Відкрити головне меню

Артилерійські катери проекту 1204

Артилерійські катери проекту 1204 (шифр «Джміль», за класифікацією НАТО: англ. Shmel-class river gunboat[1]) — проект артилерійських катерів СРСР, передбачались для вирішення завдань з несення дозорної служби на річках та озерах, знищення річкових суден і бойових катерів супротивника, підтримки сухопутних військ артилерійсько-кулеметним вогнем, перевезення особового складу з озброєнням під час переправ і дій у басейнах річок, а також для дій в прибережних мілководних районах морів.[2]

Project 1204 (‘Shmel’ class) ‘134’ - Victory Park, Moscow (24922960298).jpg
Проект
Назва: проект 1204 «Джміль»
Будівники:
Оператори:
Будівництво: 1967-1972
У експлуатації: 1967-т.ч.
Основні характеристики
Тип: артилерійський катер
Водотоннажність: 71/77 т
Довжина: 27,4 м
Ширина: 4,32 м
Висота: 2 м
Осадка: 0,85/1 м
Потужність: 2 × 1200 к. с.
Двигуни: 2 × ДД М-50Ф
Швидкість:
  • 24 вузла (повна)
  • 10 вузлів (економічна)
Дальність
плавання:
  • 320 миль (10 вуз.)
  • 240 миль (20 вуз.)
Автономність: 7 діб
Екіпаж: 14 ос. (1 офіцер)
Навігаційне та
радіолокаційне обладнання:
НРЛС «Донець-2»
Озброєння:
Бронювання: 4—16 мм

ІсторіяРедагувати

15 березня 1965 року ВМФ СРСР і Міністерство суднобудівної промисловості СРСР прийняли рішення, затвердивши тактико-технічне завдання (ТТЗ) проектування річкового артилерійського катера проекту 1204. При цьому всі броньовані катери (БКА), які перебували в строю стали класифікуватися, як артилерійські катери (АКА). Проектування нового артилерійського катера було доручене ЦМКБ «Алмаз»[ru], а конструктором було призначено Юлія Юлійовича Бенуа. Технічний проект артилерійського катера «Джміль» було затверджено в кінці 1965 року, а в 1966 році після смерті Ю. Ю. Бенуа подальшу роботу з АКА пр. 1204 продовжив конструктор Леонід Васильович Озімов.[2]

ОписРедагувати

КорпусРедагувати

Стальний корпус АКА пр. 1204 був гладкопалубний, на відміну від попередніх радянських БКА для використання катерів у прибережних мілководних районах морів, з тунельним утворенням в підводній частині в районі двигунів. Крім того, було збільшено запас загальної міцності корпусу (1,75) і його було розділено водонепроникними переборками на 12 відсіків.

Поділ на відсіки:

  1. форпік (0—4 шпангоут);
  2. — кубрик мічманів (4—9 шпангоут);
  3. — носовий артвідсік (9—12 шпангоут);
  4. — кубрик команди (12—17 шпангоут);
  5. — командирський відсік з радіорубкою (17—21 ½ шпангоут);
  6. — кубрик команди (21 ½—25 ½ шпангоут);
  7. — відсік управління ПУД (25—29 ½ шпангоут);
  8. — генераторний відсік (29 ½—33 шпангоут);
  9. — моторне відділення (33—41 шпангоут);
  10. — кормовий підбаштовий відсік (41—44 шпангоут);
  11. камбуз (44—48 шпангоут);
  12. — ахтерпік (48 шпангоут — транець).

Енергетична установкаРедагувати

Головна енергетична установка була двовальна з розташуванням головних двигунів в одному моторному відділенні. Як головні двигуни було використано дизелі типу «М-50Ф» (ресурс до переборки 600 г.) потужністю 1200 к.с. кожний.

Електроенергетична система змінного струму з напругою в 380 В включала в себе два автоматизованих дизель-генератора типу «ДГА-25-9» потужністю по 25 кВт, розташованих в генераторному відділенні.

На АКА 1204 застосовувалася система дистанційного керування дизельними установками «Оріон».[3]

Охолодження двигунів передбачалося забортною водою. Однак, у АКА 1204 на р. Амудар'я була обладнана автономна система охолодження. По бортах катерів були зварені регістри з труб, проходячи через які вода з двигунів охолоджувалася.[4]

Радіоелектронне обладнанняРедагувати

Навігаційне й штурманськеРедагувати

На АКА пр. 1204 розмістили навігаційні радіолокаційні станції «Донець-2», «Лоція» й ехолот «НЕЛ-7».[5] Оптичні засоби спостереження доповнили електрооптичною апаратурою нічного бачення «МЕ5» (Тромбон).[6]

Крім того, для навігаційного освітлення й світлової сигналізації використовувався морський прожектор «K-35-3TM».[5] Прожектор складається з ліхтаря, поворотною вилки й основи для установки прожектора на місці роботи. Усередині корпусу ліхтаря закріплені скляний відбивач, пристрій що фокусує з патроном і лампою, вимикач. До корпусу за допомогою відкидних замків кріпляться: для навігаційного освітлення - рама з купольним склом (вузький промінь) або з розсіювачем (широкий промінь); для світлової сигналізації - жалюзі і рама з купольним склом. Для захисту від механічного руйнування купольного скла або розсіювача в неробочому стані на раму встановлюється захисна кришка. До мережі прожектор К-35-3 приєднується трижильним кабелем зі штепселем.

Термін служби прожектора 6 років.

Штурманське оснащення АКА пр. 1204 складається з гіромагнітного компаса «Градус-2»[7], призначеного для вироблення курсу або азимутального напрямку й видачі цих даних авторульовому «Самшит-АО 13»[8], й магнітного компаса «КТ-М3м».[9]

Радіозв'язокРедагувати

Засоби радіозв'язку на АКА пр. 1204 були представлені КХ-радіостанцією Р-617 «Аргон-Фтор-К» й УКХ-радіостанцією Р-619-1 «Графіт».[9]

КомфортністьРедагувати

Всі житлові приміщення були ізольовані від машинного відділення й згруповані в носовій частині корпусу (2, 4, 5 і 6 відсіки). Між житловими приміщеннями й моторним відділенням розмістили пост управління двигунами (7 відсік), а переборки покрили спеціальною вібропоглинаючою ізоляцією. Також житлові приміщення були обладнані штучною вентиляцією, електричним опаленням, на камбузі встановили електроплиту та холодильну камеру.[9]

АвтономністьРедагувати

На АКА пр. 1204 запас палива складає 4,8 т, запас оливи — 0,3 т, а запас прісної води — 0,165 т. Запас провіанту на АКА пр. 1204 приймається з розрахунку на 7 діб автономності. Дальність плавання катера повним ходом складає 240 миль, за швидкості в 10 вузлів — 320 миль.

ОзброєнняРедагувати

АртилерійськеРедагувати

Початково, на АКА пр. 1204 планували встановити 90-мм гладкоствольну гармату Д-62 плаваючого танку ПТ-90 (Объект 906)[ru], який не був прийнятий на озброєння. Тому АКА пр. 1204 отримали на озброєння 76-мм танкову гармату «Д-56ТС» в башті від іншого легкого плавучого танку ПТ-76Б.[10]

Танкова башта ПТ-76Б з листової броні мала форму всіченого конусу. В передній частині танкової башти розташована прямокутна амбразура для встановлення гармати, захищена за допомогою броньової маски з кожухом, й отвору для болтів кріплення рамки гармати, яка має щічки з отворами під цапфи, на яких кріпиться гармата. Зліва від амбразури гармати в рамці є отвір для прицілу, захищений бронюванням, з правої сторони — амбразура для кулемета. З лівої сторони башти вварено броньовану склянку для встановлення антенної основи. У кормовій частині башти уварений броньований ковпак вентилятора. Зліва від нього просвердлений наскрізний отвір під проводку до апарату ТПУ командира десанту. Зовні до броньових листів башти приварені чотири гаки, призначені для захоплення вежі тросами при її знятті й встановленні. У даху башти зроблений овальний люк, який закривається кришкою. На кришці люка на шарнірній опорі змонтована обертова командирська башточка, в якій розміщені два прилади спостереження ТНП і прилад спостереження «ТПКУ-1» («ТПКУ-2») з п'ятикратним збільшенням. Попереду праворуч від люка є отвір для встановлення приладу спостереження «МК-4» заряджаючого. З внутрішньої сторони до даху башти приварений горизонтальний поручень для створення зручності роботи командиру танка. Шарнірна опора башти являє собою радіально-упорний кулько-підшипник, обоймами якого є погони башти. Обертання башти здійснюється вручну або за допомогою електроприводу «ЕПБ-4».

