Нова Одеса

місто у Миколаївській області (Україна)

Нова́ Оде́са — місто у Миколаївської області України, колишній адміністративний центр Новоодеського району.

Нова Одеса
адміністративно-територіальна одиниця
Nova odesa gerb.png Nova odesa prapor.png
Герб Нової Одеси Прапор Нової Одеси
Nova Odesa-2013-6.JPG
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Миколаївська область
Район Миколаївський район
Код КОАТУУ: 4824810100
Засноване 1776 р.
Колишня назва Олексіївське
Федорівка
Статус міста з 1976 року
Населення 12 037 (01.01.2017)[1]
Площа 20,65 км²
Густота населення 585 осіб/км²
Поштові індекси 56600—608
Телефонний код +380-5167
Координати 47°17′38″ пн. ш. 31°47′20″ сх. д. / 47.29389° пн. ш. 31.78889° сх. д. / 47.29389; 31.78889Координати: 47°17′38″ пн. ш. 31°47′20″ сх. д. / 47.29389° пн. ш. 31.78889° сх. д. / 47.29389; 31.78889
Висота над рівнем моря 15 м
Водойма р. Південний Буг, Гнилий Єланець, Нірша
День міста остання неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Баловне
До станції 25 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 26 км
 - автошляхами 41,1 км
До Києва
 - автошляхами 440 км
Міська влада
Адреса 56600, Миколаївська область, м. Нова Одеса, вул. Центральна, 208
Вебсторінка Новоодеська міська рада
Міський голова Поляков Олександр Петрович

Commons-logo.svg Нова Одеса у Вікісховищі

Карта
Нова Одеса. Карта розташування: Україна
Нова Одеса
Нова Одеса
Нова Одеса. Карта розташування: Миколаївська область
Нова Одеса
Нова Одеса

Нова Одеса розташована над річками Південним Бугом та його притоках Гнилим Єланцем і Ніршею. Відстань до обласного центру автошляхом Н24 становить 33 км.

ІсторіяРедагувати

 
Пам'ятний знак на честь заснування міста Нова Одеса

За однією з версій, ще до 1739 року тут вже існувало село, яке називалося Олексіївське. Тут селилися старовіри, які втікали від утисків в Російській імперії. Фельдмаршал Мініх залишив опис села, під час свого походу на Османську імперію у 1737 році. Російські війська зупинилися табором на місці сучасного села Троїцьке (навпроти села Андріївка, позначеного на картах і планах Мініха), а на місці сучасної Нової Одеси на карті Мініха було позначено досить велике село старовірів, у якому вже існувало дві церкви. Тоді основним заняттям жителів цього краю було землеробство, розведення коней, великої рогатої худоби та овець, рибалка у річках, полювання на бобрів й степових тварин.[джерело?]

У середині XVIII ст. на місці сучасної Нової Одеси були зимівники запорізьких козаків, які входили до Бугогардівської паланки. Після російсько-турецької війни 1768—1774 рр. царський уряд подарував козацькій старшині ці Землі. Для захисту від нападу кримських татар і турків 1776 року понад Південним Бугом був розміщений Вербований козацький полк, сформований із запорізьких козаків, які того ж року заснували ряд слобід, у тому числі і Федорівку. Назва слободи пішла від імені осавула Вербованого козацького полку Федора Семеновича Тарана (1731-1809). В літературі часто помилково його називають Федір Осадчий. Ім'я Федора Тарана згадується в реєстрі Війська запорозького Низового близько 20 разів, тож з'ясувати його приналежність до якогось із куренів неможливо. Осадчими на той час називали представників козацької старшини, які бралися власним коштом навербувати селян для поселення в слободах та футорах (хуторах) над Бугом. До таких людей і належав осавул Вербованого (згодом - 1-го Бузького) козацького полку Федір Семенович Таран, який розбудував козацький зимівник до рівня слободи Федорівки. Нащадки, які досі живуть в Новій Одесі: Любов Михайлівна Любар, Валерій Валерійович Любар, Михайло Михайлович Осадченко.[джерело?]

Адміністративним центром Вербованого козацького полку стало містечко Новопетровське (нині - однойменне село поблизу міста Нова Одеса). Населення слобід та футорів, в тому числі Федорівки, поділялося на військових, державних та власницьких поселян. Перша категорія звільнялася від будь-яких податків, а обидві останні сплачували не подушний, а поземельний податок.

