Відкрити головне меню

Амур — лівобережна місцевість у Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпро.

Поділяється на Амур-Піски й Амур-Чорнозем. Амур-Піски положений над річкою Дніпро на міщаних ґрунтах. Амур-Чорнозем положений північніше Амур-Пісків на чорноземі.

Зміст

НазваРедагувати

Походження назви Амура, за головною версією, пов'язують з віддаленою у очах катеринославців місцевістю, нібито «Амур»; та залізницею, що уперлася у велику річку, що нагадувала далекосхідний Амур. Франкомовне бельгійське керівництво промисловості Амуру було важливим фактором закріпленням французького слова la Amour за робочим селищем Файнберга. За іншими версіями назва походила від якихось поселенців з Амуру, або амурні справи катеринославців.

Також існує версія, що цю назву селищу дали російські селяни - переселенці, які прийняли за далекосхідний Амур Дніпро[1].

ІсторіяРедагувати

Селище при залізниці й пристаніРедагувати

Земля Амура належала Файнбергу й Г. Тарнопільському. Ім'я Файнберга залишилося у назві півострова Файнберга, що відділяє гавань амурського порту від Дніпра, а також у селищі Файнберг.

Селище на землі Файнберга відоме у джерелах з 1875 року. У 1873 році тут була завершена залізнична гілка від Синельникове до річки Дніпро, з планами на будівництво залізничного переходу через річку Дніпро у Катеринослав, на багате на залізну руду Криворіжжя та Херсонську губернію.

У 1873 році була збудована додаткове відгулуження залізниці до лісової пристані у дніпровській затоці, яку називали Нижньодніпровськ-Пристань. Ця гілка зараз є на півдні Амура-Пісків у Вантажному річковому порту Дніпра.

Біля затоки були кілька причалів, тартаки та інші дрібні підприємства. Хаотичне у плані селище будівників залізниці при затоці мало лавки, шинки, базарчик. Землевланики Файнберг й Тарнопільський стягувати з поселенців орендну плату. Поселяни селища Файнберга працювали на будівництві залізничного Амурського мосту, що був завершений 1884 року. Тоді селище потерпало від повенів навесні й від безводдя влітку.

Селище при заводахРедагувати

Далі Амур розвивається як робітниче селище на захід від Мануйлівки.

У 1895 році П. Ланге придбав у Г. Тарнопольського сто десятин землі й спорудив тут сталеливарний, залізопрокатний й трубопрокатний завод, відомий як завод «Ланге» (за ім'ям власника — бельгійського інженера). Одночасно із заводом Ланге виникли Франко-російські вагонні майстерні. У 1896 році на північ від Амура й Мануйлівки у Кирилівці засновано Катеринославський машинобудівельний завод та Головні вагонні майстерні Катерининської залізниці. У 1896 році виникає машинобудівний завод «Сіріус» (пізніше Дніпропетровський чавуновальцеробний завод).

У 1899 році південніше за завод «Ланге» відкривається металообробний завод «Шодуар Б» Бельгійського акціонерного товариства російських трубопрокатних заводів. Франкомовне бельгійське керівництво було важливим фактором закріпленням французького la Amour у назві селища.

У 1896 році на Амурі будується церква Святого Миколая.

Опис Амуру у міському довіднику «Весь Катеринослав» за 1913 рік:

Амур перетворився на великий селище, з населенням у 20000 осіб, церквою, кількома школами, 150 лавками, аптекою, 4 лісовими пристанями… Збільшуючись з року на рік, Амур захопив величезну територію, що примикає до заводам й поділяється тепер на дві частини. Одна ближче до берега розташована на піщаному ґрунті й називається Піски. Інша-таки менш густо населена — називається Чорноземом. Вона є найправильніше розпланованою частиною Амура. Тут багато садиб з вишневими садочками. Сполучення між Катеринославом та Амуром підтримується пароплавчиками й човнами, а взимку саньми.

Революційна добаРедагувати

Ще у 1905 році з 8 грудня тут був загальний страйк на Катерининській залізниці, що була жорстко покарана. Тоді на станціях, у депо та майстернях діяли бойові дружини, що були утворені революційними організаціями для боротьби з урядом. У 1912 році у вагонних майстернях на Кирилівці почав діяти більшовицький осередок. За Першої світової війни у Нижньодніпровську видається на підпільній типографії газета «Пролетаріат». Після лютого 1917 року була створена рада Задніпров'я, де владу належала робітникам. У вересні 1917 року створено Задніпровський районний комітет ВКП(б).

У роки Української революції Амур разом з усім Задніпров'ям був осередком більшовиків.

