Адольф Бруно Генріх Ернст Гойзінгер (4 серпня 1897, Гольцмінден — 30 листопада 1982, Кельн) — німецький воєначальник, генерал-лейтенант вермахту (1 січня 1943), генерал бундесверу (1 червня 1957).

Адольф Гойзінгер
Adolf Bruno Heinrich Ernst Heusinger
Генерал Гойзінгер (1960)
Народження4 серпня 1897(1897-08-04)
Німецька імперія Гольцмінден
Смерть30 листопада 1982(1982-11-30) (85 років)
ФРН Кельн
КраїнаНімецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
 ФРН
ПриналежністьІмперська армія Німеччини Райхсгеер
Рейхсвер Рейхсвер
Вермахт Вермахт
Bundeswehr Бундесвер
ОсвітаCampe-Gymnasium Holzmindend (1910), Gymnasium Julianumd (1915) і Геттінгенський університет
Звання Генерал-лейтенант
генерал (Бундесвер)
Війни / битви
Нагороди
Золотий німецький хрест
Золотий німецький хрест
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 1-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Застібка до Залізного хреста 2-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Хрест «За військові заслуги» (Брауншвейг)
Хрест «За військові заслуги» (Брауншвейг)
Почесний хрест (Ройсс)
Почесний хрест (Ройсс)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Командор ордена Корони Італії
Командор ордена Корони Італії
Командорський хрест ордена Заслуг (Угорщина)
Командорський хрест ордена Заслуг (Угорщина)
Орден Хреста Свободи 1-го класу з мечами
Орден Хреста Свободи 1-го класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг I класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Нагрудний знак «За поранення» в сріблі
Нагрудний знак «За поранення» в сріблі
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Легіон Заслуг (Командор) (США)
Кавалер Великого Хреста 2 класу ордена За заслуги перед ФРН
Кавалер Великого Хреста 2 класу ордена За заслуги перед ФРН

Біографія

ред.

Перша світова війна

ред.

Під час Першої світової війни у червні 1915 пішов добровольцем на військову службу в 96-ий піхотний полк, з липня 1916 — лейтенант, поранений під Верденом. Нагороджений Залізними хрестами обох ступенів та двома орденами. Наприкінці липня 1917 у Фландрії потрапив важкопораненим у британський полон.

Між світовими війнами

ред.

У листопаді 1919 року відпущений з полону. В Рейхсвері з 1921. У 19201931 роках служив у піхотних частинах на штабних посадах, аж до штабу округу. З квітня 1925 — обер-лейтенант.

З жовтня 1931 до серпня 1934 — в оперативному відділі Рейхсверу. З жовтня 1932 — капітан.

З серпня 1934 по жовтень 1935 — командир роти в 18-му піхотному полку. Потім з жовтня 1935 до серпня 1937 — начальник штабу 1-ї піхотної дивізії. З березня 1936 — майор.

З серпня 1937 — в 1-му (оперативному) відділі Генерального штабу сухопутних сил. З квітня 1939 — підполковник.

Друга світова війна

ред.
 
Гойзінгер (ліворуч) на нараді з Гітлером, 1 червня 1942

Підполковник Гойзінгер брав участь у плануванні операцій військових кампаній в Польщі, Данії, Норвегії, Франції та Нідерландах. Отримав планки до Залізних хрестів обох ступенів (повторне нагородження). З серпня 1940 — полковник.

З 15 жовтня 1940 — полковник Гойзінгер призначений начальником оперативного відділу Генерального штабу сухопутних сил. Таким чином, він став третім у ієрархії планування військових операцій сухопутних сил, після начальника генерального штабу Гальдера і 1-го обер-квартирмейстера Паулюса.

Після вторгнення в СРСР 22 червня 1941, Верховне командування сухопутних сил (ОКХ) стало відповідальним за планування операцій на цьому театрі воєнних дій, а Верховне командування Вермахту (ОКВ) — відповідальним за інші театри. У вересні 1942 року Гальдер був замінений Цейцлером, а Паулюса з січня 1942 змінив Блюментрітт. У вересні 1942 посада 1-го обер-квартирмейстера була скасована.