Основу господарської діяльності вербованих козаків становило орне землеробство із волами та плугом, велику роль відігравали рибальство і мисливство, а також суміжні із ними ремесла, такі як плетіння із рогози кошиків чи рибальських сапетів, виготовлення із ракушняка жорен для обробки зерна, катків-гарманів, надгробних хрестів. Останні часом являють собою справжні витвори народного монументального мистецтва (в межах нинішньої Нової Одеси такі хрести збереглися в некрополях Федорівки та Кашперівки). Спочатку козаки та їхні сусіди - арнаути жили в землянках, але згодом почали будувати хати-мазанки.[2][перевірити]

У 1785 році організується Бузький єгерський корпус, командувачем якого було призначено Михайла Кутузова, у складі якого був і козацький Бузький полк.

Близько 1786 року в Федорівці з'являється каплиця. На землях, виділених Вербованому козацькому полку, залишалося багато зимівників. Російська адміністрація всіляко намагалася заохочувати запорожців переселятися до державних слобід, що мало б полегшити контроль над ними, а також вступати до новостворених військових формувань. Головним аргументом тут виступала наявність в слободах церков. При храмах вели сповідальні розписи, копії яких необхідно було надсилати до єпархіальних канцелярій. Зокрема зберігся такий розпис бузької козацької станиці Федорівка за 1790 рік, який є надзвичайно цікавим джерелом для вивчення історії міста Нова Одеса, адже містить поіменні дані про самих козаків, статево-віковий склад їх сімей тощо.[2][перевірити]

Частина відставних пікінерів, зокрема Херсонського пікінерського полку, згодом влилася до Бузького козацького війська і приєдналися до мешканців вже існуючих козацьких слобід та поселень, зокрема Федорівки та Кашперівки.

Згідно з архівними документами, на кінець XVIII ст Бузьке козацьке військо комплектувалося здебільшого українцями, а саме "бывшие Запорожцы" та "выходящие из полской Украины малороссийской породы люди".[3] Це суперечить російським історикам, які, починаючи від Є.П. Зябловського, наголошують, що Бузьке козацьке військо було сформоване виключно з молдаван, сербів, волохів, болгар та інших іноземних вихідців.

1786 року Бузький козацький полк було поділено на два. 1-й Бузький полк (колишній Нововербований козацький) продовжував очолювати підполковник Василь Петрович Касперов (на його честь називано станицю Кашперівка, нині історичний район міста Нова Одеса).[2][перевірити]

На 1787 рік у селах Вербованого козацького полку нараховувалося населення чоловічої статі: ... у Федорівці - 166, у Касперівці - 98... Варто зауважити, що в селах Вербованого полку, крім власне козаків, яких сповідальні розписи класифікують як "військових", мешкали також "поселяни". Статус останніх, вочевидь, відповідав "іногороднім" у станицях Війська Донського. Проте на Бузі, враховуючи прикордонне положення, перехід поселян у козаки був значно легшим, ніж на Дону.[2][перевірити]

Адміністративним центром Бузького козацького війська стало містечко Новопетрівське.

У складі єгерського корпусу під командуванням М. І. Кутузова федорівці брали участь у російсько-турецькій війні 1787—1791 рр., зокрема в обороні Кінбурна, у штурмі Очакова тощо. Бузькі козацькі полки належали до іррегулярної легкої кінноти, яка традиційно атакувала ворога лавою. Утім бужці практикували і піший бій.[2][перевірити] У 1797 році Бузьке військо було ліквідоване, а козаків переведено на становище державних селян.[4]

1803 року Бузьке козацтво поновлюється. 1817 року козацький стан ліквідовується і вводиться стан військового поселення, що був одним з найгіркіших періодів Федорівки. Село Федорівка разом з селами Троїцьке, Кашперівка, Новопетрівське, Себине, Гур'ївка, Баловне та Матвіївка входили до складу Другого Бузького уланського полку. 1829 року полкам Бузької уланської дивізії було надані назви: Ольвіопольський, Вознесенський, Одеський та Бузький. 1832 року Федорівка була штабом полку 4-ї уланської дивізії, тому імператор наказав перейменувати її на Нову Одесу. У 1859 році ліквідовані військові поселення, в 1860 році Нова Одеса була визначена містечком. Всі поселенці були наділені землею по 2 десятини на душу. У 1879 році у Новій Одесі була побудована двокласна земська школа на 25 учнів для багатіїв й чиновників.