76-мм гармата Д-56ТС мала дульне гальмо, ежекторну продувку каналу ствола й двохплощинний стабілізатор озброєння СТП-2П «Зоря». Також в системі електроспуску гармати Д-56ТС встановлювалися запобіжники від передчасного пострілу при не цілком закритому затворі або при повністю закритому затворі й спеціальний прилад автоблокування, який входив в комплект системи стабілізації. Темп вогню з гармати Д-56ТС досягав 10 пос./хв, прицільна швидкострільність — 7 пос./хв.[11]

Керування артилерійським вогнем здійснювалося навідником за допомогою телескопічного шарнірного прицілу «ТШК-2-66», бокового рівня й кутомірного кола на погоні башти. Наведення гармати Д-56ТС на ціль здійснюється обертанням рукв'я маховика вертикального наведення й обертом башти за допомогою ручного або електричного приводу, а за увімкненого стабілізатора — за допомогою пульту керування. Цілевказання навідник отримував з бойової рубки від командира катера по внутрішньокорабельному зв'язку. Як додаткове озброєння в танковій башті від ПТ-76Б був спарений з гарматою 7,62-мм танковий кулемет СГМТ (станковий модернізований кулемет зр.1943 р. конструкції Горюнова, танковий).[12]

Барбет носової башти ПТ-76Б часто використовувався під час буксирування АКА пр. 1204, оскільки за звичайного кріплення буксирний трос виривав якірний шпиль з палуби катера через неприпустиму швидкість буксирування.[8]

РакетнеРедагувати

За аналогією з озброєнням БКА пр. 1124 й 1125[ru] реактивними установками «М-8-М» й «М-13-М», на АКА пр. 1204 встановлювали реактивну пускову установку БМ-14-17 (Індекс ГРАУ 8У36) з 17-тю направляючими довжиною 1100 мм, розташованими в пакеті в два яруси.[13] У верхньому ярусі було 9 направляючих, а в нижньому ярусі — 8, закріплених на колисці, встановленій на змонтованій на палубі корабля тумбі. Заряджання й наведення на ціль установки БМ-14-17 виконувалося підйомним і обертовим механізмами, які мали ручний привод з палуби. Однак прицільна стрільба по береговим цілям могла вестися лише з нерухомого катера за відсутності гойдання. Боєкомплект для установки БМ-14-17 складався з 34 осколково-фугасних некерованих турбореактивних снарядів «М-14-ОФ»[14], розташованих в кранцях по бортах на верхній палубі.[15]

Під час проектування АКА пр. 1204 також передбачалося його оснащення двома установками протитанкового ракетного комплексу (ПТРК) 9К11 «Малютка» (боєзапас 4 ПТКР), розташованими побортно в районі 7-8 шп. з пультом керування на ходовому містку. Однак, ПТРК «Малютка» мав ручну систему керування: оператор через оптичний приціл слідкував за ракетою й вручну керував нею по проводах. Подібна прицільна стрільба з ПТРК під час руху катера, а тим більше під чай гойдання, була неможливою. В результаті стабілізації прицілу ПТРК не вдалося досягнути й від нього відмовилися.

За аналогічною причиною відмовилися від можливості розміщення 120-мм міномету в районі палуби (30 шпація) від ходової рубки до ЗПУ 2М-6.

ЗенітнеРедагувати

Як засіб ППО й самооборони в кормовій частині артилерійського катера була розташована одна 14,5-мм ЗКУ 2М-6[ru], яка раніше встановлювалася й на БКА пр. 191М і 192.[16] Слід зазначити, що при закріплених на палубі корабля мінах стрільба з ЗКУ 2М-6 була виключеною.[6]

МіннеРедагувати

Для постановки мін в кормі катера встановлювалися скати й мінні рейки, на яких могли розміщуватися до 10 малих морських якірних мін типу «ЯМ» (1943 р.) або до 4 малих донних мін типу «ІГДМ-500» (1957 р.).[17]

БронюванняРедагувати

У АКА пр. 1204 були заброньовані наступні ділянки: ходова рубка (стіни 10 мм, дах 4 мм), борти (броньовий пояс товщиною 8 мм від 26 до 46 шп.) й палуба в районі моторного відділення й посту керування двигунами (4 мм), танкова башта від ПТ-76Б (чоло 16 мм, стінки 16 мм, дах 16 мм), барбет башти, де розміщувався боєзапас (16 мм), ЗКУ 2М-6 (7+7 мм), барбет ЗКУ (16 мм) й переборка на 26 шп (4 мм).

