Вікіпедія

Андреас Гофер

Андреас Гофер (22 листопада 1767, Зандгоф біля Санкт-Леонгарда в Пассейрі, графство Тіроль — 20 лютого 1810, Мантуя, Королівство Італія) був лідером Тірольського повстанського руху 1809 року і вважається борцем за свободу проти баварської та французької окупації Тіролю. Будучи корчмарем у корчмі Ам Занд (нім. Am Sand), Гофер також був відомий як Зандвірт Sandwirt, а також займався торгівлею кіньми і вином. Гофера часто вшановують, зокрема німецькомовне населення Тіролю, численними пам'ятниками як народного героя та, у деякому сенсі, як національного героя.

Андреас Гофер
нім. Andreas Hofer
Народився 22 листопада 1767(1767-11-22)[1][2][…]
Sandwirtd, Тіроль, Австрійський округ, Священна Римська імперія
Помер 20 лютого 1810(1810-02-20)[1][2][…] (42 роки)
Мантуя, Провінція Мантуя, Ломбардія[4]
·вогнепальне поранення
Країна  Габсбурзька монархія[5]
Діяльність воєначальник, фермер
Знання мов німецька[1][6]
Військове звання командир
Рід Q47245263?
У шлюбі з Anna Ladurnerd[7]
Діти Johann Hofer von Passeyrd
Андреас Гофер, малюнок крейдою Плацідуса Альтмутера. Підпис Гофера.

Життя ред.

 
Тірольський ляндштурм 1809 (Йозеф Антон Кох, олійний живопис на дереві, близько 1820)

Дитинство і юність ред.

Андреас Гофер народився 22 листопада 1767 року в Пассаєрі (тепер в Італії). Його батькові Йозефу на момент його народження було вже 43 роки, і він був власником процвітаючої корчми «Am Sand» у Пассаєрі[8]. Його мати Марія померла в 1770 році, коли йому було лише три роки. До нього не особливо добре ставилася Анна Фрік, нова дружина його батька, з якою він мав ще одну дочку. Його батько помер у 1774 році, і його мачуха, яка була до нього недоброзичливою, взяла на себе керівництво заїжджим двором, хоча була мало для цього придатна. Він відвідував школу, яка була обов'язковою, лише кілька років. Там, однак, він навчився основам арифметики та письма. До кінця життя на письмі він висловлювався дослівними виразами південно-тирольського діалекту без будь-якої уваги до правил орфографії[9].

Одна з його сестер невдовзі вийшла заміж за Йозефа Ґрінера, якому довелося продовжувати керувати заїздом і займатися сільським господарством у Зандгофі до повноліття Андреаса Гофера. Постійні суперечки між його мачухою та його шваґром, який за нетривалий час володіння майном заборгував 1700 ґульденів, допікали Андреасові, то ж Андреас Гофер деякий час працював у різних корчмарів і торговців вином за нічліг та харчі аж до свого повноліття. Протягом цього часу він також перебував у Вельштіролі, де вивчив італійську мову та, ймовірно, подорожував до Північної Італії. Під час цих поїздок він мав нагоду добре пізнати країну та її людей у ширшому регіоні[10].

Тірольське народне повстання 1809 року ред.

Після поразки Австрії у війні Третьої коаліції та Пресбурзького миру Тіроль перейшов під владою Баварії з 1805/1806. Баварці почали впроваджувати низку реформ у своїй новій провінції Тіроль, особливо ігноруючи стару тірольську військову конституцію (Landlibell Kaiser Maximilians І. 1511 р.) і повторне запровадження йосифінської церковної реформи (зокрема діяльність міністра Монжела) викликали невдоволення тірольців. Втручання в релігійне життя (заборона різдвяних відправ, процесій і паломництв, вервиці тощо) призводили також до опору духовенства та населення.

