Стецько Ярослава Йосипівна

українська політична діячка, журналістка, співорганізатор Антибільшовицького блоку народів (АБН)

Яросла́ва (Сла́ва) Йосипівна Стецько́ (уроджена Ганна-Євгенія Йосипівна Музика; 14 травня 1920, село Романівка, Теребовлянський повіт, Тернопільське воєводство, Польща, нині Теребовлянський район, Тернопільщина, Україна — 12 березня 2003, Мюнхен, Німеччина) — українська політична діячка, журналістка, співорганізаторка Червоного Хреста УПА, жіночої мережі та юнацтва ОУН, 2-й керівник Антибільшовицького блоку народів (АБН). Дружина Ярослава Стецька. 5-й Голова ОУН(б) (1991—2001). Перша лідерка партії Конгрес українських націоналістів (КУН). Народна депутатка України 2-го, 3-го та 4-го скликань.

Ярослава Йосипівна Стецько
Ярослава Йосипівна Стецько
Ярослава Йосипівна Стецько
5-та Голова ОУНР
1991 — 2001
ПопередникОлеськів Василь
НаступникАндрій Гайдамаха
2-й Голова АБН
1986 — 1996
ПопередникЯрослав Семенович Стецько
Наступникпосада скасована
1-й Голова Конгресу Українських Націоналістів
1992 — 2003
Попередникпосада заснована
НаступникОлексій Григорович Івченко

Народилася14 травня 1920(1920-05-14)
Романівка, Теребовлянський повіт, Тернопільське воєводство, Польська Республіка
Померла12 березня 2003(2003-03-12)[1] (82 роки)
Мюнхен, Німеччина
ПохованаБайкове кладовище
Відома якполітична діячка
КраїнаПольська Республіка і Україна
Alma materНаціональний університет «Львівська політехніка»
Політична партіяКонгрес українських націоналістів
У шлюбі зЯрослав Семенович Стецько
Релігіягреко-католичка
НагородиОрден княгині Ольги ІІІ ступеня

Життєпис

ред.
 
Пам'ятна дошка від Президента України в Мюнхені

Народилася 14 травня 1920 року в селі Романівка Теребовлянського повіту Тернопільського воєводства Польщі (нині Тернопільський район Тернопільської області України) у заможній селянській родині. Закінчила п'ять класів сільської народної школи села Романівка й вступила в польську гімназію в місті Теребовля. Закінчила шість класів Теребовлянської гімназії та два класи гуманітарного ліцею в Теребовлі й у 1939 році склала матуру, була діяльною в Марійській дружині[2]. Член ОУН із 1938 року[3].

З осені 1939 року по червень 1941 року працювала вчителькою та завідувачем початкової школи в селі Юшківці Новострілиського району Дрогобицької області (тепер Стрийського району Львівської області). У 1940 році записалася на заочне відділення філософського факультету Львівського університету.

Наприкінці червня 1941 року брала участь у встановленні української влади під проводом ОУН в місті Бірці, була призначена культосвітнім референтом. У 1941 році розпочала навчання на будівельному факультеті Львівської політехніки. З осені 1941 року — на підпільній роботі. 1943 року ув'язнена німцями у Львові. У 1944 році за вказівкою Проводу ОУН виїхала за кордон: спершу до міста Криниці, а потім — до Відня. 1945 року брала участь у вивезенні з лікарні містечка Шіттенгофена (на території Чехії) та звільненні з-під більшовицького арешту пораненого Ярослава Стецька. Член Проводу ОУН.

У 1946 році одружилася з Ярославом Стецьком. У Мюнхені завершила технічні та мовні студії в Правничому інституті (німецька та французька мови).

Член Центральної Управи СУМ (1948—1953)[3]. З 1968 року — керівник сектору зовнішньої політики Проводу ОУНр. Була членом ЦК Антибільшовицького блоку народів (АБН), президентом АБН, головним редактором ABN-Correspondence (з 1948), квартальника «Ukrainian Review» та різних видань АБН, організатором конференцій АБН та учасницею міжнародних антикомуністичних конгресів, співорганізатором Європейської Ради Свободи.

Після здобуття Україною незалежності 24 серпня 1991 року повернулася на Батьківщину, пробувши довгі роки у вимушеній еміграції й не набувши іноземного громадянства.

Очолювала Конгрес Українських Націоналістів із 1992 року. У 1991—2001 роках — голова проводу ОУН(б).

Була депутатом Верховної Ради України другого, третього та четвертого скликань від виборчого округу № 89 Івано-Франківської області. Була найстарішим депутатом, через це відкривала засідання новообраної Верховної Ради.

Померла в мюнхенській лікарні 12 березня 2003 року, не доживши двох місяців до свого 83-го дня народження. Була похована 16 березня на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 49б).

Освіта

ред.
  • Освіта вища. Львівська Політехніка, школа політичних наук (Мюнхен), конференц-перекладачка.
  • За фахом перекладачка з англійської, французької та німецької мов. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою та білоруською мовами.
  • Спеціальність: соціолог, психолог, політолог. Магістр.

Нагороди й відзнаки

ред.
 
Могила Ярослави Стецько на Байковому кладовищі

Вшанування пам'яті

ред.
 
Пам'ятна дошка на одному з будинків в Івано-Франківську
 
Пам'ятна дошка на одному з будинків у Яремчі

Книги

ред.
  • Слава Стецько. «Жінка, яка творила незалежну Україну». — Київ: Ярославів Вал, 2021. — 200 с.

Див. також

ред.

Література

ред.

Примітки

ред.
  1. dovidka.com.ua
  2. Кушнерик Г., Мельничук Б., Субчак А. Стецько Ярослава Йосипівна… — С. 350.
  3. а б Роздум про Славу Стецько (Спогад-виступ на 100 річчя з народження) // Конгрес українських націоналістів
  4. Указ Президента України від 12 травня 2000 року № 682/2000 «Про нагородження орденом княгині Ольги»
  5. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько: оповідання для дітей молодшого та середнього шкільного віку[недоступне посилання з травня 2019] / Анна Багряна. — К. : Грані-Т, 2010. — 96 с. — (Серія: «Життя видатних дітей»). — Наклад 2000 штук. Тверда обкладинка. — ISBN 978-966-465-266-4.

Посилання

ред.
  Зовнішні відеофайли
  У Тернополі відкриють кімнату-музей Слави Стецько на YouTube // Борис Машлянка. — 2013. — 23 травня.


Попередник
Василь Олеськів
Зеновій Красівський
(Голова поводу ОУНР на українських землях)
  5-й Голова ОУНР
1991 — 2001
  Наступник
Андрій Гайдамаха