Архипчук Сергій Володимирович

Архипчук Сергій Володимирович
Народився 18 листопада 1960(1960-11-18) (59 років)
хутір Ганнівка, тепер село Костопільського району Рівненської області
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність режисер-постановник
Alma mater Російський університет театрального мистецтва
Заклад Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка
Нагороди Заслужений діяч мистецтв України

Архипчук Сергій Володимирович (нар. 18 листопада 1960, хутір Ганнівка Костопільського району Рівненської області) — заслужений діяч мистецтв України, режисер-постановник театру, опери, масових та пам’ятних заходів, фестивалів. Засновник Київського театру поезії «Мушля».

БіографіяРедагувати

У 1979 році закінчив Дніпропетровське державне театральне училище, акторський факультет, спеціальність «Актор драматичного театру», у 1984 р. — Державний інститут театрального мистецтва ім. А. Луначарського, м. Москва, спеціальність «Режисер музичного театру».

Працював режисером у Гуцульському естрадно-фольклорному театрі-студії «Заграва», Донецькій опері, Дніпропетровському театрі ім. Т.Шевченка, Закарпатському обласному театрі драми та комедії.

Ведучий програми «ТВ-Табачук» «Кухонні пристрасті» (2002-2003).

Засновник та художній керівник школи телеведучих TV-lab (2004-2010).

Лауреат Міжнародного конкурсу режисерів естради (Москва, 1989 р.). «Режисер року» (фестиваль «Нові зірки старого року», 1994 р.). Вагнерівський стипендіат (Байройт (ФРН), 1997 р.). Володіє польською мовою.

Творча діяльністьРедагувати

Постановки: «Котигорошко» А. Шияна, Б. Котюка (Львів, 1984 р.), «Іоланта» П. Чайковського (Донецьк, 1985 р., 2003 р.), «А, нумо створимо оперу» Б. Бріттена (Донецьк, 1986 р.), «Мачуха Саманішвілі» Г. Канчелі (Дніпропетровськ, 1987 р.; найкраща вистава року), «Лис Микита» І. Франка, Б. Янівського (Дніпропетровськ, 1988 р.), «Пан Коцький» М. Лисенка (Коломия, 1991 р.; лауреат I Міжнародного конкурсу ім. М. Лисенка), «Купало» А. Вахнянина (Київ, 1993 р.), «Набукко» Д. Верді (Донецьк, 1994 р., 1999 р.), «Аїда» Д. Верді (Львів, 1995 р.), «Пігмаліон» Б. Шоу, О. Козаренка (Ніжин, 1996 р.), «Інтимні варіації до «Старомодної комедії» Є. Гуцала, О. Арбузова (Рівне, 2001); «Хитра вдовичка» К. Гольдоні (Черкаси, 2009 р.); «Як козам роги вправляють» Ю. Федьковича (Чернівці, 2009); «Meine liebe Віра» (Ужгород, 2012), «Трамвай „Жадання“» Т. Вільямса (Ужгород, 2013 р.) «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Червона шапочка» В. Безкоровайного, Л. Полтави (Хуст, 2018 р.), «Шантрапа... «Усковська»», О. Саксаганський, музика Д. Перцева (Біла Церква, 2019) та ін..

Вистави Київського театру поезії «Мушля» під проводом С. Архипчука: «В пекучій мушлі слова» Н. Клименко (2001), «Заповітне» М. Вінграновського (2005), «Венера та інші» Т. Винник (2007), «Для блакитнокрилої плавби» М. Рильського (2008), «Три радості» В. Свідзінського (2011), «Зелений велосипед» В. Вакулича (2011),  «Не тільки молитви» Б.  Бойчука (2010), «Ліфти для повертання» І.  Козаченка (2011), «Чоколівка. Мандри Амура» А. Могильного (2012), «Знаю Я» П. Скунця (2012), «Між жіночих звивин» Л. Мудрак (2020).

Композиції театру «Мушля» за творами І. Римарука, Є. Плужника, П. Тичини, І. Драча, В. Голобородька, А. Пашко, В. Сагайдака, Л. Костенко, В. Герасим’юка, М. Зерова, В. Іллі, В. Базилевського, В. Симоненка, В. Сосюри, О. Гончара.

Культурно-мистецькі та пам’ятні заходи: вечір пам'яті В. Івасюка (Львів, 1989), «Володимир Івасюк. Повернення» (Київ, 1998), «Задивляюсь у твої зіниці» В. Симоненка (Львів, 1988), «Я повен любові» О. Гончара (Київ, 1998). Агітаційно-мандрівний проєкт «Політичний вертеп» (25 областей України, 2013), сатирична програма «Політичний вертеп», Радіо Свобода (Київ, 2014), мистецько-концертні рейди та благодійні заходи на підтримку Захисників Вітчизни «Арт-десант» та «Люті Укри» (2014-2017), відкриття в Українському домі Міжнародного форуму «Україна пам’ятає, світ визнає!» до 85-х роковин Голодомору (Київ, 2018); авторські вечори М. Гаденка, вечори пам’яті В. Сосюри, Слави Стецько, Р. Шухевича.