 
Франц Дефреґґер : Андреас Гофер ( Тірольський музей мисливства, Інсбрук)

Примусовий набір новобранців до баварської армії зрештою призвів до повстання, яке відбулося 9 квітня 1809, розпочавшись у столиці Тіролю Інсбруку. Донині повстання здебільшого розуміють як боротьбу за свободу проти баварського та французького зовнішнього правління, їхніх церковних обмежень та вербування до армії, але в той же час повстанці несли й деякі реакційні елементи[11]. Гаспінґер, священник-капуцин, виступав проти вакцинації від віспи, запровадженої для Тіролю під час баварської окупації, на тій підставі, що це прищепило б душам тірольців «баварське мислення»; і після першої перемоги Гофер заборонив усі «бали та вечірки» і наказав указом, що жінкам більше не дозволено «занадто скупо прикривати свої груди та тіло прозорими ганчірками»[12][13]. Корчми мали залишатися закритими під час церковних відправ. Відразу після першої битви на Берґізелі відбулися жорстокі репресії повстанців проти єврейського населення Інсбрука[12].

Андреаса Гофера було обрано верховним головнокомандувачем на чолі антибаварського руху[14]. Вже 11 квітнч 1809 року він зміг перемогти баварців у битві біля Віпітено. 12 квітня відбулася перша битва на Бергізелі з Андреасом Гофером і Мартіном Таймером на чолі тірольських збройних сил. Вже через два дні після перемоги Таймера під Вільдау над баварсько-французьким корпусом Біссона, австрійці та тірольські повстанці змогли увійти до Інсбрука. Проте баварським і французьким військам вдалося відновити контроль над частиною Тіролю та відвоювати Інсбрук. Після перемоги баварсько-французьких військ 13 травня у кривавій битві під Верґлем, 25-29 травня відбулась Друга битва при Берґізелі, коли баварські війська відступили 29 травня в долину Нижньої Інни, зазнавши поразки. Після цього було укладено Знаймське перемир'я з поновленням окупації Тіролю наполеонівськими військами. За закликом до ландштурму відбулася ще одна перемога повстанців 13 серпня: 15 000 баварських, саксонських і французьких солдатів під керівництвом маршала Лефевра зіткнулися з таким же великим тірольським стрілецьким контингентом під командуванням Андреаса Гофера ( третя битва при Берґізелі).

Шенбруннський мир, який залишився непідтвердженим у Тіролі і вважався зрадою, знову спонукав Гофера до повстання, яке, однак, 1 листопада 1809 року закінчився поразкою тірольців під Берґізелем. Ще один заклик до опору з 11 листопад мав лише мізерний вплив.

Полон і розстріл ред.

Як керівник повстанського руху, Гофер чинив опір до кінця і став поза законом. Однак він не міг зважитися на втечу до Австрії; після остаточного розгрому військового опору він шукав притулку разом зі своєю родиною та своїм секретарем і довіреною особою Каєтаном Светом, спочатку на «Келлерлан» у Пассеєрі, потім на «Пфандлергофі», а потім на Мегдергютте «Пфандлеральм » (полонина Прантахер-Гоф навпроти Сент-Мартін-ін- Пассааєр). Нарешті це закінчилося 28 січня 1810 року, коли французькі окупаційні війська дізналися про його місцезнаходження від тірольця Франца Раффля за 1500 ґульденів і схопили його.

 
Хатина Мегдергюте в Пфандлер-Альм (як вона виглядала близько 1880 р)

