Відкрити головне меню

Арво Валтон
Arvo Valton
Arvovalton.jpg
Арво Валтон
Народився 14 грудня 1935(1935-12-14) (83 роки)
Мяр'ямаа
Громадянство
(підданство)
Flag of Estonia.svg Естонська Республіка
Діяльність кінодраматург
письменник
політик
Alma mater Талліннський технічний університет
Володіє мовами естонська[1]
Посада депутат Рійґікоґу[d]
Партія Вітчизни
Нагороди
IMDb nm0885409

А́рво Ва́лтон (ест. Arvo Valton; *14 грудня 1935(19351214), Мяр'ямаа) — естонський письменник і кінодраматург, фіно-угорський політик.

Зміст

БіографіяРедагувати

У дитинстві разом з сім'єю органами НКВД СССР депортований на Сибір, до міста Магадан, де закінчив середню школу.

Після повернення навчався в Талліннському політехнічному інституті, але опинився на драматургічному відділенні московського Інституту кіномистецтва («ВДІК»), яке успішно закінчив.

З 1968 — на кіностудії «Талліннфільм». Очолював Спілку письменників та Спілку кінематографістів Естонії.

Брав активну участь у відновленні державного суверенітету Естонії 1990. Після «співочої революції» обраний депутатом естонського парламенту — Рійгікогу.

ТворчістьРедагувати

Автор понад 50 книжок, провідний майстер естонської новелістики. Пише романи, вірші, сценарії до кінофільмів, мініатюри, афоризми, казки тощо. Його твори перекладено більш ніж 30 мовами світу. У Таллінні закінчується видання 19-титомника творів Арво Валтона, яке здійснюється частково на приватний кошт.

Фіно-угорський політикРедагувати

 
Арво Валтон (ліворуч) і хантийський письменник Єрємей Айпін на літературному фестивалі HeadRead 2011

1996—2011 — президент Асоціації фіно-угорських письменників. Один із найактивніших захисників прав колонізованих народів Російської Федерації, у тому числі хантів та вепсів. У Тарту сприяв появі осередків удмуртської, комі та марійської творчої еміграції, яка забезпечується науковою та викладацькою роботою. Журналісти оцінюють Валтона як естонського Дон-Кіхота світової фіно-угорської культури. У той же час він виступає із відвертою критикою політики русифікації фіно-угорських народів у сучасній РФ:

В умовах, де освіти рідною мовою не існує, навіть у таких порівняно великих народів, як удмуртський, марійський, комі, ерзя, мокша, не кажучи вже про менші за чисельністю народи, або ще більше розкидані на величезній території країни, певною мірою є дивом, що цими мовами живе й розвивається художня література. Це, певно, завдяки 20-м рокам XX століття, коли більшовизму потрібно було загравати з малими народами, щоб вижити.

Але незабаром носії цієї літератури, як і інтелігенція інших сфер життєдіяльності поголовно були знищені, літературна діяльність надовго притихла, проте оживилась таки знову.

На сьогоднішній день художня література є чи не єдиною формою протесту проти відібрання у народу своєї рідної мови в інших сферах духовної діяльності. Проте, навіть, критика й літературознавство ведеться вже у більшості випадків чужою мовою, що є, якщо замислитись, досить абсурдно: говорити про мовний предмет чужою мовою.

Переклав естонською мовою та видав у Таллінні твори комі, марійської, удмуртської та ерзянської літератури.

Валтон і УкраїнаРедагувати

17-20 вересня 2007 — на запрошення Ужгородського університету Арво Валтон перебував на Закарпатті, де пройшла конференція, присвячена його творчості.

Валтон прочитав лекцію у Центрі гунґарології для студентів угорської філології Ужгородського університету; провів презентацію нової книжки українських перекладів «Батьківське щастя».

Валтон не вперше відвідує Ужгород. Ще в часи СССР він приїздив до міста, де розпочав кар'єру перекладача з угорської літератури. Передостанній візит був 2005 року — по свіжих слідах Помаранчевої Революції.

Серед головних ужгородських адрес Валтона — Берчені, 15. Там живе перекладач його творів Міклош Антоненко.

Критика називає Валтона «естонським Іваном Франком».

Переклади українськоюРедагувати

В Україні вийшло дві книжки Арво Валтона: «Батьківське щастя» (2007, Ужгород) та «Усвідомлення» (2011, Ужгород). Автори перекладів українською — Микола Антоненко та Іван Петровцій. До книжок увійшли новели, афоризми та поезії Валтона.

ДжерелаРедагувати