Бабче

село в Івано-Франківській області, Україна

Ба́бче — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до складу Солотвинської селищної громади. колишній центр сільської ради. Розташоване за 20 км від залізничної станції Надвірна. Населення — 2 484 особи (2001).

село Бабче
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Громада Солотвинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA26040290020026134
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1242
Перша згадка 1434 роки
Населення 2 484 чоловіка (2001)
Площа 17 км²
Густота населення 146,12 осіб/км²
Поштовий індекс 77771
Телефонний код +380 03471
Географічні дані
Географічні координати 48°40′00″ пн. ш. 24°26′30″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
492 м[1]
Водойми Бабчанка
Найближча залізнична станція Надвірна
Відстань до
залізничної станції
19 км
Місцева влада
Адреса ради с. Бабче, вул. 1 Травня,
Карта
Бабче. Карта розташування: Україна
Бабче
Бабче
Бабче. Карта розташування: Івано-Франківська область
Бабче
Бабче
Мапа
Мапа

CMNS: Бабче у Вікісховищі

Географія

ред.

Біля села проходить автомагістраль Солотвин — Надвірна. Межує з селами Маркова та Молодьків (Надвірнянський район). Через село протікає річка Лукавець.

Назва

ред.

Назва пов'язана з давньоукраїнською міфологією, де баба — жіноче божество, тітка бога Святовита, яка витала над світом у вигляді хмар, пізніше уособлювала світло і нібито жила у горах, на високих кручах.[2]

За народним переказом, за часів татарських нападів, жінка з невісткою із с. Старуня, рятуючись від загибелі, утекла до лісу. Її чоловік і син загинули в бою. У лісі втікачі знайшли яр із потоком води. Поруч була печера, у якій вони заховалися. Незабаром сюди прибули й інші втікачі. Так виникло село, яке мешканці навколишніх поселень назвали Бабче, бо започаткували його баби.[3]

Історія

ред.

На території Прикарпаття є багато сіл, які мають назви з коренем ‘"баба”. Наприклад: Бабинці, Баб’янка, Бабухів. У давніх слов'ян, а також у волохів, досить поширеним було чоловіче ім’я “баба”.

Анто́ній Шна́йдер у своїй праці "Encyklopedya kraioznawstwa Galicyi " (див. EKG, II. g) зазначає[4], що село існувало в I пол. XIII ст. і мало первинну назву Баби та ймовірно було засноване даками-волохами в XII ст., а потім було зруйноване монголо-татарами в 1242 р. У часи правління польського короля Владислава Яга́йла(1386-1434 рр.) його відбудували, але 1593 р. воно було повністю спалене татарською ордою. Проте дуже скоро відродилося.

Починаючи з 40-х років XIV ст. за землі Прикарпаття розпочинається боротьба між Польщею, Угорщиною та Литвою. У 1349 територію Прикарпаття захопили польські магнати, які змінили назву села на Бабче[джерело?]. Підданий міг перейти до іншого пана на Різдво, сплативши викуп. Були утворені великі панські господарства — фільварки.

Перші відомості про село датовані 1434 роком. Село розташувалося в міжгір’ї і розбудувалось вздовж потока, який називався також Бабче, а пізніше Бабчанка.

У 1539 році село повністю спалили татари. Вторгнення татар було і пізніше, проте село відбудовувалось заново.

Гійом де Боплан працюючи над картою для польського короля в 1645 — 1650 роках, мандрував по Русі і коли відвідував Галицькі землі, то місцевість записав на карті як Babeczen.

 
Babeczen на карті Боплана (1650).


Прославлений ватажок Олекса Довбуш два рази зупинявся в селі Бабчому на відпочинок, коли йшов на Солотвин. А як повертався з Богородчан після розгрому замку, то у Бабчому ділив здобич. Очевидно, що він мав у селі друзів і помічників. Ось як писав про цей факт Гнат Хоткевич у книзі "Довбуш”: «Ішли так, що ще затемна були коло Солотвино. Звернули на Бабче, аж там собі дозволили спочинок. Почали паювати здобич — гроші, пістолі, вироби із золота та срібла».

У 1772 році, після поділу Речі Посполитої, Прикарпаття переходить під владу Австрійської монархії. Під тиском народних мас австрійський уряд у 1848 році скасував панщину. Жителі нашого села цього ж року вперше голосували. Депутатом до австрійського парламенту від Солотвинської округи був обраний Іван Капущак, житель села Підгір’я, який виступив з гнівною промовою в парламенті на захист бідняків. Цю промову пізніше було опубліковано у «Новій рейнській газеті», яку високо оцінив Іван Франко.

У 1869 році в Бабчому нараховувалось 211 хат, у яких проживало 1840 чоловік. У 1858 році відкрито парафіяльну однокласну школу, яка в 1895 році стала вже двокласною. Діти вчилися церковного співу, молитов, читати, рахувати. Навчання припинялось із настанням холодів, бо діти не мали взуття і теплої одежі.

Перша церква в селі була побудована в 1805 році ― за переказами старожилів села. Антін Могильницький приїхав у Бабче в 1859 році, став на парафію і був священиком до серпня 1873 року.