Потім його доставили спочатку до Больцано, а потім до Мантуї, штаб-квартири французького віце-короля Італії Ежена Богарне, відповідального за південну частину Тіролю, і там 5 лютого 1810 року він був ув'язнений у військовій в'язниці Порта-Моліна[15]. Спочатку Богарне хотів зберегти Гоферу життя, але французький імператор Наполеон наказав негайно віддати його під суд і стратити. Французький судовий трибунал, який тоді зібрався, - його громадський захисник, італійський адвокат Якоб Бассеві з Мантуї, марно намагався врятувати його, то ж після короткого судового слухання 19 лютого 1810 року трибунал виніс йому смертний вирок, який тут же був зачитаний Андреасу Гоферу. Наступного дня вирок було виконано розстрільною командою. Після зачитування смертного вироку пролунали постріли, Гофер упав на коліна, другий залп влучив йому в обличчя, і він знепритомнів, але був іще живий. Люксембуржець Мішель Айфес підійшов до нього і вистрілив у ліву скроню. У 1800 році Ейфеса мобілізували до французької армії, хоча він хотів уникнути цього неминучого обов'язку. Він помер через 35 років після страти Гофера у віці 66 років високоповажним ветераном війни у своєму люксембурзькому місті Бофорт, де він був власником корчми та мером[16].

 
Останній вихід Андреаса Гофера, картина Карла Карґера ( Heeresgeschichtliches Museum у Відні)
 
Розстріл Андреаса Гофера в Мантуї в 1810 році

Гофера спочатку поховали в Мантуї в парафіяльному саду цитаделі. Тірольські королівські стрільці під керівництвом Ґеорґа Гауґера знайшли його останки 9 січня 1823 року на зворотному марші з Неаполя до Тіролю, ексгумували їх і доставили спочатку до Тренто, а потім до Больцано. Під час судового слідства у справі, яке тривало до серпня 1823 року, останки Гофера прибули до Інсбрука, де вони тимчасово зберігалися у труні в Монастирі Сервітів до 1834 року, а тоді були урочисто перенесені до Гофкірхе в тому ж році. Його гробниця була виконана за проєктом тірольського художника Йоганна Мартіна Шермера.

Спочатку Гофер був командиром пасейрських стрільців у званні майора, тому серед стрільців, яких пізніше призвали, не було вищого звання, оскільки ніхто не мав бути вищим за Андреаса Гофера.

Дворянське піднесення та нащадки ред.

 
Герб нобілітованих нащадків Андреаса Гофера

15 травня 1809 року Андреаса Гофера було піднесено до австрійського спадкового дворянства згідно з указом, надісланим з Нідерголлабруна імператором Францом графу Уґарте. Однак, оскільки через війну судовий декрет не вдалося перевезти до Тіролю, залишається відкритим питання, чи Андреас Гофер взагалі знав про свою нобілітацію. Грамоту про дворянство з нагородженням гербом було вручено лише 26 січня 1818 синові Гофера, Йоганнові (1794–1855)[17][18], який згодом став Цісарсько-королівським Головним постачальником тютюну у Фішаменді, а також зареєстрований там як землевласник[19].

Дворянська родина Гофер фон Пассейр вимерла у Відні в 1921 році зі смертю Леопольда Гофера фон Пассейра,[20] правнука Андреаса Гофера. Леопольд Гофер похований на кладовищі Ґрінцінґ.

Версії останніх слів Андреаса Гофера ред.

 
Дім і місце народження Гофера біля Санкт-Леонарда

Кажуть, що останні слова Гофера були «Францлю, Францлю, я дякую тобі за це!» Але також повідомляється, що Гофер, після того як перший залп страти лише поранив його, вигукнув: «Французи! Але ж із вас кепські стрільці!»

Немає жодних історичних доказів походження цієї чутки, яка підкреслює бойову міць тірольських стрільців ; Однак ці слова також є частиною пісні Андреаса Гофера (національного гімну Тіролю).

Сприйняття ред.

Андреас Гофер як народний герой ред.

 
Могила Андреаса Гофера в Гофкірхе в Інсбруку

Тірольське населення вважає Андреаса Гофера народним героєм, і його зусилля вшановані рядом пам'ятників; щороку 20 лютого його вшановують як Героя Вітчизни. Час від часу лунали критичні голоси проти політичної міфологізації повстання, яка також ґрунтувалася на «релігійному фундаменталізмі» (повернення скасованої монополії католицької церкви на віру).