Радянська добаРедагувати

Амур до 1918 року разом з Мануйлівкою, селищем біля станції Нижньодніпровськ, Султанівкою, Барафою та Сахалином називався Задніпров'ям. У 1918 році більшовики утворили місто Амур-Нижньодніпровське, що став початком сучасного Амур-Нижньодніпровського району. У 1920 році місто Нижньодніпровське вже у складі міста Катеринослав, як Амур-Нижньодніпровський район серед інших 5-ти міських районів.

У березні 1920 року більшовики завершили націоналіхацію трубопрокатних й машинобудівельних підприємств Катеринослава.

1921 року бельгійський завод «Шодуар Б» (на півдні) разом з заводами «Бехтольд» й «Ланге» (на півночі) об'єднали під ім'ям «Комінтерн» (Комуністичного інтернаціонала молоді).

1922 року сталося перейменування селища Піски, Амур й Чорнозема на селище Дня Жовтня. На Пісках були перейменовані: Церковна вулиця — на Желябовську, Румянцевська на Перекопську, Йорданська на Халтуринську, Катеринославська на Бакунинську, Межева на Бебельську, Єврейська на Муравьєвську, Залізна на Зинаківську, Грушева на Володарську. На селищі Чорнозем були перейменовані вулиці Межева на Урицьку, Олександрівська на Соловьївську, Миколаївська на Коляївську. Штучна назва «Дня Жовтня» була ігнорована самою владою, яка залишила назву селища у назві Амур-Нижньодніпровського району[2].

У 1925 році Амур разом з Задніпров'ям увійшов до складу Катеринослава, що у наступному 1926 році перейменовано на Дніпропетровськ.

5-7 травні 1931 року на Амурі трапився велике затоплення через велику повінь, через підняттям вод греблею ДніпроГЕСу. На спорудженні дамби на Амурі працювало 2000 осіб, що виявилася малоефективною. Ситуацію змінило будівництво у Амурській затоці.

У листопаді 1933 року у Амурській затоці завершено новий вантажний річковий порт з довжиною причальної стінки у 3 км, що на той час був найдовший на річці Дніпро.

У 1935 році Амурським мостом проклали перші 3 км трамвайного маршруту на лівобережжя, що покращило зв'язок Амура з Дніпропетровськом.

На початку серпня 1941 року Амур зайняли німці. Радянська армія захопила Амур 27 вересня 1943 року.

У 1960-х роках більшість вулиць була заасфальтована й на Амур-Піски пустили автобус № 25.

Злочинний АмурРедагувати

З 1970-х років Амур став найкримінальнішим районом міста коли тут почала діяти банда Матроса.

Олександр Мільченко «Матрос» (1948—1997) починав кар'єру футболіста у дублювальному складі «Дніпра» й потім у волгоградському «Роторі». Після звільнення з лав «Ротору» за пияцтво він повернувся на Амур й влаштувався на завод «Укрм'ясомолреммаш», де створив рекетирську бригаду. Банда обклала підпільних підприємців «цеховиків» 10 % податком. З ним приятелювали олімпійський чемпіон штангист Султан Рахманов, чемпіон світу боксер Віктор Савченко, керівник Дніпропетровського міського УВС Павло Стужак (покінчив самогубством за часи андроповської ревізії області). У бані на Феодосійській вулиці за часів студіювання у ДІБІ був вишибалою Матроса майбутній голова держадміністрації Президента в українській області. При Юрії Андропові у 1983 році Мільченко посадили. Він звільнився у 1995 році, після чого у місті були вбиті 7 кримінальних авторитетів Дніпропетровська. Розслідувалася справа вбивства Євгена Щербаня й Вадима Гетьмана, де фігурував Олександр Мільченко, який звів Павла Лазаренко з донецькою бандою Євгена Кушніра (вбито у ін'єкцією у березні 1998 року). Мільченко зненацька помер при спробі перетнути кордон з Угорщиною.[3][4]

За радянської доби Амур не було телефонізовано, проте до садиби Матроса вела особиста телефонна лінія для «забезпечення безперебійного функціонування м'ясомолочної промисловості області».[4]

За злочинами Матроса частково був знятий радянський фільм «Злодії в законі».[4] Також написаний Віталієм Вітальєвим нарис «Амурські війни».

МежіРедагувати

На півдні обмежена Амурською гаванню Річки Дніпро. На сході обмежена залізницею між станціями Дніпро-Головний-Нижньодніпровськ, за якою положена Мануйлівка та її західна частина Барафа. На півночі обмежена річкою Гнилокіш, за якою положена Кирилівка. На заході обмежена Вітчизняна вулицею, за якою положена Ломівка.

ОписРедагувати

Центр старого Амуру розташований на південній стороні вулиці Желябова (№ 31, 33 й 35). Тут була базарна площа та церква, що відбудовується з кінця 1990-х років.