БудівництвоРедагувати

В 1967 році в Керчі (ССЗ «Залив») після будівництва головного катера було розгорнуто великосерійне виробництво АКА пр. 1204. Також виробництво катерів було налагоджене в Миколаєві (ССЗ ім. 61 комунара) й Ленінграді. Всього від 1967 до 1974 рр. на трьох заводах було побудовано 118 артилерійських катерів пр. 1204. З них 56 катерів отримав ВМФ СРСР, а 62 катера — морські частини прикордонних військ КДБ СРСР.

МодернізаціяРедагувати

В процесі експлуатації до складу озброєння АКА пр. 1204 вносилися зміни: ЗКУ 2М-6 замінили на 25-мм АУ 2М-3М[ru], а в середині 1970-х рр. на деяких катерах в середині корпусу за ходовою рубкою спорудили каземат з бійницями для чотирьох 30-мм гранатометів БП-30.[18] Також зенітне озброєння катера доповнили двома ПЗРК «Стріла-2М» (боєкомплект 8 ЗР). При цьому повна водотоннажність модернізованих катерів досягла 77 т. На деяких АКА пр.1204 були встановлені кріплення для розміщення МРГ-1[ru].

АналогиРедагувати

  • Артилерійські катери проекту 368РС — АКА проекту 368РС були створені на основі катерів-торпедоловів проекту «Т368». Будувалися невеликою серією від 1965 року. АКА пр. 368РС за водотоннажності 84,7/92,8 тонн мав на озброєнні: одну 25 мм АУ 2М-3М, одну 14,5 мм ЗКУ 2М-7, одну 17-ствольну 140 мм ПУ НКРС БМ-14-17 й один 55 мм гранатомет МРГ-1.[19][20]
  • Артилерійські катери типу «Шаньтоу»[en] — артилерійські катери Type 55A «Шаньтоу», за класифікацією НАТОангл. Swatow class. Як прототип слугували торпедні катери проекту 183[ru], які виготовлялися за ліцензією в Китаї. Однак, на відміну від прототипу АКА Шаньтоу мали стальний корпус, посилене артилерійське озброєння. Крім того, були демонтовані торпедні установки й встановлені менш потужні двигуни. АКА Шаньтоу були поставлені до КНДР і В'єтнаму.[21]
  • Chaho class gunboat — артилерійські катери для вогневої підтримки десанту, також створені на основі торпедного катера проекту 183. У АКА Чахо корпус був виконаний зі сталі та мав на озброєнні: одну 40-ствольну РСЗВ БМ-21, одну ЗУ-23-2, одну ЗКУ-2[ru]. Для ВМФ КНДР[ru] було побудовано 62 АКА Чахо. Також поставлялися до Ірану.[22]
  • Zafar class gunboatІранська копія артилерійських катерів Чахо. АКА Зафар мали аналогічний корпус, але відрізнялися двигунами й озброєнням.[23]
  • Chongjin class gunboat — артилерійські катера «Чхонджін» являли собою ще один артилерійський різновид торпедного катера проекту 183. На АКА були встановлені одна 85-мм танкова гармата ЗІС-С-53[ru] в баші від танку Т-34-85 й дві ЗКУ 2М-5. В 1974—1980 роках для ВМФ КНДР побудували 54 АКА Чхонджін.[24][25]
  • VB 76 class small river patrol monitors — річкові патрульні малі монітори «VB 76-class» («vedeta blindante mici»), побудовані в кількості 18 одиниць на верфі в м. Тулча від 1974 до 1977 року.[26] Являють значно перероблений проект радянських бронекатерів проекту 1125[ru], поставлених до Румунії в 1952 році. Поступали до складу Дунайської флотилії ВМС Румунії.[27][28]
  • Assault Support Patrol Boat (ASPB) — єдині спеціально спроектовані в 1965 році для бойових дій на р. Меконг катери ASPB (прізвисько «Альфа-боти») призначалися для вогневої підтримки десанту, ескортування конвоїв, оборони баз, тралення якірних мін. Катери ASPB мали протимінний корпус, 6-мм алюмінієву броню (захист від 7,62-мм бронебійних куль на відстані 75 м), швидкість у 16 вузлів. За водотоннажності 36,5 тонн[29] катери ASPB були озброєні двома 20-мм автоматичними гарматами «Мк.16 Mod 4» в баштах «Mark48», встановлених на носу й на даху рубки, одним мінометом «М2» калібру 81-мм і 12,7-мм кулеметом «M2» на одній оригінальній підставці на кормі катера. Також катери ASPB доозброювалися двома автоматичними гранатометами «Mk.20».[30] В кінці 1969 року катери ASPB були оснащені двома 4-ствольними 3,5-дюймовими ракетними установками Mk 47. Екіпаж катера ASPB складався з 6 осіб.
  • ATC Armored Troop Carrier (ATC) — катери ATC (прізвисько «Танго-боти») водотоннажністю 77 т., створені шляхом переобладнання десантного катера часів Другої світової війни типу «LSM-6», призначалися для перевезення десанту з 40 піхотинців. Для прикриття десанту катери ATC були оснащені гарматами (2 × 20-мм «Мк.16 Mod 4»), кулеметами (4 × 7,62-мм M60 і 2 × 12,7 мм M2) й автоматичним гранатометом (1 × 40 мм Mk 19 Mod 0).[31] «Річкові бронетранспортери», так називали ATC, розвивали швидкість в 8,5 вузлів.
  • Monitor (MON) — монітор «MON» (прізвисько «Майк») був створений в 1966 році на базі десантного катера часів Другої світової війни типу «LSM-6» для бойових дій у В'єтнамі.[32][33] Апарель десантного катера прибиралася й замість неї обладнувалась гостроконечна носова частина, перед корпусу закривався бронепалубою, на якій розміщувалася башта «Mk» 52 з 40-мм автоматичною гарматою «M1» (модернізована шведська гармата «Бофорс») і 12,7-мм кулеметом «M2». На ходовій рубці монітора додатково встановлювались три башти з 20-мм гарматою «Мк.16» і 12,7-мм кулеметами «M2». Крім того, в трюмі поміж носовою баштою й рубкою встановлювався 81-мм міномет «М2», а на бортових шкворневих установках — два кулемета «М60».[34] Штатне озброєння екіпажу було посилене 3 гранатометами «М79».[35] В 1968 році озброєння моніторів було посилене шляхом встановлення 105-мм гаубиць «М49» в башті «T172» замість 40-мм гармати. Водотоннажність склала 83 тонни. Також деякі монітори стали вогнеметними (прізвисько «Зіппо»), на них встановлювалися дві башти «M8» з вогнеметами «Mi 0-8» на заміну звичайного озброєння, при цьому на даху рубки залишили одну кулеметну башту. Всі монітори оснащувалися ґратками для захисту від РПГ.