Свято Святого Серця Ісусового, яке щорічно відзначається по всьому Тіролю, також тісно пов'язане з битвами наполеонівського періоду: коли в 1796 році Тіроль опинився під загрозою з боку французьких військ, парламент тірольської землі пообіцяв відзначати свято Святого Серця Ісусового щороку рік і сьогодні відбувається з церковними службами, процесіями та гірськими вогнями.

 
Вулиця Андреама Гофера у Ноймаркті

Пісня Андреаса Гофера («Zu Mantua in Banden») є національним гімном австрійської землі Тіроль. У нинішній автономній італійській провінції Південний Тіроль політики досі відкидали заклики оголосити пісню державним гімном. Текст належить поетові Юліусу Мозену, який народився в Маріні у Фоґтланді, Саксонія, в 1803 році та помер в Ольденбурзі в 1867 році. Учні гімназії Юліуса-Мозена, названої на його честь в Ельсніці (Фоґтланд), підтримують свій зв'язок з Андреасом Гофером завдяки поїздкам до Південного Тіролю та виступам музичних і співочих груп у Больцано. І навпаки, тірольські стрілецькі загони беруть участь у подіях на батьківщині Мозена.

Кульмінація року пам'яті Андреаса Гофера відбулася в Інсбруку 20 вересня 2009 року. Близько 28 000 членів традиційних асоціацій взяли участь у параді, який майже п'ять годин проходив повз офіційну галерею, де перебували федеральний президент, канцлер, губернатори трьох історичних тірольських регіонів та інші високопоставлені політики. Крім того, у конкурсі взяли участь близько 70 тисяч глядачів. Під час параду несли контраверсійний терновий вінець, який вважається символом гноблення Італією південних тірольців, але символічно його замінили трояндами. Південнотірольські стрілецькі загони несли банери з такими текстами, як «Геть від Риму!» і «Самовизначення для Південного Тіролю»[21]

У Зандгофі в Санкт-Леонарді в рамках MuseumPasseier, життя та творчість Гофера досліджуються з різних точок зору, в тому числі критично, починаючи з 2009 року. Відразу на початку екскурсії музеєм ставиться під сумнів суперечливий термін герой, для якого немає загальноприйнятого визначення.

На честь бійця було посвячено кілька каплиць, див. Каплиця Андреаса Гофера.

Всупереч історичним обставинам, гігантська кругла картина в Інсбруку показує Гофера як лідера повстанців у розпал заворушень третьої битви при Берґізелі.

Цісарське вшанування ред.

 
Пам'ятна дошка Андреасу Гоферу 1909 року на Золотому орлі в Інсбруку

Цісарською резолюцією Франца Йосифа I від 28 лютого 1863 року Андреас Гофер був включений до списку «найвідоміших воєначальників і генералів Австрії, гідних постійного наслідування», на честь і пам'ять про якого також є статуя в натуральну величину в залі польових командирів того часу. новобудованого Цісарсько-королівського.Музею - Збойової палати (сьогодні: Військово-історичний музей Відня). Статуя була створена в 1873 році скульптором Йоганном Прельойтнером з каррарського мармуру і була освячена особисто цісарем Францом-Йосифом[22].

Андреас Гофер у часи націонал-соціалізму ред.

Це був саме вибір, званий опцією, який був нав'язаний фашистськими диктатурами Італії та Німеччини між 1939 і 1943 роками для німецькомовних південнотирольців і ладинців залишити свою батьківщину в Південному Тіролі та скористатися правом вибору для Німеччини (Optanten) або до залишатися в Південному Тіролі (Дабляйбер) не зовсім сумісне з життям південнотирольця Андреаса Гофера з Санкт-Леонарда в Пассейрі. З огляду на його роботу, група опору нацистів у Південному Тіролі була сформована як Асоціація Андреаса Гофера. Опір Ліги Андреаса Гофера націонал-соціалізму був однією з передумов для того, щоб Південно-Тірольська народна партія (SVP), заснована в травні 1945 року, була визнана Італією як законне політичне представництво німецькомовних і ладіномовних південних тірольців.