Гойзінгер продовжував керувати оперативними відділом ОКХ. З січня 1942 року він став генерал-майором, а з січня 1943 — генерал-лейтенантом.

У червні 1944 Цейцлер захворів, і з 10 червня 1944 генерал-лейтенант Гойзінгер став виконуючим обов'язки начальника Генштабу ОКХ. У цій якості Гойзінгер був присутній на нараді в штаб-квартирі Гітлера. 20 липня 1944 Гойзінгер стояв поруч з останнім, коли там вибухнула бомба, підкладена полковником фон Штауффенберґом.

Через отримані поранення Гойзінгера було шпиталізовано, а 22 липня 1944 заарештовано Гестапо за підозрою в причетності до змови. Доказів цього Гестапо не змогло виявити, тому в жовтні 1944 Гойзінгера відпустили. Проте він був відправлений у резерв фюрера. Лише 25 березня 1945 Гойзінгеру дали конкретну, але незначну посаду — начальника картографічної служби ОКВ.

Після Другої світової війни

ред.
 
Адольф Гойзінгер (ліворуч) з міністром оборони Робертом Макнамарою. Пентагон, Вашингтон, округ Колумбія 1964

У полоні Гойзінгер притягувався як свідок на Нюрнберзькому процесі. 30 червня 1947 він був звільнений з полону.

У 1950 році Гойзінгер став радником з військових питань канцлера ФРН Аденауера.

У 1955 році були організовані збройні сили ФРН — Бундесвер, і Гойзінгер повернувся на військову службу. У званні генерал-лейтенанта він став головою військової керівної ради (Military leadership).

У червні 1957 року Гойзінгер був підвищений до звання повного генерала і став першим генеральним інспектором Бундесверу.

У квітні 1961 року Гойзінгер був призначений головою Військового комітету НАТО у Вашингтоні. У грудні 1961 року СРСР безуспішно вимагав від США видачі Гойзінгера, оголосивши його військовим злочинцем.

У березні 1964 Гойзінгер вийшов у відставку з військової служби.

Звання

ред.

Нагороди

ред.

Перша світова війна

ред.

Міжвоєнний період

ред.

Друга світова війна

ред.

Гойзінгер був представлений до нагородження Лицарським хрестом Залізного хреста і Лицарського хреста Хреста Воєнних заслуг з мечами, але не отримав цих нагород.

Після Другої світової війни

ред.

Галерея

ред.

Джерела

ред.
  • Bundesministerium der Verteidigung — Führungsstab der Streitkräfte I 3 (Hrsg.): Adolf Heusinger — ein deutscher Soldat im 20. Jahrhundert. Bonn 1987 (Schriftenreihe Innere Führung. Beiheft 3/87, ISSN 0171-3981)
  • Dermot Bradley, Heinz-Peter Würzenthal, Hansgeorg Model: Die Generale und Admirale der Bundeswehr. 1955—1999. die militärischen Werdegänge (= Deutschlands Generale und Admirale; Teil VIb). Band 2, 1: Gaedcke — Hoff. Biblio-Verlag, Osnabrück 2000, ISBN 978-3-7648-2369-6, S. 345—348.
  • Gerhard P. Groß: Mythos und Wirklichkeit. Geschichte des operativen Denkens im deutschen Heer von Moltke d. Ä. bis Heusinger. Ferdinand Schöningh, Paderborn 2012, ISBN 978-3-506-77554-2.
  • Georg Meyer: Adolf Heusinger. Dienst eines deutschen Soldaten 1915 bis 1964. Mittler, Hamburg u. a. 2001, ISBN 3-8132-0769-2.
  • Dieter Lent: Heusinger, Adolf. In: Horst-Rüdiger Jarck, Günter Scheel (Hrsg.): Braunschweigisches Biographisches Lexikon: 19. und 20. Jahrhundert.Hahnsche Buchhandlung, Hannover 1996, ISBN 3-7752-5838-8, S. 271 f.
  • Адольф Гойзінгер на сайті Traces of War [Архівовано 15 серпня 2018 у Wayback Machine.]
Командування військовими формуваннями (установами)
Бундесверу
Попередник:
посада створена
 
генерал-інспектор Бундесверу

1 червня 1957 — 31 березня 1961
Наступник:
генерал
Фрідріх Ферч