Відкрити головне меню

Аґостіно Чяска

італійський католицький архієпископ і кардинал; сходознавець, архівіст Ватиканського архіву

Аґості́но Чя́ска O.E.S.A., в українських джерелах Августин Чяска або Августин Часка, в світі Паскуа́ле Раффае́ле Чя́ска (італ. Agostino Pasquale Raffaele Ciasca; 7 травня 1835(18350507), Поліньяно-а-Маре, тоді Королівство Обох Сицилій ― 6 лютого 1902, Рим) ― італійський католицький архієпископ і кардинал; сходознавець, архівіст Ватиканського архіву. Головував на Львівському синоді 1891 року.

Аґостіно Чяска
Agostino Ciasca.jpg
Герб
Кардинал
 
Народження: 7 травня 1835(1835-05-07)
size Королівство Обох Сицилій
Смерть: 6 лютого 1902(1902-02-06) (66 років)
Рим, Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Священство: 18 вересня 1858
Єп. хіротонія: 7 червня 1891
Посада: Секретар Конгрегації пропаганди віри
4 липня 1893 — 6 лютого 1902
Про-секретар Конгрегації пропаганди віри
19 вересня 1892 — 4 липня 1893
Префект Ватиканського архіву
19 травня 1891 — 19 вересня 1892
Єпископства: титулярний архієпископ Лариси,
1 червня 1891
Титулярна церква: Сан Каллісто
Проголошений: 18 червня 1899
Папою: Львом ХІІІ
 
Нагороди:
Кавалер Великого хреста ордена Франца Йосифа
Аґостіно Чяска у Вікісховищі?

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 7 травня 1835 року в Поліньяно-а-Маре (нині митрополійне місто Барі) в сім'ї Леонардо та Олімпії (дівоче прізвище Монтанара) і був охрещений під іменем Паскуале Раффаеле[3].

НавчанняРедагувати

Початкову освіту здобув при монастирі францисканців-реформатів у рідному містечку, в Монополі вивчав філософію, а в лютому 1856 року поїхав до Риму продовжувати студії, проте вже 10 березня того ж року вступив до Ордену святого Августина. Новіціятський вишкіл отримав у монастирі святої Катерини в Ґуббіо, де 11 березня 1857 року склав вічні обіти. Філософію і богослов'я довершував у Римі. 18 вересня 1858 року єпископ Непі і Сутрі Лоренцо Сіньяні висвятив його в Браччано на священика. Отримавши ступінь доктора богослов'я, почав відвідувати курси східних мов у Римському університеті ла Сапієнца (1863—1865), здобув докторат. 1 листопада 1866 року призначений на кафедру гебрейської мови в Папській Урбаніанській колегії Конгрегації пропаганди віри[4].

Науково-дослідницька діяльністьРедагувати

Брав участь в засіданнях Першого Ватиканського собору як богослов і перекладач зі східних мов. На основі особистих спостережень і приміток написав книгу «Внутрішня історія Вселенського собору». В 1872 році призначений консультором (радником) відділу Конгрегації пропаганди віри у справах східного обряду; опублікував у Римі книгу «Examen critico-apologeticum super constitutionem dogmaticam de Fide Catholica». Від 1876 року працював з арабськими рукописами у Ватиканській бібліотеці. В 1878 призначений перекладачем у Конгрегації пропаганди віри та цензором книг, які поступали до Конгрегації від різних східних церков для потвердження[5].

В 1979 році побував у відрядженні в Єгипті і на Близькому Сході. Під час поїздки займався перевіркою сирійських літургійних книг, придбав чимало коптських та арабських рукописів для Ватиканської бібліотеки (каталог рукописів і предметів, привезених з цієї експедиції виданий посмертно в 1904 році). В 1881 році опублікував переклад і коментар коптських папірусів з Музею Борджа Конгрегації пропаганди віри. Наступного року був призначений префектом комісії з перевірки арабського і латинського текстів Ливанського собору 1736 року. 1885 — декан філологічного факультету Римської семінарії; оголосив друком два перші томи «Sacrorum Bibliorum fragmenta Copto-Sahidica» (третій вийшов посмертно в 1904 році)[4].