Через саму одну можливість для NSDAP було майже неможливо використати Андреаса Гофера, який, звісно, також боровся проти баварської окупації своєї батьківщини, для своїх великонімецьких цілей. Традиція вшановувати пам'ять Андреаса Гофера в соборі Св. Стефана в річницю його смерті була перервана націонал-соціалістами в 1938 році; Можливо також тому, що референдум, запланований Шушніґом на березень 1938 року, «Mander, s'ischt Zeit» (Чоловіки, пора!), який став відомий як цитата Гофера, був використаний і надрукований на плакатах.[23]

Після 1945 року Андреас Гофер був визнаний героєм тірольців і австрійців, вірних своїй батьківщині, зокрема як святий покровитель збереження єдності Тіролю. У 1947 році площа в Ґраці була перейменована на Андреас-Гофер-Пляц. У 1956 році також відновилися поминальні заходи в соборі Святого Стефана у Відні.

Гофер також, як вважають, є прадідом однойменного тірольського борця опору проти націонал-соціалізму Андреаса Гофера, який народився в 1944 році як член групи опору навколо Генріха Майєра або Вальтер Кальдонацці, засуджений до смерті та розстріляний есесівцями на подвір'ї в'язниці Штайн-ам-Донау у квітні 1945 року.

У літературі та ЗМІ ред.

Ще в 1827 році Карл Іммерманн написав «Трагедію в Тіролі», яка незабаром була заборонена австрійською цензурою. У 1899 році близький до батьківщини письменник Франц Краневіттер присвятив тірольському минулому: була створена драма про Андреаса Хофера під назвою «Андре Гофер». У 1968 році цю виставу поставив театр під відкритим небом Südtiroler Unterland під керівництвом Луїса Вальтера. Пізніше вона стало м.ін. у виконанні Tiroler Volksschauspiele в Тельфсі в 1984 році під керівництвом Клауса Рормозера. У 1959 році, в рік 150-річчя Тірольського повстання 1809 року, був опублікований комікс про Андреаса Гофера Ганса Зайвера та Георга Тревізана.

У 1984 році міф про Андреаса Гофера отримав новий поштовх зі святкуванням 175-річчя. Зокрема, формальним для країни був публічний конфлікт навколо тернового вінка — металевої корони діаметром кілька метрів, яку носили на параді тірольські стрільці. Терновий вінець був перевезений з Бреннера до Інсбрука і мав залишитися там. Дискусія про Терновий вінок стала однією з віх у створенні списку для іншого Тіролю, з якого зрештою виникнли тірольські Зелені. Терновий вінець тепер знаходиться приблизно за 30 кілометрів на захід від Інсбрука в ринковому місті Тельфс на території компанії Thöni.

У своїй книзі «Новий одяг Гофера» у 2000 році Зігфрід Штайнлехнер представив першу повну історію сприйняття Андреаса Гофера. Відповідно, самого Гофера аж ніяк не можна було сприймати як національного героя, і над ним сміялися навіть у Тіролі 1848 року. Однак із піднесенням німецьких націоналістів у Тіролі він перетворився на фігуру національного опору. Ось чому в пісні Андреаса Гофера, яка прославляє смерть Гофера, також є слова «уся Німеччина додолу впала від ганьби та болю». Націонал-соціалісти знову включили в гру Андреаса Гофера як захисника німецькості проти Італії та Франції, і Больцано був створений як міф про «останнє німецьке місто», яке захищав Гофер.

У 2001 році історія життя Андреаса Гофера була знята у фільмі Ксавера Шварценберґера " Андреас Гофер - Свобода орла" ; Головні ролі: Тобіас Моретті (Андреас Гофер), Франц Ксавер Крьотц (Йоахім Гаспінґер) і Мартіна Ґедек (Маріандль).

Пам'ятники Андреасу Гоферу ред.