Високі ґрунтові води, що підтоплюють льохи.

Одно-, двоповерхова житлова приватна забудова.

Визначні споруди й будівлі:Редагувати

  • Корпуса колишніх металургійних заводів «Шодуар Б», «Бехтольд» й «Ланге»; вулиця Яхненківська, 1;
  • Амурський («Старий») автомобільно-залізничний міст;
  • залізничний зупинний пункт Амур.

За генеральним планом розвитку Дніпра Вітчизняна вулиця буде продовжена мостом через річку Дніпро

Установи:Редагувати

  • середні загальноосвітня школа № 18 на Амур-Чорноземі; Волоколамська вулиця, 12;
  • середні загальноосвітня школа № 56 на Амур-Пісках; вулиця Скрябіна, 41;
  • середні загальноосвітня школа № 68 на Амур-Чорноземі; Симиренківська вулиця, 76;
  • війська частина № 3036, Пожежна вулиця, 35, православна церва; вулиця Желябова, 31;
  • Амурський парк; Вітчизняна вулиця, 23.

Підприємства:Редагувати

  • Вантажний порт Дніпра у Амурській гавані Дніпра; Портова вулиця, 1;
  • Дніпропетровський металургійний завод імені Комінтерна; вулиця Яхненківська, 1;
  • Дніпровський дослідний ремонтно-механічний завод; вулиця Верстова, 33.

ВулиціРедагувати

Вулиці Амур-ПісківРедагувати

  • вулиця Амур-Гавань,
  • вулиця Айвазовського,
  • вулиця Афанасьєва-Чубинського,
  • вулиця Бебеля,
  • Березова вулиця,
  • провулок Василівський,
  • вулиця Васнецова,
  • Верстова вулиця,
  • тупик Верстовий,
  • Вітчизняна вулиця, головна вулиця,
  • Волочаївська вулиця,
  • Вузлова вулиця,
  • Генічеська вулиця,
  • вулиця Голубовського,
  • вулиця Яна Гуса,
  • вулиця Дар'яльська,
  • Жвава вулиця,
  • вулиця Желябова, головна вулиця,
  • Заводська вулиця,
  • Кінцева вулиця,
  • Ковальська вулиця,
  • Ковальський провулок,
  • Колоскова вулиця,
  • вулиця Миколи Кузьменка,
  • вулиця Мінакова,
  • вулиця Муравйова,
  • провулок Муравйова,
  • Новоросійська вулиця,
  • Обхідна вулиця,
  • Осетинська вулиця,
  • вулиця Острів Файнберга, — вулиця на колишньому острові, тепер півострові Файнберга, проходить промисловим районом,
  • Павлоградська вулиця,
  • Піскова вулиця,
  • вулиця Пелагеї Полякової,
  • Пожежна вулиця,
  • провулок Пожежний,
  • Портова вулиця,
  • вулиця Олександра Потебні,
  • Промислова вулиця, головна вулиця,
  • Проміжна вулиця,
  • Ротна вулиця,
  • Сизранська вулиця,
  • вулиця Скрябіна,
  • Сормовська вулиця,
  • Тагильська вулиця,
  • Тобольська вулиця,
  • Торговельна вулиця,
  • вулиця Халтурина,
  • Шосейний провулок,
  • Шосейний тупик,
  • Хустівська вулиця.

Вулиці Амур-ЧорноземуРедагувати

  • Артюшенка,
  • Весела,
  • провулок Весняних Конвалій,
  • Вітчизняна вулиця,
  • Волоколамська,
  • Гребінки,
  • Делегатська,
  • провулок Делегатський,
  • Індустріальна,
  • Камишова,
  • провулок Камишовий,
  • провулок Капровий,
  • Кільцева,
  • Крилова,
  • Галі Мазуренка,
  • Михайлова,
  • Некрасова,
  • Північнодвінська вулиця,
  • Пушкіна,
  • Роздільна,
  • Симиренківська,
  • Тургєнєва,
  • Яхненківська вулиця, головна вулиця.

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Илюхин, Илья. Кто заселил бывшее Дикое поле, или Почему голодомор ХХ века оказался для украинцев таким жестоким // Зоря - город. Днепропетровск, 2007 № 12 (93), 22 марта. (рос.). 
  2. https://m.gorod.dp.ua/history/article_ua.php?article=98
  3. СОВЕТСКО-УКРАИНСКИЙ АВТОРИТЕТ. cripo.com.ua. Процитовано 2018-09-06. 
  4. а б в Он сделал Амур криминальным районом: история первого рэкетира 90-х Матроса. Процитовано 2018-09-06.