Академія єзуїтів (Полоцьк)

Полоцька єзуїтська академія (біл. Полацкая езуіцкая акадэмія) (18121820) — перший і єдиний вищий навчальний заклад на території сучасної Білорусі у першій чверті ХІХ ст.[1] У 1820 році єзуїтів було вигнано з Російської імперії, а Полоцьку академію ліквідували.

Полацкая езуіцкая акадэмія
55°29′10″ пн. ш. 28°45′52″ сх. д. / 55.48629445002777771° пн. ш. 28.76461112002778009° сх. д. / 55.48629445002777771; 28.76461112002778009Координати: 55°29′10″ пн. ш. 28°45′52″ сх. д. / 55.48629445002777771° пн. ш. 28.76461112002778009° сх. д. / 55.48629445002777771; 28.76461112002778009
Країна  Білорусь
Засновано 1812
Випускники Категорія:Випускники Полоцької єзуїтської академії
Мапа
CMNS: Jesuit College in Polack у Вікісховищі

Стан і структура ред.

Академія створена на базі Полоцького єзуїтського колегіуму згідно з наказом імператора Олександра I від 12 січня і 1 березня 1812 р. та отримала права університету. Мала три факультети: теологічний, філософський і вільних мистецтв, а також давні та сучасні мови. Навчальний процес контролювало Міністерство освіти, з усіх інших питань академія мала підпорядковуватися генералу Товариства Ісуса в Росії (на той час це був Тадеуш Бжезовський). Академія фактично очолювала окремий навчальний округ, контролюючи справи інших єзуїтських навчальних закладів Російської імперії — у Полоцьку, Вітебську, Могильові, Орші, Мстиславлі, Дінабурзі, Чечерську, Климовичах, Санкт-Петербурзі (до 1815 р.), Ризі, Одесі, Астраханові, Саратові, Романові (на Волині).

На чолі академії стояв ректор та чотири радники, факультети очолювали декани. Комісія з цензури складалася з трьох цензорів і секретарів. Навчання було неконфесійним і формально позакласним та безкоштовним, але за проживання у гуртожитку студент сплачував гроші. Випускники отримували звання 14-го класу і могли вступити на державну службу. Академія мала право присвоювати наукові ступені магістрів вільних мистецтв і філософії, докторів теології, цивільного та канонічного права.

Основні події і навчальний процес ред.

Відкриття академії відбулося 29 травня 1812 р. Але незабаром Велика армія Наполеона підійшла до кордонів Російської імперії, і через початок війни студенти та викладачі так і не дочекалися початку занять. Студенти поїхали додому, а професори, демонструючи вірність російській владі, вирушили у глиб країни. Урочиста церемонія початку навчального року відбулася у січні 1813 р., але через малу кількість студентів навчання розпочалося лише у березні. Перший звичайний навчальний рік розпочався 2 листопада 1813 р. З наступного року навчальний процес почав повертатися до нормального. Заняття розпочалися 15 вересня 1814 року і тривали до 15 липня 1815 року. Такий час початку та кінця навчання зберігався до кінця існування академії.

На теологічному факультеті вивчали догматичну теологію, моральне богослов'я, святе письмо, канонічне право і історію церкви. На факультеті філософії і вільних наук серед предметів були логіка, метафізика, діалектика, етика, політична економія, геометрія, тригонометрія, фізика, хімія, математика, астрономія, архітектура, ботаніка, зоологія. На факультеті давніх і сучасних мов вивчали російську, французьку, німецьку, італійську, польську, латинську, грецьку, сирійську та івритську мови, а також літературу цими мовами. У академії існували природничі, хімічні, фізичні, мінералогічні, зоологічні кабінети; тут була художня галерея і колекція архітектурних моделей.

 
Проект реконструкції Полоцької академії, малюнок Г. Грубера

Академію очолювали єзуїти з великим досвідом організаційно-педагогічної діяльності. Навчання проводили досвідчені вчені. Відбулося своєрідне злиття амбітної молоді (звичайно, «молоді» за тодішніми академічними мірками) і обізнаних корифеїв. З відомих причин серед викладачів було багато іноземців — Антоніо Калебота, Ігнациа П'етрабоні, Маттео Молінаро, Кайетано Анджеліні, Луїджі Руснаці, Якоб Кандра, Шарль Баландр, Дезидеріус Рішард, Жак Журдан, Франсуа Гаво, Жан Разаві, Бонавентура Віом та багато інших. Працювало також багато єзуїтів, уродженців Білорусі: Францишек Дзержинський, Вінцент Бучинський, Самуїл Рагоса, Казимир Гласько, Юзеф Цитович, Язафат Залеський та інші. Загальна кількість учнів Академії та її підпорядкованих установ постійно збільшувалася: у 1818 р. вона вже перевищувала 500 осіб, а у 1820 р. напередодні її закриття вже наближалась до 700 осіб.

Полоцька академія активно готувала лікарів, магістрів і кандидатів наук. З 15 вересня 1814 р. по 15 вересня 1819 р., тобто протягом п'яти років, різні наукові ступені були присвоєні 123 випускникам. З них 17 чоловік стали докторами теології і канонічного права (наприклад, Йосафат Залеський); 43 — доктори цивільного права; 13 — магістри теології (у тому числі Якуб Кондрау); 10 — магістри філософії; 2 — майстри вільних мистецтв; 5 — кандидати богослов'я; 27 — кандидати філософії (наприклад, майбутній православний єпископ Мінський і Бобруйський Антоній (Зубко)); 3 — кандидати юриспруденції та 1 отримали ступінь кандидата вільних мистецтв[2].

