Бакинський Сергій Сергійович

Сергій Сергійович Бакинський
Сергій Сергійович Бакинський
	Сергій Сергійович Бакинський
1-й Народний секретар з міжнаціональних справ УСРР
	14 грудня 1917 — 1 березня 1918
Попередник	посада заснована
Наступник	Володимир Затонський
Народився	1886; Рига, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Помер	1939; Москва, РРФСР, СРСР
Відомий як	дипломат, політик, військовослужбовець
Громадянство	Російська імперія→ СРСР
Національність	балтійський німець
Alma mater	Казанський державний університет
Політична партія	РСДРП(б)

Сергій Сергійович Бакинський (рос. Сергей Сергеевич Бакинский, справжнє ім'я Людвиг Маркович Бернгейм, нім. Ludwig Bernheim, нар. 1886, Рига, Ліфляндська губернія, Російська імперія — † 1939, Москва, РРФСР, СРСР) — радянський партійний діяч, перший Народний секретар з міжнаціональних справ УСРР.

Жертва сталінського терору.

Життєпис

Народився у Ризі, у родині комерсанта середньої руки.

У 1904 закінчивши третю Казанську гімназію, вступив до Казанського університету, звідки, у зв'язку із студентським страйком, був виключений за розпорядженням міністерства внутрішніх справ у 1907.

У 1904 вступив до РСДРП(б), партійні клички — «Купець», «Аркадій», «Сергій». У 1906—1907 член, потім секретар Казанського партійного губернського комітету.

У липні 1907 засуджений на 2 роки з правом виїхати на той же термін за кордон, закордоном працював в редакції газети «Пролетар».

У 1908 нелегально повернувся до Росії і працював в Петербурзі, Баку, Казані тощо.

На початку 1910 р. легалізувався в Казані, але скоро через поліцейське переслідування змушений був знову виїхати. Надалі (за винятком нетривалого перебування в Баку навесні 1911 р.) жив у Петербурзі; у 1912—1914 р.р. був студентом Петербурзького університету.

З перших днів видання газети «Правди» став працювати в її редакції (1912—1914) в Петербурзі. У цей період був 3 рази арештований; після останнього арешту при розгромі «Трудової Правди» 8 липня 1914 р., був висланий до Казані.

У Казані в 1915 р. закінчив університет по юридичному факультету. Того ж року виїхав до Москви, вступив до інженерного-будівельної дружини Земгору і був у 1915—1916 р.р. на західному і кавказькому фронтах Першої світової війни.

В кінці 1916 р. направлений до Харбіна; після Лютневої революції взяв участь у створенні газети Харбінської ради робочих і солдатських депутатів «Голос Праці» і в керівництві більшовицькою газетою, що виходила на станції Маньчжурія під назвами «Маньчжурія», пізніше — «Робочий Прапор».

У липні 1917 р. виїхав з Харбіну; після повернення до Петербурга направлений РСДРП(б) в агітаційний об'їзд до Нижнього Новгорода, Казані та інших міст.

У вересні 1917 р. оселився в Києві, де взяв участь в підготовці Жовтневого перевороту. 28 жовтня був арештований юнкерами і козаками, разом з членами вибраного напередодні Ревкому.

У листопаді 1917 р., під час телефонної розмови Сталіна з М. В. Поршем, висловився про те, що Москва не має довіряти Центральній раді, оскільки остання не хоче передавати владу на місцях радам робітничих та селянських депутатів, заперечував легітимність органів, обраних в Україні (у тому числі Центральної ради)^[1].

У грудні 1917 р. на першому Всеукраїнському з'їзді Рад у Харкові, де проголошено Радянську Українську Народну Республіку, обраний до ВУЦВК і увійшов до складу уряду (Народний секретаріат) народним секретарем по національних справах, потім виконував обов'язки народного секретаря шляхів сполучення, а у березні 1918 р. призначений начальником військових сполучень українського фронту.

Після визволення України від леніністів німецькими силами призначений начальником сполучень східного фронту і працював у розпорядженні головкома Вацетіса і членом верховної комісії телеграфного зв'язку («Веркомтель») до початку 1919 р., коли призначений у Реввоєнраду каспійсько-кавказького фронту по Главпостачпродарму.

З травня 1919 р. по червень 1920 р. керував транспортним управлінням Наркомпроду на правах члена колегії. Потім працював в оргбюро по скликанню з'їзду народів Сходу в Баку, був головою дорпрофсожа Азербайджанської залізниці, з весни 1921 р. до 1924 р. працював на залізничному транспорті (Урал, Кавказ, Україна).

У 1925 р. був торгпредом у Латвії, з 1926 р. до літа 1927 р. — членом Главконцесському, потім старшим директором в управлінні закордонних операцій Наркомторга СРСР. З літа 1929 р. працював директором в Держбанку, інспектором відділення Держбанку.

Репресований^[2] у 1939 році.

Примітки

↑ https://c21ch.newcastle.edu.au/stalin/t17/t17_037.htm
↑ Возвращенные имена: газета «Московская правда». Архів оригіналу за 26 червня 2009. Процитовано 23 лютого 2010.

Джерела

Деятели революционного движения в России: Биобиблиографический словарь^{[недоступне посилання з лютого 2019]}

Це незавершена стаття про політичного діяча.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] ttps://c21ch.newcastle.edu.au/stalin/t17/t17_037.htm

[2] Возвращенные имена: газета «Московская правда». Архів оригіналу за 26 червня 2009. Процитовано 23 лютого 2010.

[1]

[2]