Історія службиРедагувати

За радянських часів екіпаж АКА пр. 1204 складався з командира — офіцера в званні від лейтенанта до капітан-лейтенанта, помічника командира й механіка (мічмани), й декількох матросів.[36]

АмурРедагувати

  • 49-та дивізія річкових кораблів ТОФ (м. Хабаровськ: 1 дивізіон АКА, 1 дивізіон консервації; м. Благовіщенськ: 139 днака в складі 74 обрчк)
  • Далекосхідна прикордонна округа
    • 11 окрема бригада прикордонних сторожових кораблів (ОБрПСКР) с. Джалінда, Сковородинського р-ну Амурської обл.
    • 12 ОБрПСКР м. Благовіщенськ
    • 13 ОБрПСКР с. Нижньоленінське , ЕАО
    • 14 ОБрПСКР с. Казакевічево, Хабаровський край
    • 15 ОБрПСКР м. Дальньоріченськ, Приморський край

Чорне мореРедагувати

На Чорноморському флоті АКА пр. 1204 поступали до складу 327-го гвардійського Белградського дивізіону артилерійських катерів 116-ї Червонопрапорної бригади річкових кораблів, який базувався в Кислицькому військовому містечку, розташованому на лівому березі Кислицького рукава р. Дунай, навпроти острова Кислицький на околиці села Кислиця.[37] Всього від 1968 р. до 1974 р. поступило 14 АКА пр.1204.[38] Відправлені на консервацію АКА пр. 1204 передавалися 356-му (від 1973 року 405-му) екіпажу консервації АКА 21-го дивізіону кораблів резерву, який також базувався на околиці с. Кислиця.[39]

  • Одеська маневрена база:
    • 18 ОБрПСКР Червонопрапорної Західної прикордонної округи м. Одеса

Після розпаду Радянського Союзу Україна отримала дивізіон з 8 бронекатерів проекту 1204 «Джміль» з дислокацією в Ізмаїльському районі, однак, в 1990-ті роки вони були передані до складу Прикордонної служби України[40]. В 2009 році в Ізмаїльському загоні морської охорони нараховувалося 4 бронекатери проекту 1204 «Джміль»: BG-81 «Лубни», BG-82 «Канів», BG-83 «Ніжин» і BG-84 «Ізмаїл»[41]. За даними Олександра Храмчихіна[ru] в грудні 2015 року в України було 2 катера проекту 1204 на озброєння й 2 катера проекту 1204 у відстої.[42]

Балтійське мореРедагувати

  • 3-тя (Балтійська) окрема ордена Червоної Зірки бригада прикордонних сторожових кораблів Червонопрапорної Калінінградської групи прикордонних військ ФПС РФ (Прикордонне управління ФСБ РФ по Калінінградській області)
    • 20-та ОБрПСКР Талін ОДПСКК м. Хаапсалу
  • 4-та ОБрПСКР м. Псков.

Центральна АзіяРедагувати

  • 22-га ОБрПСКР (з 1981 до 1988 року — 45 одск) Червонопрапорний Середньоазійська прикордонна округа м. Термез, Ленінське. Увійшла до складу ПВ Узбекистану в 1992—1993 роках.

Каспійська флотиліяРедагувати

ОператориРедагувати

Оцінка проектуРедагувати

ПеревагиРедагувати

  • Можливість перевезення катера залізничним транспортом;
  • Покращення комфортабельності й морехідності (до 3 балів) у порівнянні з попередніми проектами радянських артилерійських катерів (АКА).

НедолікиРедагувати

  • Оснащення АКА пр. 1204 технічно й морально застарілим устаткуванням і озброєнням;
  • Слабке артилерійське озброєння;
  • Недостатнє бронювання катера, яке може захистити лише від ураження кулею калібру 7,62 мм на відстані 100 м і від дрібних уламків від снарядів і мін.

Загальна оцінкаРедагувати

В популярній культуріРедагувати

У кіноРедагувати

АКА 1204 можна побачити в таких радянських фільмах:

Моделі АКА пр. 1204Редагувати

Видавництво «Дом Бумаги» виготовляє модель АКА пр. 1204 для збирання з паперу в маштабі 1:100.[43]

