Антонівка (Новоодеський район)

Анто́нівка (колишня назва — Бредихине) — село в Україні, у Новоодеському районі Миколаївській області, центр сільської ради. Розташоване на правому березі річки Громоклії, за 48 км на північний схід від районного центру. Через село проходить автодорога Миколаїв—Кіровоград. Згідно з переписом населення 2001 року населення села становило 594 особи.

село Антонівка
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район/міськрада Новоодеський район
Рада Антонівська сільська рада
Код КОАТУУ 4824880201
Облікова картка Антонівка 
Основні дані
Засноване 1791
Населення 594
Площа 0,423 км²
Густота населення 1 404,26 осіб/км²
Поштовий індекс 54105
Телефонний код +380 5167
Географічні дані
Географічні координати 47°31′27″ пн. ш. 32°05′19″ сх. д. / 47.52417° пн. ш. 32.08861° сх. д. / 47.52417; 32.08861Координати: 47°31′27″ пн. ш. 32°05′19″ сх. д. / 47.52417° пн. ш. 32.08861° сх. д. / 47.52417; 32.08861
Середня висота
над рівнем моря
19 м[1]
Водойми річка Громоклія
Відстань до
районного центру
48 км
Місцева влада
Адреса ради с. Антонівка, вул. Центральна, 17а
Карта
Антонівка. Карта розташування: Україна
Антонівка
Антонівка
Антонівка. Карта розташування: Миколаївська область
Антонівка
Антонівка
Мапа

ІсторіяРедагувати

Село засноване в 1791 році. Радянська влада встановлена в січні 1918 року. У роки громадянської війни тут діяв партизанський загін під командуванням Л. Л. Ткаченка. У 1922 році в селі була створена партійна, а у 1924 році — комсомольська ячейки.

На фронтах німецько-ралянської війни билися 350 місцевих жителів, 258 з них удостоєні нагород, 172 людини загинули.

Повоєнний періодРедагувати

В селі знаходилася центральна садиба колгоспу імені Фрунзе, за яким було закріплено 6 159 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4 694 га орних земель. У господарстві вирощували зернові культури, було розвинене м'ясо-молочне тваринництво. За успіхи в праці багато колгоспників були нагороджені орденами і медалями, у тому числі орденом Леніна — доярка Е. Н. Анпілогова і голова колгоспу Г. Н. Ковальчук, орденами Жовтневої Революції і Трудового Червоного Прапора — бригадир овочівницької бригади У. Г. Нікітенко, орденом Трудового Червоного Прапора — доярки М. П. Нікіщенко і М. Д. Ястребова.

Працювали середня школа-інтернат, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячий садок на 25 місць, будинок культури із залом на 300 місць, бібліотека з книжковим фондом 9,6 тисяч примірників, два магазини, комплексний приймальний пункт районного побутового об'єднання, відділення зв'язку, АТС на 50 номерів, ощадна каса. Діяв водопровід.

НаселенняРедагувати

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 498 осіб, з яких 248 чоловіків та 250 жінок.[2]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 594 особи.[3]

МоваРедагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[4]

Мова Відсоток
українська 97,98 %
російська 1,85 %
молдовська 0,17 %

Археологічні знахідкиРедагувати

Біля села розкопана група курганів з похованнями епохи бронзи та скіфського часу (V-II століття до н. е. століття до н. е.). В одному з курганів виявлено поховання знатної кочівниці X століття із залишками шкіряних чобітків.

Пам'ятникиРедагувати

У 1977 році в селі відкрито меморіальний комплекс на честь воїнів-визволителів і воїнів-односельчан, полеглих в боях з гітлерівцями.

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати