Олексій (Громадський)
| Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. (березень 2017) |
Митрополит Олексій (в миру Олександр Якубович Громадський (1 (13) листопада 1882, село Докудів, Холмська губернія — 7 травня 1943, поблизу села Смига, Дубненського району, Рівненська область) — глава Української автономної православної церкви в юрисдикції Московського патріархату, митрополит Волинський і Житомирський, екзарх України (з 25 листопада 1941 року).
| Олексій (Громадський) | |
 | |
| Альма-матер: | Холмська духовна семінарія і Київська духовна академія |
|---|---|
| Народження: | 1 (13) листопада 1882 Докудів-Перший, Більський повіт, Седлецька губернія, Варшавське генерал-губернаторство, Російська імперія |
| Смерть: | 7 травня 1943 (60 років) Дубенський район, Ровенська область, Українська РСР, СРСР |
| Похований: | Монастирський цвинтар |
|
Нагороди: | |
    | |
Життєпис ред.
Народився 1 листопада 1882 року в селі Докудів Більського повіту на Підляшші в родині сільського православного псаломщика.
У 1904 році закінчив Холмську духовну семінарію, а в 1908 році — Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. У липні 1908 року висвячений на священика, служив у соборі міста Холма, став членом Холмської духовної консисторії. З 2 лютого 1916 Холмський єпархіальний спостерігач церковних справ. У 1917—1918 роках служив в Бессарабії. У 1918 році возведений у сан протоієрея.
З 1918 року — викладач Кременецької духовної семінарії, в 1921—1923 роках її ректор. Як один із секретарів присутній в січні 1922 року на соборі єпископів у Варшаві, де підтримав митрополита Варшавського Георгія (Ярошевського), який наполягав на негайному проголошенні автокефалії Православної Церкви в Польщі[1].
11 лютого 1922 прийняв чернечий постриг з ім'ям Олексій. У квітні 1922 року був хіротонізований на єпископа Польської Православної Церкви. 3 вересня того ж року став єпископом Луцьким, вікарієм Волинської єпархії, а з 12 жовтня того ж року — правлячий єпископ Гродненської єпархії. З 10 лютого 1923 року — член Синоду Польської Церкви. З 21 квітня 1923 року — єпископ Гродненський і Новогрудский, з 1 грудня 1924 — заступник голови митрополичої ради.
На початку 1927 року разом з митрополитом Варшавським Діонісієм почав поїздку до предстоятелів помісних Церков з метою домогтися офіційного визнання автокефалії Польської Церкви. Будучи польським автокефалістом, просував українізацію церковного життя в Польщі 1930-х років.
3 липня 1928 зведений в сан архієпископа. У 1930 році увійшов до комісії з підготовки Помісного Собору Польської Церкви. З 15 квітня 1934 року — архієпископ Волинський і Кременецький.
Восени 1939 року заарештований радянською владою. У червні 1940 р. за активного сприяння органів НКВС відбув до Москви, де написав прохання до Московського Патріархату про прийняття його в лоно РПЦ. У заяві поміж іншим було й таке:
"…польські архієреї підпорядковувалися автокефалії під примусом Польського уряду ... розрив же з Матір'ю-Церквою завжди переживався мною із скорботою й усвідомленням вини"[2]
З 1940 року увійшов в до складу Московського Патріархату.
.jpg)
У 1941 році в умовах розпочатої нацистської окупації, архієпископ Олексій вжив заходів для улаштування канонічно правомірного церковного управління в Україні. 18 серпня 1941 скликав архієрейську нараду у Почаївській Лаврі, що заснувала Українську Автономну Православну Церкву. Українська Автономна Православна Церква визнавала канонічне підпорядкування Московської Патріархії. Нарада єпископів надала архієпископу Олексію як старшому архієреєві в Україні права митрополита області. У посланні 1 вересня 1941 архієпископ Олексій відкинув Варшавську юрисдикцію на Україну, пославшись на відмову митрополита Діонісія в 1939 році від очолювання Православної Церкви Польщі та від управління Волинською єпархією, а також на адміністративне розділення між генерал-губернаторством «Польща» та райхскоміссаріатом «Україна».
На черговій єпископській нараді у Почаївській лаврі 25 листопада 1941 архієпископ Олексій був обраний екзархом України. Московське священноначаліє зберегло титул «екзарха всієї Україні» за митрополитом Київським Миколаєм (Ярушевичем) і утрималося від суджень про діяльність «автономістів», але сам митрополит Київський підписувався «колишнім» екзархом, висловлюючи негласне визнання титулу митрополита Олексія.
7 травня 1943 р. в лісі біля Смиги, на шляху з Кремінця в Луцьк вояками одного з загонів ОУН(М) під командуванням Хріна був вбитий. Зі слів керівника загону: «сталася фатальна помилка», проте існує версія, що гітлерівці навмисно «підставили» в партизанську засідку митрополита Олексія[3].
Примітки ред.
- ↑ Громадський Олександр Якубович (митрополит Олексій) // Давидюк Р. В інтер'єрі міжвоєнної Волині. - Рівне : Львів, 2023. - С. 7374
- ↑ Московський патріархат у Західній Україні (1939–1941 рр.)
- ↑ В. Гордієнко. Убивство митрополита Олексія Громадського (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 червня 2015. Процитовано 23 червня 2012.
Джерела та література ред.
- Лисенко О. Є. Громадський Олексій // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 212. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Посилання ред.
- Олексій Громадський // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1204. — 1000 екз.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олексій (Громадський) |