Пам'ятник Андреасу Гоферу в Мерані, розташований на площі перед залізничним вокзалом з написом «За Бога, Цісаря та Вітчизну», був створений Емануелем Пендлем у 1914 році, але лише після закінчення Першої світової війни та пов'язаного з нею від'єднання Південного Тіролю від Австрії. Пам'ятник рочисто відслонено 3 квітня 1920 року. У 1979 році пам'ятник був сильно пошкоджений нападом італійських неофашистських груп[24] і згодом був відреставрований.

Дебати про пісню Андреаса Гофера (2004) ред.

У 2004 році Андреас Гофер знову викликав широкі дискусії в Тіролі. Існують різні історично передані тексти, засновані на мелодії пісні Андреаса Гофера, в тому числі соціал-демократичні та соціалістичні, наприклад , Dem Morgenrot gegen Генріха Айльдермана. Коли цю пісню публічно заспівали на святкуванні SPÖ, Отто Сарнтейн, державний голова тірольських стрільців, подав скаргу. Закон штату від 1948 року передбачав до чотирьох тижнів арешту, якщо співався текст, який відхилявся від офіційного варіанту. На засіданні парламенту землі Тіроль у листопаді 2004 року текст закону був дещо змінений.

Інші тірольські борці за свободу ред.

Інші теми ред.

  • Гофер фон Пассейр, нобілітовані нащадки Андреаса Гофера
  • Andreas-Hofer-Bund, різні асоціації з різними цілями
  • Андреас-Гофер-Кройцер, надзвичайні гроші для фінансування боротьби тірольців за свободу

Українські алюзії ред.

Відомо, що австрійські цісарі цінували таку традиційну вірність тірольців своїм правителям. У пізніші часи громадських неспокоїв 1848—1849 років, коли антигабсбурзька революція охопила угорські землі, поляки підтримали угорців, до того ж повстання поширилось в італійських Ломбардії й Венеції. Чимало австрійців прагнули приєднання до Пруссії. Вірність цісареві зберегли лише частина хорватів, німецькомовні мешканці Штірії й тірольці, а також галицькі та буковинські русини, яких Франц-Йосиф І називав «моїми улюбленими русинами». За цю вірність русини-українці отримали прізвисько «тірольців Сходу»[25].

Література ред.