В академії були бібліотека і друкарня. Наявність коштів дозволила єзуїтам вміло стимулювати наукову та літературну діяльність викладачів і студентів. Значну роль у цьому відіграв перший на території сучасної Білорусі журнал — «Полоцький щомісячник» (Miesięcznik Połocki), засновником і редактором якого був філософ, професор Академії Вінсент Бучинський[3]. Журнал складався з шести розділів: література і вільні науки, морально-філософська, фізико-математична, історична критика і літературні навички. Видання виходило впродовж 18181820 рр. (крім 1819 р.). Загалом за час існування журналу світ побачив 14 видань або зошитів, об'єднаних у чотири томи.

Закриття академії ред.

Однак Полоцькій академії не судилося існувати довго. 17 серпня 1814 року Папа Пій VII видав бреве Sollicitudo omnium ecclesiarum («Опікуючись усіма церквами») про легалізацію Товариства Ісуса у всьому світі і відновлення його колишніх привілеїв. Це означало, що російська влада втратила єдиний контроль над єзуїтами і почала ставити під сумнів необхідність терпіти впливову католицьку організацію на своїй території. Православні ієрархи, стривожені успіхом наказу (навіть нащадок російського аристократа князя Дмитра Голіцина став місіонером-єзуїтом!) і налякані подальшими перспективами його розширення, зуміли переконати Олександра I у необхідності активних антиєзуїтських заходів. Спочатку 20 грудня 1815 р. імператорським указом єзуїти були вислані з обох столиць Росії — Петербурга і Москви. На території Білорусі Товариству Ісуса заборонили приймати на навчання дітей православної віри. 13 березня 1820 р. Олександр I видав новий наказ: «1) Иезуитов, как забывших священный долг не только благодарности, но и верноподданнической присяги, и поэтому недостойных пользоваться покровительством Российских законов, выслать под присмотром полиции, за пределы государства и впредь ни под каким видом и наименованием не впускать в Россию; 2) Полоцкую иезуитскую академию и подведомственные ей училища упразднить»[4] .

Деякі студенти були переведені до Петербурзького університету. Бібліотеку, друкарню та інше майно передали навчальним закладам Полоцька, Вітебська і Санкт-Петербурга. Незабаром в академії розмістилося Полоцьке вище піярське училище.

Значення Полоцької єзуїтської академії ред.

У 19 столітті Полоцька єзуїтська академія була найбільшим навчальним центром Білорусі, який став відомим протистоянням Полоцької єзуїтської академії та Вільнюського університету, управління ідеологією якої дотримувалося духу французького Просвітництва[5]. У Полоцькій академії замість польської мови в навчальному процесі стали більш послідовно використовувати російську мову.

Полоцькі єзуїти сприяли зміцненню регіональної білоруської ідентичності місцевої знаті на противагу політиці полонізації Вільнюського університету. Полоцька академія випустила низку громадських, державних і церковних діячів Російської імперії.

Після вигнання єзуїтів з Російської імперії багато викладачів, випускників і студентів продовжували свою викладацьку, дослідницьку та церковну діяльність у Західній Європі та США.

Керівницвто ред.

Ректори Полоцької єзуїтської академії ред.

Канцлери Академії ред.

  • Джузеппе Анджеліні (1813—1814)
  • Раймунд Бжезовський (1814—1817)
  • Міхал Лесневський (1817—1820)

Секретарі Академії ред.

  • Ігнатій Бжезовський (1813—1814)
  • Францишек Боровський (1814—1817)
  • Францишек Дзержинський (1817—1818)
  • Клеменс Петровський (1818—1820)

Відомі випускники ред.

  • Ян Баршевський
  • Джованні Грассі
  • Ян Ротан
  • Максиміліан Станіслав Рила
  • Костянтин Степанович Сербінович
  • Костянтин Пієвич Тишкевич
  • Гаудентій Шапялевич

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Шалькевіч, В. Ф. Полацкая езуіцкая акадэмія / В. Ф. Шалькевіч // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т. Т — Пуд / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд) і інш.; — Мінск: белЭн, 1999. — С. 531.
  2. Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси. Роль иезуитов в организации образования и просвещения / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — С. 179.
  3. Беларусь: Энцыклапедычны даведнік / Рэдкал.: Б. І. Сачанка і інш. — Мн. : БелЭн, 1995. — 800 с. — 5000 прим. — ISBN 985-11-0026-9.
  4. Полоцкая иезуитская академия (1812—1820)[недоступне посилання]
  5. Серебряков Д. В. Иезуитская академия в Полоцке [Архівовано 2 грудня 2008 у Wayback Machine.] — Яндекс. Словари

Література ред.

  • Блинова, Т. Б. Иезуиты в Беларуси (Их роль в организации образования и просвещения) / Т. Б. Блинова. — Гродно: ГрГУ, 2002. — 425 с. ISBN 985—417В
  • Иезуиты в Полоцке : 1580—1820 гг.: Часть 1 / Сост. Л. Данько. — Полоцк, издатель А. И. Судник, 2005. — 40 с.
  • Иезуиты в Полоцке : 1580—1820 гг.: Часть 2 / Сост. Л. Данько. — Полоцк, издатель А. И. Судник, 2005. — 48 с.
  • Инглот, М. Общество Иисуса в Российской Империи (1772—1820 гг.) и его роль в повсеместном восстановлении Ордена во всём мире. М., 2004.
  • Мараш Я. Н. Очерки истории экспансии католической церкви в Белоруссии XVIII века / Я. Н. Мараш. — Минск: Вышэйшая школа, 1974. — 288 с.
  • Сапунов А. П. Заметка о коллегии и академии иезуитов в Полоцке / А. П. Сапунов // Иезуиты в Полоцке : 1580—1820 гг.: Часть 2. — Полоцк, издатель А. И. Судник, 2005. — С. 7-40.

Посилання ред.