Анте Павелич (хорв. Ante Pavelić; нар. 14 липня 1889, Брадіна біля Коніца, нині Боснія і Герцеговина — пом. 28 грудня 1959, Мадрид) — хорватський політик, провідник усташівського руху, очільник пронацистської Незалежної держави Хорватії (19411945).

Анте Павелич
хорв. Ante Pavelić
Анте Павелич
Анте Павелич
Прапор
Прапор
Поглавник Хорватії
Прапор
Прапор
10 квітня 1941 — 8 травня 1945
Попередник: посада запроваджена
Наступник: посада ліквідована
Прапор
Прапор
Прем'єр-міністр Хорватії
Прапор
Прапор
10 квітня 1941 — 2 вересня 1943
Попередник: Славко Кватерник (в. о.)
Наступник: Нікола Мандич
Прапор
Прапор
Лідер Усташів
Прапор
Прапор
7 січня 1929 — 8 травня 1945
Попередник: посада запроваджена
Наступник: посада ліквідована
 
Народження: 14 липня 1889(1889-07-14)
Брадіна, Вілайєт, Австро-Угорщина
Смерть: 28 грудня 1959(1959-12-28) (70 років)
Мадрид, Іспанія
Причина смерті: вогнепальне поранення
Поховання: цвинтар Сан-Ісідроd
Національність: хорват
Країна: Австро-Угорщина
Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
Югославія
Хорватія
Іспанія
Релігія: католицтво
Освіта: Загребський університет
Партія: Хорватська партія права
Усташі
Автограф:
Нагороди:
Military Order of the Iron Trefoil Орден Заслуг німецького орла Орден Білої троянди (Фінляндія)

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Сім'я та освіта ред.

Анте Павелич народився 14 липня 1889 року в селі Брадіна, що поряд із містом Коніц, у сім'ї дрібного залізничного службовця. Пізніше його батьки переїхали до Австро-Угорщини для роботи на залізничній лінії Сараєво — Меткович. Павелич закінчив середню школу в 1910 році і вступив на юридичний факультет Загребського університету. Захистив дисертацію у 1915 р. Після завершення свого навчання Павелич почав працювати адвокатом у Загребі. 12 серпня 1922 він одружився з Марією Ловренчевич.

Політична кар'єра до Другої світової війни ред.

У період навчання Павелич був членом націоналістичної організації «Франковичі», засновником якої був Йосип Франк, котрий намагався представити хорватський народ як опору Австро-Угорщини на Балканах, а сербів — як її головних ворогів, а також відзначився як організатор сербських погромів на початку століття. З 1915 року Павелич став секретарем Хорватської партії права, заснованої Анте Старчевичем в XIX столітті. 1919 року вступив в націоналістичну організацію «Молода Хорватія», яка виступала за незалежність Хорватії з приєднанням до неї Боснії і Далмації. У 1919-27 депутат Загребського магістрату, з 1927 депутат Народної скупщини (парламенту) Югославії, виступив у ній із вимогою надання Хорватії автономії. Один із найбільш радикальних лідерів Хорватської селянської партії, які наполягали на створенні незалежної хорватської держави. 1928 року почав формувати нелегальну напіввійськову організацію «Хорватський домобран». У 1929 р. з Бранимиром Єличем, Славком Кватерніком і його сином Євгеном-Дідо створюють на базі «Хорватського домобрана» Усташівську хорватську революційну організацію (Ustasa — Hrvatska revolucionarna organizacija), але після вбивства лідера Хорватської селянської партії Степана Радича і оголошення королівської диктатури Павелич емігрував до Австрії. У спільній декларації з фашистськими організаціями Угорщини та Болгарії в квітні 1929 Павелич заявив про необхідність повалення «белградського режиму», після чого був звинувачений у державній зраді і засуджений в Югославії на смертну кару. 1932 року взяв курс на організацію повстання в Хорватії. Того ж року переїздить до Рієки (Італія), звідки керував діяльністю усташів. Користувався заступництвом Беніто Муссоліні. Під псевдонімом «Хаджі» був комендантом усташівського табору в Борегано (поблизу Брешії), де готував терористів для здійснення політичних убивств. Був організатором убивства в Марселі короля Югославії Олександра I. Пізніше був заарештований в Італії, а усташівські табори були тимчасово розпущені. Уряд Югославії 26 серпня 1939 р. підписав протокол про надання широкої автономії Хорватії.

Поглавник Незалежної держави Хорватії ред.

Після вторгнення в Югославію німецьких військ відбулося проголошення Незалежної Держави Хорватії 10 квітня 1941 року. Павелича, що знаходився на той час у Флоренції, проголосили її поглавником (керівником). 15 квітня він прибув до Загреба, де 16 квітня сформував уряд, ставши одночасно його головою і міністром закордонних справ. Першим ухваленим законом став Закон про громадянство 30 квітня 1941 р. У Хорватії широко застосовувалися етнічні чистки, що супроводжувалися масовим знищенням сербів. 15 червня 1941 р. Хорватія приєдналася до Троїстого, 26 червня — до Антикомінтернівського пакту. 14 грудня 1941 Хорватія оголосила війну Великій Британії і США. У вересні 1942 Павелич відвідав Німеччину, де отримав дозвіл Гітлера на подальше посилення режиму особистої влади, після чого провів реорганізацію уряду.

Подальша доля та смерть ред.

Після розгрому німецьких військ утік у 1945 р. до Австрії. У тому ж році югославським народним судом заочно засуджений до страти. Переховувався в Італії, Аргентині, Іспанії. В еміграції Павелич продовжив політичну діяльність, у тому числі заснував партію «Хорватський визвольний рух». В Аргентині він став радником з безпеки Евіти і Хуана Перонів. У Буенос-Айресі уклав угоду з колишнім югославським прем'єр-міністром Міланом Стоядиновичем про переоблаштування Югославії. 10 квітня 1957 в Ломас-дель-Паломар[en] (Аргентина) на нього було здійснено замах, внаслідок якого Павелич був тяжко поранений. Він був змушений емігрувати до Іспанії. Внаслідок важких поранень і діабету його стан здоров'я різко погіршувався, що призвело до його смерті 28 грудня 1959.

Посилання ред.