ПриміткиРедагувати

  1. Maritime Units of the Russian Border Guard Forces. http://www.hazegray.org/worldnav/. World Navies Today. Процитовано 9 грудня 2017. (англ.)
  2. а б Часть 3. Речной артиллерийский катер пр.1204. http://www.atrinaflot.narod.ru/. Архів оригіналу за 2009-11-14. Процитовано 9 грудня 2017. (рос.)
  3. Наш ратный труд. Архів оригіналу за 8 лютий 2012. Процитовано 9 грудень 2017. 
  4. А.Мамакин — Речные части пограничных войск КГБ в Афганской войне. Архів оригіналу за 24 вересень 2015. Процитовано 9 грудень 2017. 
  5. а б Апальков Ю. В. Ударные корабли. Часть 2 Малые ракетные корабли и катера. — СПб: Галея Принт, 2004. — 122 с. — (Корабли ВМФ СССР). — ISBN 5-8172-0087-2
  6. а б Черников И. И. Энциклопедия мониторов. Защитники речных границ России. — СПб: Судостроение, 2007. — 696 с. — ISBN 978-5-7355-0706-2
  7. Севастопольские хроники. Архів оригіналу за 12 січень 2016. Процитовано 9 грудень 2017. 
  8. а б Учения «Осень-88». Архів оригіналу за 8 лютий 2012. Процитовано 9 грудень 2017. 
  9. а б в 1967 г. Артиллерийский катер типа АК пр.1204,Речная справочная книжка корабельного инженера Е. Л. Смирнова
  10. Лазерное оружие для речных танков
  11. Отечественные бронированные машины 1945—1965 гг. Архів оригіналу за 27 липень 2010. Процитовано 9 грудень 2017. 
  12. Описание конструкции танка ПТ-76
  13. СИСТЕМЫ ЗАЛПОВОГО ОГНЯ. Архів оригіналу за 14 квітень 2012. Процитовано 9 грудень 2017. 
  14. 140-мм турбореактивный фугасный снаряд М-14-ОФ
  15. Корабельная РСЗО БМ-14-17
  16. 14,5-мм корабельные пулеметные установки на базе КПВ
  17. Прасников В. Б. Послевоенные проекты речных боевых кораблей. Часть 3. Речной артиллерийский катер пр. 1204 // Военно-технический альманах «Тайфун». — 2000, № 4. — С. 2-7
  18. Малый артиллерийский корабль проекта 21630 типа «Буян»
  19. Артиллерийские катера Проект 368РС. Архів оригіналу за 1 травень 2012. Процитовано 9 грудень 2017. 
  20. ПАТРУЛЬНЫЕ КАТЕРА (ПКА)
  21. Ships/Patrol boats/Shantou class
  22. About North Korean naval power[недоступне посилання з лютий 2019]
  23. PC Zafar class
  24. PB Chongjin Class
  25. Чуприн К. В. Последняя крепость Сталина. Военные секреты Северной Кореи. — Центрполиграф, 2012. — ISBN 978-5-227-03421-2
  26. World Navies Today: Romania
  27. 5. Сторожевые и патрульные катера
  28. ВОЕННО-МОРСКИЕ СИЛЫ РУМЫНИИ — КУРС В НАТО
  29. Assault Support Patrol Boat (ASPB) (Alpha Boat) Armored Riverine Assault Boat
  30. Assault Support Patrol Boat (ASPB). Архів оригіналу за 15 травень 2012. Процитовано 9 грудень 2017. 
  31. Armored Troop Carrier (ATC)
  32. Monitor (MON)
  33. Monitor
  34. Стрелковое вооружение боевых катеров. Архів оригіналу за 3 лютий 2014. Процитовано 9 грудень 2017. 
  35. Monitor (with Howitzer). Архів оригіналу за 16 липень 2010. Процитовано 9 грудень 2017. 
  36. Бригада. Архів оригіналу за 8 лютий 2012. Процитовано 9 грудень 2017. 
  37. Надводные боевые корабли и катера ЧФ 1990—2002 гг.
  38. 327-й гвардейский Белградский дивизион артиллерийских катеров. Часть 4. Архів оригіналу за 13 січень 2016. Процитовано 9 грудень 2017. 
  39. 116-я бригада речных кораблей. Часть 7. Архів оригіналу за 8 лютий 2012. Процитовано 9 грудень 2017. 
  40. ВМС Украины разместят в Одессе дивизион новейших речных бронекатеров «Гюрза». http://dumskaya.net/. Думська. 2013-01-03. Процитовано 9 грудня 2017. (рос.)
  41. Шаблон:Книга:Чуприн Вооружённые силы стран СНГ и Балтии
  42. Александр Храмчихин (№ 49 (615) за 23 декабря 2015 года). Петля незалежности. Военно-промышленный курьер. 
  43. Артиллерийский катер пр. 1204 «Шмель». Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 9 грудень 2017. 

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Прасников, В.Б. (2000, № 4). Послевоенные проекты речных боевых кораблей. Часть 3. Речной артиллерийский катер пр. 1204. Военно-технический альманах «Тайфун». 2-7. 
  • Апальков, Ю.В. (2004). Ударные корабли. Часть 2 Малые ракетные корабли и катера. Корабли ВМФ СССР. СПб: Галея Принт. 122. ISBN 5-8172-0087-2. 
  • Платонов, А.В. (2004). Советские мониторы, канонерские лодки и бронекатера Часть II. СПб: Галея Принт. 108. ISBN 5-8172-0091-0. 
  • Черников, И.И. (2007). Энциклопедия мониторов. Защитники речных границ России. СПб: Судостроение. 696. ISBN 978-5-7355-0706-2. 
  • Чуприн, К.В. (2012). Последняя крепость Сталина. Военные секреты Северной Кореи. Центрполиграф. ISBN 978-5-227-03421-2. 
  • Polmar, Norman (1993). The Naval Institute Guide to the Ships and Aircraft of the U. S. Fleet. Naval Institute Press. 639. ISBN 1-55750-675-2.