В 1888 році опублікував арабський текст і латинський переклад твору Татіана «Діатессарон» («Tatiani Diatessaron seu Evangeliorum Harmoniae arabice»), на основі двох кодексів з Музею Борджа і Ватиканської бібліотеки. В цей період також виконував уряд генерального прокуратора (економа) Августиніанського ордену. 12 квітня 1889 року Лев ХІІІ призначив його консультором Верховної Священної Конгрегації Римської та Вселенської Інквізиції, а 19 травня 1891 — префектом Ватиканського архіву[3].

ЄпископРедагувати

1 червня 1891 року від Папи Льва ХІІІ отримав призначення на титулярного архієпископа Лариси. Єпископські свячення відбулися 7 червня в Римі в церкві святого Августина. Святителями були два єпископи-августиніанці Ґульєльмо Піффері і Луїджі Сепіаччі та кардинал Маріано Рамполла[6].

Участь у Львівському синоді 1891 рокуРедагувати

4 вересня 1891 року призначений делегатом і головою синоду Галицької греко-католицької митрополії, який відбувався у Львові з 24 вересня по 8 жовтня 1891 року. Прибув до Львова 14 вересня[7], брав участь і головував на чотирьох урочистих сесіях в соборі святого Юра. 8 жовтня першим поставив підпис під діяннями синоду і 12 жовтня виїхав через Відень до Риму[8]. В Римі подбав про публікацію актів і декретів Львівського синоду (Acta et decreta Synodi Provincialis Ruthenorum Galiciae habitae Leopoli an. 1891, Romae: Ex Topographia Polyglotta, 1895). Залишив про себе хороші враження, навіть серед москвофілів таких, як Ізидор Шараневич і Михайло Малиновський; дуже позитивно відгукувався у Відні і Римі про українське греко-католицьке духовенство і митрополита Сильвестра Сембратовича[9].

Від 19 вересня 1892 року — про-секретар, а від 4 липня 1893 року — секретар Конгрегації пропаганди віри. Головним його завданням на цій посаді була реорганізація католицьких місій і їх адміністрації, особливо в Галичині та на Близькому Сході[4].

КардиналРедагувати

На консисторії 19 червня 1899 року піднесений до кардинальської гідності, а 22 червня йому надано титул кардинала-священика церкви Сан Каллісто. Належав до різних конгрегацій Римської курії.

Помер 6 лютого 1902 року в Римі. Похоронні відправи відбулися в церкві Санта Марія дель Пополо за участі 23-х кардиналів. Похований в каплиці оо. Августинів на римському цвинтарі Кампо Верано.

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Find a Grave — 1995. — ed. size: 165000000
  3. а б The Cardinals of the Holy Roman Church - Biographical Dictionary - Consistory of June 19, 1899. www2.fiu.edu. Процитовано 2016-05-12. 
  4. а б в J. Alberto Soggin. Ciasca, Agostino // Dizionario Biografico degli Italiani. Процитовано 2016-05-12.
  5. о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка…  — С. 33—34.
  6. о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка…  — С. 35.
  7. о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка… — С. 39.
  8. Великий, А. Г., ЧСВВ (1976). З літопису християнської України. Рим-Італія: Видавництво оо. Василіян. с. 247. 
  9. о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка… — С. 39—40.
  10. Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie. — Wien 1901. — S. 154. (нім.)

ДжерелаРедагувати

  • J. Alberto Soggin. Ciasca, Agostino // Dizionario Biografico degli Italiani — vol. 25. — Roma: Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 1981.
  • о. Ізидор Луб ЧСВВ. Учасники львівського собора 1891 р. І. Кардинал Августин Часка // Добрий Пастир. Часопис присвячений церковним і богословським справам. — Річник ІІІ. — Станиславів, 1933. — С. 31—40.

ПосиланняРедагувати