Влітку 1905 року селяни захоплюють сінокоси, випаси, косять панські хліба; у листопаді — грудні 1905 року вони нападають на поміщицькі садиби, розбирають худобу, зерно, ламають панські будинки. Для придушення повстань, вже у грудні у Новій Одесі та Кашперівці розміщується 200 козаків. Багатьох учасників було січено нагаями, арештовано і вислано до Сибіру. В боях під Березівкою у березні 1919 року відмітився бронепоїзд «Смерть Директорії» на якому було багато більшовиків-новоодеситів, яким командував колишній матрос К. А. Чеклов.

У серпні 1920 року електричною секцією Губ раднаргоспу в селі було побудовано першу електростанцію на 22 кВт. У листопаді того ж року до Нової Одеси прибув агітпароплав «Селянин», що привіз верстати та різне обладнання для майстерні по ремонту сільськогосподарського обладнання.

1923 року Нова Одеса стає районним центром. У травні 1929 року у поселенні організовується кущ-комбінат, що забезпечував колгоспи живим тяглом, тракторами, сільськогосподарським реманентом, сортовим насінням та племінною худобою. В 1930 році кущ-комбінат було реорганізовано в машинно-тракторну станцію. У 1920-х роках для дітей було відкрито 4 початкових, а з 1927 року і семирічна школи. Обладнано театр, клуб, кінематограф та створено першу в районі бібліотеку. Великою подією в культурному житті села було встановлення 1926 року перших радіоточок. З перших же днів радянської влади організовується лікарня на 20 ліжок.

8 листопада 1939 року було побудовано красиву двоповерхову середню школу, перебудовується приміщення МТМ, будинок сільської науки, розширюється приміщення районної лікарні. Протягом 19631964 років в селищі побудовано 6 двоповерхових житлових будинків на 50 квартир, водопровід, тротуари. В 1959 році введено в дію кінотеатр на 450 місць.

НаселенняРедагувати

Таблиця зміни чисельності населення
1959 1970 1979 1989 2001 2016
6468 12 362 13 700 14 883 14 070 12 087
Мовний склад населення (2001)
українська мова російська вірменська
94,14 % 4,94 % 0,45 %

Символи містаРедагувати

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

  • Анатолій Григорович Поперечний — поет, автор до багатьох популярних пісень.
  • Берестецький Володимир Григорович — капітан 1-го рангу, у кінці німецько-радянської війни — командир навчального загону підводного плавання Тихоокеанського флоту.
  • Головенко Микола Якович — український державний та політичний діяч, депутат Верховної Ради України 1-го скликання, доктор біологічних наук, професор, академік НАМН України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, лауреат Академічної премії з теоретичної медицини НАМН України, премії імені Андрія Кіпріанова НАН України, завідувач відділом фізико-хімічної фармакології Фізико-хімічного інституту імені Олексія Всеволодовича Богатського НАН України;
  • Мошинський Вацлав Сигізмундович — український режисер;
  • Нетребко Олег Володимирович (1984-2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Новицький Анатолій Олегович (1992-2014) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  • Простаков Микола Андрійович (1937-2010) - письменник, один із засновників та перший голова Новоодеського літературного об'єднання "Пошук", автор понад 10 поетичних збірок.
  • Вітренко Анатолій Миколайович (1929-2020) - письменник, один із засновників та член літературного об'єднання "Пошук", автор понад 20 книг, в тому числі романів.

Навчальні заклади містаРедагувати

  1. Новоодеський професійний аграрний ліцей
  2. Загальноосвітня школа № 1
  3. Загальноосвітня школа № 2
  4. Загальноосвітня школа № 3
  5. Гуманітарна гімназія

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. а б в г д Олексій Паталах. Станиці над Бугом. — Темпора, 2019. — 348 с. — ISBN 978-617-569-370-4.
  3. Земельні суперечки 1-го Бузького та Херсонського легкокінного полків від 6 лютого 1787 // Державний архів Херсонської області
  4. http://ukrssr.com.ua/mikolayivska/novoodeskiy/nova-odesa-novoodeskiy-rayon-mikolayivska-oblast

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати