Айзман Давид Якович
Дави́д Я́кович А́йзман (14 (26) березня 1869, Миколаїв — 26 вересня 1922, Дитяче Село) — російський прозаїк і драматург єврейсько-українського походження.
| Айзман Давид Якович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився |
14 (26) березня 1869[1][2] або 26 березня 1869[2] Миколаїв, Херсонська губернія, Російська імперія[3] | |||
| Помер |
26 вересня 1922[3][4][2] (53 роки) Дитяче Село, Санкт-Петербурзька губернія, Російська СФРР | |||
| Поховання | Казанське кладовищеd | |||
| Країна |
 Російська імперія | |||
| Діяльність | письменник, прозаїк, драматург | |||
| Alma mater | Миколаївське реальне училищеd | |||
| Мова творів | російська | |||
|
| ||||
 Айзман Давид Якович у Вікісховищі | ||||
Біографія ред.
Народився в Миколаєві, Херсонської губернії в єврейській родині. Один з братів — єврейський письменник Мойсей Айзман.
Його батько, торговець за родом заняття, був любителем і знавцем книг. У будинку часто говорили про Бокле, Бюхнер, цитували Писарєва. Після смерті батька Айзман у дванадцятирічному віці був змушений самостійно заробляти собі на життя: давав уроки, малював портрети з натури, виконував креслярські роботи.
Пробудження інтересу Д. Айзмана до літератури і мистецтва сприяв його старший брат, який володів у місті книжковою крамницею з читальнею при ній і певний час редагував місцеву ліберальну газету «Южанин» де і з'явилися перші замітки Давида Айзмана (він був тоді учнем шостого класу).
Закінчивши в 1886 році Миколаївське реальне училище, він поступає в Одеську школу малювання. У 1889 році під псевдонімом Кулик в «Одеському віснику» друкуються його фейлетони «За рідним болотом» і «Нариси провінційного життя».
У 1896 році, удостоєний за успіхи у малюванні бронзової медалі, Айзман відправився в Париж, щоб продовжити заняття живописом в Школі витончених мистецтв (Ecole des Beaux-Arts). Але тяга до літературної творчості змінила його плани. Разом з дружиною, практикуючим лікарем, в 1898 році він оселився в глухому французькому селі в Шампані. Закінчений тут перший нарис «Трішечки в сторону» був надрукований в травневій книжці «Російського багатства» за 1901 рік. Перша збірка оповідань Айзмана «Чорні дні» вийшла у виданні «Російського багатства» в 1904 році.
Після повернення до Росії, не маючи постійного права на проживання, поневірявся, а для перебування в Петербурзі використовував фіктивний патент прикажчика.
Восени 1904 роки він послав з Одеси Горькому оповідання «Льодохід». "Я щасливий у Вас повчитися! — Писав Айзман.- Ваші зауваження так чіткі, так тонкі, що це прямо радість — вислухати їх ". Схвалений Горьким «Льодохід» увійшов до п'яту збірку «Знання» (1905 р).
Єврейські погроми на півдні Росії змусили Айзмана наприкінці 1905 року знову виїхати за кордон — у Францію та Італію, де він залишався, виключаючи нетривалу поїздку в літературних справах в 1908 році до Петербурга, до вересня 1909.
Похований на Казанському кладовищі в Дитячому Селі.
Творчість ред.
З кінця 1880-х років друкував нариси й оповідання в газеті «Южанин» і «Одеському віснику». Справжнім дебютом вважав нарис «Трішечки в сторону» («Русское багатство», 1901, № 5) про долю типового єврейського ідеаліста. Перша збірка "Чорні дні" вийшов в 1904 році (видавництво «Російське багатство», СПб.).
У період 1905-1907 років примикав до письменників-реалістів, пов'язаних із збірниками «Знання». Часто звертався до загальноросійської, неєврейської тематики. Однак увагу Айзмана приваблювала насамперед єврейська спільнота; його повісті й оповідання: «Льодохід», «Чорні дні» (1904), «Кривавий розлив» (1908), «Вороги», «Світлий бог» та інші — белетристична інтерпретація так званого «єврейського питання» (безправне становище євреїв в Російській імперії, їх взаємини з навколишнім населенням і т. д.), витримана в ліберально-народницькому дусі.
Звичайний герой його творів — асимільований єврей-інтелігент у непростих відносинах і з єврейським, і з російським середовищем. Специфічно айзмановскім вважається характерний образ російського єврея в еміграції, який страждає від ностальгії і мріє про повернення на батьківщину.
Айзман за рядом ознак був близький до групи письменників (найяскравішим її представником є С. Юшкевич), яка розробляла умовний «російсько-єврейський» стиль, прагнучи відтінити лад єврейської мови. Він майстерно відтворював російську мову напівосвічену, ще не цілком пристосованого в російській мовному середовищі єврея. Критики називали Айзмана «фахівцем з єврейського питання» і «єврейським Чеховим».
Автор трагедії «Терновий кущ» (1905), п'єси «Дружини» (1906), п'єси-казки «Світлий бог» (1914), комедії «Консул Гранат» (1923).
Твори ред.
- Айзман Д. Я. Зібрання творів. Т. 1-8. — СПб.-М., 1911-1919.
- Айзман Д. Я. Редактор Солнцев. Збірка оповідань. — Л., 1926.
- Збірн. творів Айзман в 7 тт. (вид. «Просвещение», продовжено вид. «Життя і знання», СПб., 1911-1916).
- Айзман Давид — стаття з Електронної єврейської енциклопедії
- Твори Айзмана на сайті Lib.ru: Класика
Примітки ред.
- ↑ Русские писатели 1800—1917: Биографический словарь (русский) / за ред. Н. П. Олексійович — Москва: Большая Российская энциклопедия, 1989. — Т. 1. — 672 с.
- ↑ а б в Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
- ↑ а б Айзман Давид Яковлевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Czech National Authority Database
Література, посилання ред.
- Айзман, Давид Якович — стаття з Літературної енциклопедії 1929—1939
- Максимович А., М. Горький і Д. Я. Айзман, в книзі: М. Горький. Матеріали і дослідження, т. 2, М.-Л., 1936
- Історія російської літератури кінця XIX — початку XX століть
- Бібліографічний покажчик. — М.-Л., 1963
- Клейнборт Л. Без ілюзій. «Освіта». XI. 1904
- Кранихфельд Вл., Давид Якович Айзман. «Сучасний світ». IX. 1 913
- Горнфельд Айзман: стаття в «Єврейській енциклопедії». I.
- Російські письменники. 1800—1917: Біографічний словник / Гол. ред. П. А. Ніколаєв. Т. 1: А-Г. — М .: 1992. — С. 26-27
- Hetényi, Zsuzsa, David Aizman. In: In a Maelstrom. The History of Russian-Jewish Prose +1860 — 1940. New York-Budapest, 2008, 139—149