  • Josef Danei: Der Aufstand der Tiroler gegen die bayerische Regierung 1809 nach den Aufzeichnungen des Zeitgenossen Josef Daney. Auf der Grundlage der Erstausgabe von Josef Steiner (1909) überarbeitete, vervollständigte und mit Anmerkungen, einer Einführung und biographischen Hinweisen versehene Neuedition. In: Mercedes Blaas (Hrsg.): Schlern-Schriften. Band 328. Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 2005, ISBN 3-7030-0402-9.
  • Humbert Fink: Zu Mantua in Banden: Das Leben und Sterben des Volkshelden Andreas Hofer. Econ, Düsseldorf 1992, ISBN 3-430-12779-3.
  • Michael Forcher: Anno Neun: Der Freiheitskampf von 1809 unter Andreas Hofer. Ereignisse, Hintergründe, Nachwirkungen. Haymonverlag, Innsbruck 2008, ISBN 978-3-85218-582-8.
  • Jochen Gasser, Norbert Parschalk: Andreas Hofer – Eine illustrierte Geschichte. Tirols Erhebung 1809. Edition Raetia, Bozen 2008, ISBN 978-88-7283-334-6.
  • Margot Hamm: Die bayerische Integrationspolitik in Tirol 1806–1814. In: Schriftenreihe zur bayerischen Landesgeschichte. Band 105. München 1996, ISBN 3-406-10498-3.
  • Adina Guarnieri: Das Meraner Andreas-Hofer-Standbild und das Siegesdenkmal in Bozen. Spuntini mentali per una rivalutazione monumentale. In: Ulrike Kindl, Hannes Obermair (Hrsg.): Die Zeit dazwischen: Südtirol 1918–1922. Vom Ende des Ersten Weltkrieges bis zum faschistischen Regime / Il tempo sospeso: L'Alto Adige tra la fine della Grande Guerra e l'ascesa del fascismo (1918–1922). Edizioni alphabeta Verlag, Meran 2020, ISBN 978-88-7223-365-8, S. 249–284.
  • Karl Theodor von Heigel. Hofer, Andreas // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1880, Band 12, S. 559–563.
  • Josef Hirn: Tirols Erhebung im Jahre 1809. Schwick, Innsbruck 1909.
  • Hans Kramer. Hofer, Andreas. // Neue Deutsche Biographie. Berlin, 1972, Band 9, S. 378 f. (Digitalisat).
  • Hans Magenschab: Andreas Hofer. Zwischen Napoleon und Kaiser Franz. Graz / Regensburg 1994, ISBN 3-222-11522-2.
  • Abschied vom Freiheitskampf? Tirol und „1809“ zwischen politischer Realität und Verklärung. In: Brigitte Mazohl-Wallnig, Bernhard Mertelseder (Hrsg.): Schlern-Schriften. Band 346. Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 2009, ISBN 978-3-7030-0453-7.
  • Andreas Oberhofer: Der Andere Hofer. Der Mensch hinter dem Mythos. In: Schlern-Schriften. Band 347. Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 2009, ISBN 978-3-7030-0454-4.
  • Andreas Oberhofer: Weltbild eines „Helden“. Andreas Hofers schriftliche Hinterlassenschaft. In: Schlern-Schriften. Band 342. Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 2008, ISBN 978-3-7030-0448-3.
  • Karl Paulin: Andreas Hofer und der Tiroler Freiheitskampf 1809. Nach geschichtlichen Quellen. Tosa, Wien 1996, ISBN 3-85001-579-3.
  • Matthias Pfaffenbichler, Schallaburg Kulturbetriebsgeselschaft mbH in Kooperation mit dem KHM (Hrsg.): Napoleon. Feldherr, Kaiser und Genie. Ausstellungskatalog zur Niederösterreichischen Landesausstellung 2009. Schallaburg Kulturbetriebsgesellschaft, Schallaburg 2009. [26]
  • Meinrad Pizzinini: Andreas Hofer. Seine Zeit – sein Leben – sein Mythos. Tyrolia, Innsbruck / Wien 2008, ISBN 978-3-7022-2973-3.
  • Andreas Raffeiner, Sven Knoll, Martin Sendor: Andreas Hofer. Sein Erbe – 200 Jahre später. In: Eckhartschriften. Band 194. Österreichische Landsmannschaft, Wien 2009, ISBN 978-3-902350-30-5. [27]
  • Josef Rohrer: Helden & Hofer. Als Andreas Hofer ins Museum kam. Das Buch zur Ausstellung im MuseumPasseier. verlag.Passeier, St. Martin in Passeier 2009, ISBN 978-88-89474-10-5.
  • Bernhard Sandbichler: Andreas Hofer 1809. Eine Geschichte von Treue und Verrat. Tyrolia, Innsbruck / Wien 2002, ISBN 3-7022-2488-2.
  • Viktor Schemfil: Der Tiroler Freiheitskrieg 1809. Eine militärhistorische Darstellung. In: Schlern-Schriften. Band 335. Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 2007, ISBN 978-3-7030-0436-0.
  • Martin P. Schennach: Revolte in der Region. Zur Tiroler Erhebung von 1809. In: Veröffentlichungen des Tiroler Landesarchivs. Band 16. Universitätsverlag Wagner, Innsbruck 2009, ISBN 978-3-7030-0462-9.
  • Hans Seiwer; Giorgio Trevisan [Ill.]: Das Leben und Sterben des Andreas Hofer. Geschichtliche Darstellung in Wort und Bild. Südtiroler Kriegsopfer- und Frontkämpfer-Verband; Druck Robert Haller, Meran 1959.
  • Siegfried Steinlechner: Des Hofers neue Kleider. Über die staatstragende Funktion von Mythen. Studienverlag, Innsbruck / Wien / München 2000, ISBN 3-7065-1397-8.
  • Ilse Wolfram: 200 Jahre Volksheld Andreas Hofer auf der Bühne und im Film. In: Theaterwissenschaft. Band 16. Herbert Utz Verlag, München 2010, ISBN 978-3-8316-0932-1.