Фестивалі: «Червона рута» (1989 р., рок-конкурс); у 1989—1992 рр. — шоу-вистави з Гуцульським естрадно-фольклорним театром-студією «Заграва» (головний режисер, гастролі у містах: Вроцлав, Москва, Монреаль, Торонто та ін.); «Оберіг» (1992 р., 1993 р., 1994 р.), «Тарас Бульба» (1992 р., 1993 р.), «Золота корона» (Одеса, 1998 р., 1999 р.), конкурс «Роксолана. Великий вальс» (1996 р.), урочиста церемонія Національного конкурсу гостросюжетних романів «Золотий Бабай» (1999 р.), Міжнародний літературний конкурс «Коронація слова» (1999), «Мазепа-Фест» (Полтава, 2003 — 2017), «Ця золотом цвяхована блакить» (до 80-ліття загибелі С.Петлюри, Київ, 2006); Всеукраїнский фестиваль вертепів «Карпатія» (Івано-Франківськ, 2008, 2009; Яремче, 2010); Міжнародний фестиваль поезії Terra Poetica (Київ, 2014), Фестиваль мистецтв «Арт-панорама» (Біла Церква, 2019), Міжнародний фольклорний фестиваль «Зорі над Тясмином» (Сміла, 2019).

Головний режисер заходів: 700-ліття Коломиї, 620-ліття Болехова, Дня Києва — 93, Всеукраїнського свята пива (1995 р., 1996 р., 1997 р., 1998 р.), 590-ліття Рашкова (1992), мистецьких програм Великого збору КУН (1993 р., 1995 р.), «Дійство про Св. Миколая» (Київ, 2000 р.), фольклорно-мистецьке свято «Є тисяча доріг» (Рівне, 2000), «Роботящим рукам» (Зоря, 2002), Дні культури України для Всесвітньої індустріальної виставки (Японія, 2005), Церемонія прийняття короля Швеції (Київ, 2008), 90-ліття ЗУНР (Львів, 2008), благодійні концерти на підтримку УГКЦ «З вірою і любов’ю» (2009).

РодинаРедагувати

Мати Надія Пилипівна (1937 р.н.) — пенсіонерка, доньки Уляна (1988 р.н.) і Олеся (1994 р.н.).

Дід по материній лінії та його брати воювали в УПА, а дід зі сторони батька був на службі в радянської влади, за що був убитий.

Звання та нагородиРедагувати

У 2009 році Указом Президента Сергію Архипчуку було присвоєно звання «Заслужений діяч мистецтв України»[1].

Інтерв'ю та згадки у ЗМІРедагувати

  1. Речитатив secco оперного режисера // Art line, 1997, № 10–11; Мистецтво – моя професія // Українське слово, 2000, 3–15 берез.
  2. Надзбручанський Б. «Аїда» на львівській сцені // Культура і життя. 1995, 3 серп.; Гончарук К. Бернард Шоу українізує Ніжин // Там само. 1996, 24 серп.;
  3. Сіроніякий колір некарнавальних масок: Розмова А. Охрімовича із С. Архипчуком // Політика і культура. 2000, 14–20 квіт.;
  4. Н. Тисячна Зняти бронежилет із душі // День, 22 лис, 2005;
  5. Д. Мамчур Я волію працювати з талановитими людьми // Персонал №2, 2007;
  6. Н. Тисячна Портрет автентичної жінки // День, 23 чер, 2007; Театральна бесіда. 2016. №1(36).;
  7. М. Сургучева Сергій Архипчук / Герой – это человек, который профессионально  делает свое дело // Экспедиция ХХI, 2007;  
  8. М. Чабан Київський театр поезії Мушля / «МУШЛЯ» говорить про заповітне // Арт-вертеп, 2007;
  9. Н. Кир’ян Три радості Володимира Свідзінського // Слово Просвіти, 17 лис, 2011;
  10. Л.Олтаржевська «Не тільки молитви». Четверта спроба // Україна молода, 6 січ, 2011;
  11. Пам’ять українського поета Івана Козаченка вшанували прем’єрою вистави // УНІАН 25 лис, 2011;
  12. С. Єременко Ревізія нездійсненного // День, 26 тра, 2011;
  13. В. Скуба «Три радості» Володимира Свідзінського // День, 26 жов, 2011;
  14. П'ять головних театральних подій 2011 року // Тиждень.ua, 3 січ, 2012;
  15. О. Гаврош Ужгородці першими побачать виставу на вірші Аттили Могильного // Закарпаття онлайн, 29 бер, 2012;
  16. В. Кобаль Закарпатський театр завершить сезон «Трамваєм «Жадання»» // Закарпаття онлайн, 5 лип, 2013;
  17. Л. Поліха В Ужгород «приїхав» «Трамвай «Жадання»» // Закарпаття онлайн, 21 лип, 2013;
  18. С. Лапига Режисер Архипчук почав створювати в Ужгороді студентський театр // Закарпаття онлайн, 24 жов, 2013;
  19. С. Федака Червона квіточка навпаки // Закарпаття онлайн, 20 лип, 2013;
  20. Театральні рецензії С.Федака зі збірки  Закарпатський театр на порозі ХХІ століття (Ужгород, 2018): І ти пішла із дому, Любов зла ,  Наталка-Хустянка, Першй поцілунок хустського театру, Серенча і хосен;
  21. В. Курико Сергій Архипчук: «Втрачаючи мову, ми втрачаємо дуже багато» // Час чернігівський, 11 бер, 2017;
  22. Театр у Хусті прем'єрно представив «діаспорну» «Червону шапочку» // Закарпаття онлайн, 15 жов,  2018.

ПриміткиРедагувати

  1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №175/2009 — Офіційне інтернет-представництво Президента України. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua). Процитовано 2018-02-19. 

ПосиланняРедагувати