Могильницький Антін Любич

український письменник, громадський і політичний діяч, греко-католицький священик

Антін Любич Могильницький (3 березня/3 серпня[1] 1811, с. Підгірки, нині у складі Калуша, Івано-Франківська область — 13 серпня 1873, с. Яблунька, Богородчанський район) — український письменник, громадський і політичний діяч, греко-католицький священик, декан богородчанський (УГКЦ[2]). Писав мовою, близькою до народної. Батько Могильницького Андроника.[3]

о. Антін Любич-Могильницький
о. Антін Любич-Могильницький
Посол до Австрійського парламенту
02.05.1861 — 20.09.1865
Посол до Галицького сейму
1861 — 1867
Наступник Чачковський Іван
Народився 3 березня 1811
с. Підгірки, Стрийський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер 13 серпня 1873
с. Яблунька, Богородчанський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Виборчий округ Станіславський округ
Відомий як громадський діяч
Громадянство Австрійська імперія Австрійська імперіяАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Національність українець
Освіта Львівська духовна семінарія Святого Духа (1840)
Alma mater Львівська духовна семінарія Святого Духа
Батько о. Андрій Могильницький
У шлюбі з Анна Соболевська
Діти 5 синів, 1 донька
Професія священик
Релігія греко-католик

ЖиттєписРедагувати

 
Антін Любич Могильницький, світлина з листівки серії «Історія України-Руси», Коломия, 1902 р.

Антін Могильницький народився в родині греко-католицького пароха села Підгірок (нині в межах міста Калуша)[2]). Родина мала шляхетське походження та належала до гербу Любич[4][5].

Дитинство Антіна минуло в Солотвині, куди переїхала його сім'я після смерті батька у 1813 р. Відомо, що вітчим Антона не дуже переймався освітою пасинка. Лише у віці 16 років А. Могильницький вступив до гімназії при монастирі оо. Василіян у Бучачі. Через порушення гімназійних розпорядків не раз змінював місце навчання. Навчався у Станіславській цісарсько-королівській гімназії,[6] у гімназіях Чернівців і Львова, здобув середню освіту в Будапешті. У 1840 р. закінчив Львівську духовну семінарію. Висвячений 1841 року.

Адміністратор парафії Кальне (тепер Сколівського району[2]). Був парафіяльним священиком у селах Хутарі Стрийського округу, Зборі Калуського округу, Комарові Станіславського округу, Бабчому (1859—1873 роки[2]). Одночасно працював приватним учителем.

У 1859 року Антін Могильницький оселився у селі Бабче Богородчанського округу. 1861 р. його обрали депутатом Галицького крайового сейму 1-го скликання (від IV курії 26 округу Богородчани — Солотвина, входив до складу «Руського клубу»[7]) та австрійського парламенту у Відні від Станіславського округу (представляв сільські громади судових повітів Станіславів, Галич, Богородчани, Солотвина, Монастириська, Бучач, Надвірна, Делятин, Тисмениця і Тлумач)[8]. У Відні 27 червня виступив з палкою промовою на захист народної освіти рідною мовою. Обстоював інтереси українського населення разом з єпископом Спиридоном Литвиновичем.[1]

Нонконформіст, на відміну від сучасників-москвофілів відстоював вживання народної мови в літературі, дотримувався федералістських принципів.[3] В останні роки життя А.Могильницький відійшов від письменницької творчості та громадського життя.

Помер несподівано 13 серпня 1873 р., перебуваючи проїздом у Яблуньці, Богородчанського округу. Через серцевий напад . За іншою версією, загинув внаслідок нещасного випадку.[3]

ТворчістьРедагувати

 
Титульна сторінка "Скиту Манявського

Літературну діяльність Антін Могильницький почав у 1838 р. Головною ідеєю його поетичних, публіцистичних творів була боротьба за рідну мову і освіту для русинського народу. Послідовник «Руської трійці». публікувався з 1838 р. в газетах «Новини», «Зоря галицька», «Слово» у Львови, в альманасі «Вінок русинам на обжинки» та ін.[1] Іван Франко писав про нього: «Житє Могильницького від самого 1838 року до його смерті було немов дзеркалом, в котрім досить живо відбилися пориви, надії та судьби галицько-руського народа». Революція 1848 р. пожвавила творчу і громадську діяльність А. Могильницького.

Літературну популярність здобув завдяки поемі «Скит Манявський» (перша частина вийшла в 1849 році, остання — в 1852 році), на основі усних народних повістей. У ній йшлося про велич давньоруського Галича, описувалася краса Карпат і стародавня слов'янська міфологія. Поема була популярна, як і балада «Русин-вояк», що також вийшла 1849 року. Здійснити творчі задуми Могильницькому перешкодило настання післяреволюційної реакції.

А. Могильницький був автором повістей «Конґруа батька Жегаловича» і «Повість старого Сави із Підгір'я», сатиричної поеми «Пісня поета» і кількох «Дум». Окремим виданням були опубліковані його «Речі в сеймі та парламенті» та приватні листи (1885 р.).

З огляду на літературну діяльність А. Могильницького, Іван Франко зарахував його до «перших будителів руського духа в Галичині».

ВшануванняРедагувати

Його ім'ям названа вулиця в Підгірках, на котрій стоїть церква. Також у Підгірках його іменем названий Будинок культури, на стіні якого встановлена меморіальна дошка роботи І. Семака.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Пиндус Б. Могильницький Антін Степанович… — С. 544.
  2. а б в г І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 159.
  3. а б в І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 160.
  4. Родина послуговувалась відміною Lubicz V, також відомою як Mogilnicki.
  5. Підгірчани мандрують стежками Антіна Могильницького
  6. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 195. (пол.)
  7. І. Чорновол. 199 депутатів Галицького Сейму… — С. 103—104.
  8. Franz Adlgasser. Kurzbiografie Lubicz-Mogilnicki (Ljubyč-Mohyl'nyckyj), Anton (Antin) Ritter von на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)

ДжерелаРедагувати