінняРедагувати
Плоди — ягода на насіння зривають у фазі біологічної стиглості. Необхідно вибрати найдосконаліші за всіма ознаками рослин (з великим числом зав'язей та плодів, нічим не хворі тощо). На цих рослинах залишають по 2 — 3 плоди. У кожному баклажані формується від 2 до 4 тис. насінин, але краще не ризикувати, і залишити кілька плодів на кількох рослинах: адже в процесі дозрівання рослина може зламатися або захворіти й тоді один-єдиний овоч, залишений на насіння, може не встигнути визріти.
Більше, ніж 2–3 залишати на одній рослині теж не доцільно: найправильніше протягом всього літа й осені отримати плоди 2–3-тижневого віку. Тоді рослина буде інтенсивно цвісти і продовжувати утворення зав'язі до самого жовтня.
Найкращі фізичні якості в насіння плодів, сформованих на гілках перших трьох порядків. Використання плодів, що сформувалися пізніше, призводить до зниження енергії проростання, схожості та зменшення врожаю на 7 — 20 %.
Збір насіннєвих плодів проводиться в кінці вересня — початку жовтня в суху погоду зранку.
При самодозріванні завчасно знятих плодів перців і баклажанів схожість і енергія проростання насіння зростають. Однак у процесі зберігання вони скоріше знижують свої посівні якості, аніж насіння з плодів, які дозріли природним шляхом, висячи на рослині. Тому краще використовувати нормально визрілі плоди.
Схожість насіння баклажанів знижує низька температура, особливо чутливі насінини з недозрілих плодів. Річ у тім, що насіння переходить у стан спокою. Ось чому подальше прогрівання протягом 3—5 днів їх схожість підвищує.
З іншого боку, кілька короткочасних заморозків (винесення на вулицю або в холодильник) забезпечує стійкість до малих заморозків у рослин, які виростуть з насіння.
ГалереяРедагувати
Японський баклажан
Квітка японського баклажану
Типові пурпурові баклажани
Квітка баклажану
Квітки тайського баклажану
Плід тайського баклажану. Характерним є білий наліт на листі
Видовжений баклажан
Деформований баклажан
Плоди пурпурного сорту тайського баклажану
каенг тай пла з тайськими баклажанами та паростками бамбуку
Плоди тайського баклажану в салаті сом там
Нам пхрік з тарілкою овочів, серед яких тайський баклажан
ПриміткиРедагувати
- ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — С. 120.
- ↑ Баклажан // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
- ↑ Table. www.plantnames.unimelb.edu.au. Процитовано 2018-10-22.
ЛітератураРедагувати
- Сорти овочевих і баштанних культур України. К., 1958;
- Филов А. И. Перцы и баклажаны. М., 1956.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
ПосиланняРедагувати
- Баклажан // Лікарські рослини : енциклопедичний довідник / за ред. А. М. Гродзінського. — Київ : Видавництво «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — С. 50. — ISBN 5-88500-055-7.
- Баклажан Фармацевтична енциклопедія
- Баклажан на agroua.net