Пашко Атена-Святомира Василівна

Атена-Святомира Василівна Пашко
	Атена Пашко під час відвідин політв'язня Степана Кожум'яки. Новомиргород, травень 1989 р.
Народилася	10 жовтня 1931; с. Бистриця, Дрогобицький повіт, Львівське воєводство, Польська республіка
Померла	20 березня 2012 (80 років); Київ, Україна
Громадянство	Україна
Діяльність	соціальний активіст
Відома завдяки	дружина Вячеслава Чорновола
Alma mater	Львівський лісотехнічний інститут
Батько	Василь Іванович
Мати	Катерина Василівна
У шлюбі з	Чорновіл Вячеслав Максимович
	; ; Медіафайли у Вікісховищі?;

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Пашко.

|відомий_?відома?=

Ате́на-Святоми́ра Васи́лівна Пашко́ (10 жовтня 1931, с. Бистриця, Дрогобицький повіт, Львівське воєводство — 20 березня 2012, Київ^[1]) — українська поетеса, громадська діячка, дружина В'ячеслава Чорновола.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Закінчила Львівський лісотехнічний інститут.^[2]

Із середини 1960-х років за свої виступи на оборону репресованих діячів української культури зазнавала утисків, було заборонено друк її творів. Оголошено догану за місцем праці, вчинено обшуки в помешканні. 1970 року підписала звернення до Верховного Суду УРСР із вимогою скасувати вирок Вероніці Морозовій, за що її звільнено з роботи. Постійно перебувала під наглядом КДБ.

У грудні 1991 року у Києві відбувся установчий з'їзд Союзу українок, головою Союзу обрано Атену Пашко. Почесний голова Союзу Українок.

Після трагічної загибелі Вячеслава Чорновола 25 березня 1999 року в автокатастрофі, слідство за якою досі не завершилося, Атена Пашко продовжила його політичну місію, її навіть називали берегинею Народного Руху.

ТворчістьРедагувати

Атена Пашко автор поетичних збірок «На перехрестях» (Мюнхен, 1989), «На вістрі свічки» (Балтимор-Торонто, 1991), «Лезо моєї стежки» (Київ, 2007).

НагородиРедагувати

Орден Свободи (18 листопада 2009) — за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність^[3]
Орден княгині Ольги III ст. (18 серпня 1997) — за визначний особистий внесок у духовне відродження України, вирішення проблем сім'ї, жінок і дітей, професійну і громадську діяльність на благо українського народу^[4]