У 1902 році церкву розібрали і забрали до села Гвізд. Селяни почали будувати нову церкву, до кінця року церкву було побудовано, і відтоді, навіть у найважчі часи, не була закрита. До цього старенького храму ходять жителі села і нині.

У 1905-07 роках в селі відбувся мітинг, на якому селяни піднімали питання прав народної освіти, розподілу панської землі, поліпшення умов праці. Організатором мітингу був М.М.Огерук.

У 1914 році розпочалася Перша світова війна. Австрія оголосила мобілізацію. Багато жителів села пішли на фронт, що в 1915 році проходив недалеко від Бабчого. Відступаючи, австрійські війська залишили склади артилерійських снарядів, які ще й тепер знаходять люди в урочищі “Дубки”.

Після розпаду Австро-Угорської монархії в 1918 р., село анексовано Польською народною респубілкою. Становище жителів села погіршилось. Про це свідчить такий факт: «За 20 років польського панування було видано 50 Декретів про податок. Ось лише кілька назв податків: натуральний, майновий, за пасовиська, плата за паспорти, за людей і худобу, значки на хатах, возах, плата за переїзди та ін». Злидні та відсутність елементарної системи охорони здоров’я призводили до частих епідемій, хвороб і смертей. У 1931 році від холери в селі померло більше сотні чоловік, вимирали цілі сім’ї. їх хоронили на окремому цвинтарі, куди заборонялось ходити. І дотепер частина старого цвинтаря в селі називається “холерник”.

У 1933-34 рр. від тифу померло в селі 17 чоловік. Доведені до відчаю, збіднілі селяни шукали роботи в наймах у куркулів, жебракували, частина залишала свою землю і шукали життя в заморських країнах. Лише два робітники з села працювали у Биткові на нафтопромислі, а невелика бригада працювала на лісорозробках в селі Зелена Надвірнянського повіту. На роботу йшли пішки, несучи з собою мізерний запас їжі ― кукурудзяне борошно, кисле молоко, капустяні коржі. Жили селяни в лісі, у колибі.

17 вересня 1939 року СРСР зайняла Галичину. У 1941 році село захопили німці і були тут до 10 серпня 1944 року, а 15 серпня 1944 наше село разом зі всією Україною були знову захоплені СРСР.

Перший колгосп засновано в лютому 1950 року, назва його “Комсомолець”. Перший голова колгоспу був Огерук С.М..

Коли чужа людина іде в Бабче, то його попереджають, щоб не надіявся на інформацію місцевого люду, бо він настільки дотримується конспірації у спілкуванні з приїжджими, що не те, що зайвого не скаже, а й на цілком невинне запитання просто так, сходу, не відповість. Історичні перипетії змусили мешканців бути обережними, так як багато людей були примусово виселені з села під час Другої світової війни. У ті часи приїздили в село з району “уповноважені” зі списком родин, які підлягають негайному вивезенню. Маленька затримка зі зборами — і з хат вже стягали дах. Залишивши домівки, худобу, тільки з вузлами речей першої необхідності люди вирушали у невідомість. Потяг відвозив їх у село Новоукраїнка, Сокальського району Львівської області. Ще не так давно воно називалось Варяж і жили в ньому поляки. На новому місці бабченці пускали коріння, женились, народжували. Працювали, як мурашки, почали швидко наживати добро, але більшість так і не прижились. В 60-ті роки потягнулись вони зі своїм добром з Новоукраїнки назад в рідне село. Знову на порожнє місце, зате своє. Там на чужині навчились триматись гурту, бути обережними в словах і вчинках, недовірливими до чужих.

Населення

ред.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2386 осіб, з яких 1152 чоловіки та 1234 жінки.[5]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2481 особа.[6]

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[7]

Мова Відсоток
українська 99,92 %
російська 0,08 %

Релігія

ред.

У селі є релігійна громада Православної церкви України храму Святого Архистратига Михаїла.

До Другої світової війни парафія була греко-католицька. Парафія належала до Богородчанського деканату Станиславської дієцезії. При церкві діяли апостольство молитви, братство побожності та парафіяльна читальня «Скала».

У 1938 році в селі мешкало 1715 греко-католиків. У Бабчому та сусідньому селі Маркова разом мешкало 20 римо-католиків та 36 юдеїв[8].

