Пашко Атена-Святомира Василівна

Атена-Святомира Василівна Пашко
	Атена Пашко під час відвідин політв'язня Степана Кожум'яки. Новомиргород, травень 1989 р.
Народилася	10 жовтня 1931; с. Бистриця, Дрогобицький повіт, Львівське воєводство, Польська республіка
Померла	20 березня 2012 (80 років); Київ, Україна
Громадянство	Україна
Діяльність	громадська активістка
Відома завдяки	дружина Вячеслава Чорновола
Alma mater	Львівський лісотехнічний інститут
Знання мов	польська
Батько	Василь Іванович
Мати	Катерина Василівна
У шлюбі з	Чорновіл Вячеслав Максимович
	; Висловлювання у Вікіцитатах; Медіафайли у Вікісховищі;

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Пашко.

Ате́на-Святоми́ра Васи́лівна Пашко́ (10 жовтня 1931, с. Бистриця, Дрогобицький повіт, Львівське воєводство — 20 березня 2012, Київ^[1]) — українська поетеса, громадська діячка, дружина В'ячеслава Чорновола.

ЖиттєписРедагувати

Закінчила Львівський лісотехнічний інститут.^[2]

Із середини 1960-х років за свої виступи на оборону репресованих діячів української культури зазнавала утисків, було заборонено друк її творів. Оголошено догану за місцем праці, вчинено обшуки в помешканні. 1970 року підписала звернення до Верховного Суду УРСР із вимогою скасувати вирок Вероніці Морозовій, за що її звільнено з роботи. Постійно перебувала під наглядом КДБ.

У грудні 1991 року у Києві відбувся установчий з'їзд Союзу українок, головою Союзу обрано Атену Пашко. Почесний голова Союзу Українок.

Після трагічної загибелі Вячеслава Чорновола 25 березня 1999 року в автокатастрофі, слідство за якою досі не завершилося, Атена Пашко продовжила його політичну місію, її навіть називали берегинею Народного Руху.

Могила Атени Пашко

Померла в Києві 20 березня 2012 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі, поруч з Вячеславом Чорноволом (центральна алея, ділянка №1).

ТворчістьРедагувати

Атена Пашко автор поетичних збірок:

На перехрестях. Том 1. — Нью-Йорк : Сучасність!, 1989. — 168 с. — (Бібліотека «Прологу» і «Сучасности», ч. 182)
На вістрі свічки. — Балтимор-Львів-Торонто : Смолоскип, 1991. — 76 с.
Лезо моєї стежки. — Київ, 2007.

НагородиРедагувати

Орден княгині Ольги III ст. (18 серпня 1997) — за визначний особистий внесок у духовне відродження України, вирішення проблем сім'ї, жінок і дітей, професійну і громадську діяльність на благо українського народу^[3]
Орден Свободи (18 листопада 2009) — за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність^[4].