Фільми ред.

Комікси ред.

  • Андреас Гофер. Життя для Тіролю , пригоди у всесвітній історії. Цікавий молодіжний журнал, № 34 (Walter Lehning Verlag, Ганновер), о. Ж. [прибл. 1955].

Вебпосилання ред.

Індивідуальні посилання ред.

  1. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в SNAC — 2010.
  3. ↑ а б в Енциклопедія Брокгауз
  4. ↑ Гофер Андреас // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. ↑ LIBRIS — 2018.
  6. ↑ CONOR.Sl
  7. ↑ https://1809.tessmann.it/portal1809/dettaglio/catalogo/enciclopedia/persone/hofer-anna-nata-ladurner
  8. ↑ Hans Magenschab: Andreas Hofer. Zwischen Napoleon und Kaiser Franz. Graz / Regensburg 1994, ISBN 3-222-11522-2, S. 41
  9. ↑ Magenschab, S. 43–44
  10. ↑ Magenschab, S. 48
  11. ↑ Steinlechner: Des Hofers neue Kleider, S. 30–32.
  12. ↑ а б Angst um Sonderrolle, in: ORF online, 12. April 2009
  13. ↑ Laurence Cole, in: Datum 5/2008, S. 56f.
  14. ↑ Bei den Schützen erfolgte die Offiziersbenennung durch eine Wahl.
  15. ↑ Die Zeichnung des Kerkers zu Mantua, … In: Veröffentlichungen des Tiroler Landesmuseum Ferdinandeum. Jahrgang 6, Innsbruck 1846, S. XXXVII ([[[:Шаблон:ZOBODAT/URL]] Eintrag bei zobodat.at]).
  16. ↑ Oberösterreichs Neue vom 27. Februar 2009
  17. ↑ „Andreas Hofers Familie“, Österreich. Bundesverlag, S. 62–63.
  18. ↑ [1]
  19. ↑ Constantin von Wurzbach: Hofer, Andreas. In: Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich. 9. Theil. Kaiserlich-königliche Hof- und Staatsdruckerei, Wien 1863, S. 134–152 (Digitalisat)., hier S. 150.
  20. ↑ Er hieß von Rechts wegen nur noch Leopold Hofer, da es in Österreich bereits seit 1919 keinen Adel und somit auch keine Adelstitel mehr gab.
  21. ↑ Knapp 100.000 bei Tiroler Festumzug. In: ORF. 20. September 2009
  22. ↑ Johann Christoph Allmayer-Beck: Das Heeresgeschichtliche Museum Wien. Das Museum und seine Repräsentationsräume. Kiesel Verlag, Salzburg 1981, ISBN 3-7023-0113-5, S. 33 f.
  23. ↑ Der "Anschluss" Österreichs 1938, Deutsches Historisches Museum, 15. Oktober 2015, eingesehen am 2. Juli 2018
  24. ↑ Notiz der Südtiroler Volkszeitung vom 12. Oktober 1079, S. 4
  25. ↑ Ігор Буркут. Культ монарха серед «тірольців Сходу».//Версії, 19 вересня 2013
  26. ↑ OBV.
  27. ↑ Online-Version
  28. ↑ а б https://www.studiowalter.it/film/. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |sprache= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |abruf= (можливо, |access-date=?) (довідка); Проігноровано невідомий параметр |titel= (можливо, |title=?) (довідка)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андреас_Гофер&oldid=42176073