Православна церква України імені Святого Архистратига Михаїла побудована 1816 року на кошти громади; хрестоподібна, дерев’яна. Іконостас п’ятиярусний різьблений. Дзвіниця побудована 1818 р. Останній ремонт храму (заміна покрівельного матеріалу та ремонт вхідних сходів) відбувся у 2017 році. З благолословення архиєпископа Іоасафа у 2007 році громадою розпочато будівництво нового храму на честь Трьох Святителів, який було відкрито та освячено в 2021 році. При церкві діє братство, сестринство. Попередні настоятелі: Антін Могильницький (1811-1873), Йосип Могильницький (1830-1914), Євген Могильницький (1875-1905), Роман Петровський (1864-1935), Макарій Кричковський, Володимир Березюк, Спиридон Мартинків, Іван Кліщ, ієромонах Григорій Кульматицький, Іван Климбус, Іван Плав’юк, Іван Кицелюк, Дмитро Сливоцький, Степан Волочій (1930-2005). Протоієрей Тарас Степанович Волочій народився 23 липня 1969 року в с. Соколівка Косівського р-ну Івано-Франківської області в сім’ї священика. 21 листопада 1997 року висвячений в сан священика єпископом Івано-Франківським і Галицьким Іоасафом. У 1997 році призначений настоятелем храму Архистратига Михаїла села Бабче Богородчанського району, де і служить. Освіта: Івано-Франківська духовна семінарія (1998). Остання нагорода – сан протоієрея. Одружений, виховує дочку.

22 травня 2016 року в четверту неділю після Пасхи та у день свята Перенесення мощей святителя і чудотворця Миколая, Високопреосвященніший митрополит Івано-Франківський і Галицький Іоасаф, з архипастирським візитом відвідав парафію села Бабче Богородчанського району, де у храмі Архистратига Михаїла звершив святкову Божественну літургію з нагоди 200-літнього ювілею храму. Його високопреосвященству співслужили: настоятель храму протоієрей Тарас Волочій та духовенство Богородчанського деканату. Проповідь перед причастям вірних виголосив священик Миколай Савчин. Після закінченні Літургії Архипастир звернувся до пастви з повчальним словом на закінчення якого привітав настоятеля та усіх парафіян з храмовим ювілеєм. В свою чергу отець Тарас висловив щиру подяку Владиці-митрополиту за архипастирський візит та в знак поваги подарував букет квітів. Після богослужіння отець-настоятель ознайомив Владику із станом проведення завершальних будівельних робіт у Трьох Святительському храмі парафії.

26 вересня 2021 року відбулось освячення храму на честь Трьох святителів та Божественна літургія, яку провів митрополит Київський і всієї України, предстоятель Православної церкви України Епіфаній.

Економіка

ред.

На території села розташоване допоміжне господарство Солотвинського лісокомбінату. Зокрема верстат типу "пилорама" та приватний цех по обробці деревини,виготовленні меблів, дверей, вікон тощо.[9]

У селі діють 9 продуктових та 1 будівельний магазин, кафе, нічний клуб. На території села залягають нафто-конденсатні поклади Битків-Бабченського родовища, пробурено більше десятка свердловин, які активно діють. Їздять автобуси зі сполученням Бабче-Богородчани (2 перевізники), Бабче-Івано-Франківськ (1 перевізник) та проміжний Надвірна-Солотвин.

Соціальна сфера

ред.

У Бабчому є ліцей та дитячий садок, будинок культури, медпункт, бібліотека.

У міжвоєнний період в селі діяла 2-класова державна школа з українською мовою навчання[8].

Пам'ятки

ред.

У Бабчому споруджено пам'ятник воїнам, що загинули на фронтах Другої світової війни. Діє дерев'яна церква святого Архистратига Михаїла, споруджена 1816 року, та Храм Трьох Святителів збудований в 2021 році. На території села є 3 цвинтарі при ПЦУ св.Арх.Михаїла.

До Другої світової війни та антирелігійного терору, проведеного радянською владою, у селі було 6 придорожніх капличок.На даний час в селі налічується близько 50 придорожніх капличок.

На фасаді Бабченського ліцею встановлено меморіальну дошку Антіну Любичу Могильницькому, який був парафіяльним священиком цього села протягом 1859-1873 років.[8].

Цікаві факти

ред.

Місцевий житель, Климбус Герасим, прославився тим, що зробив собі дерев’яний велосипед. Робив персні та кульчики з монет. А музика був такий, що вже тільки його участь у сільському весіллі ставала гарантією його успіху, бо грав на всіх народних музичних інструментах. А також умів ремонтувати годинники.

Кріцак Ілько — перший у Бабчому, в 1947 році, освоїв шоферську професію.

Радовецький Юрко — перший в селі купив собі справжній заводський велосипед. Може тому, що в якийсь час взявся підпільно друкувати гроші.

Радовецький Дмитро та Більчак Василь — робили колеса та інші запасні частини до возів.

Примітки

ред.
  1. weather.in.ua. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 12 жовтня 2010.
  2. М. Т. Янко. Топонімічний словник-довідник української РСР, К., «Радянська школа», 1973, стор. 17
  3. М. Габорак. Етимологічний словник-довідник української, К., «Назви населених пунктів Івано-Франківщини »
  4. Encyklopedya do krajoznawstwa Galicyi pod względem historycznym, statystycznym, topograficznym, Tom 2. polona.pl. Процитовано 27 травня 2021.
  5. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
  6. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
  7. Розподіл населення за рідною мовою, Івано-Франківська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
  8. а б в Шематизм всего клира греко-католицької епархії Станиславівської на рік Божий 1938. — Станиславів, 1938. — С. 27
  9. Історія села Бабче Богородчанського району. Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 4 жовтня 2013.

Література

ред.