Вікіпедія

Іфігенія Окс Сульзберґер

Американська світська особа, власниця Нью-Йорк Таймс, та філантроп (1892-1990)

Іфігенія Берта Окс Сульзберґер (англ. Iphigene Bertha Ochs Sulzberger; 19 вересня 1892 — 26 лютого 1990) — американська спадкоємиця, світська особа, керівник газети, філантроп і колишній власник New York Times. Вона була дочкою Адольфа Окса, дружиною Артура Гейса Сульзберґера, матір'ю Артура Окса «Панча» Сульзберґера, бабусею по батьківській лінії Артура Окса Сульзберґер-молодшого та прабабусею по батьківській лінії А. Ґ. Сульзберґера, які всі працювали видавцями New York Times.

Іфігенія Окс Сульзберґер
англ. Iphigene Ochs Sulzberger
Ім'я при народженні англ. Iphigene Bertha Ochs
Народилася 19 вересня 1892(1892-09-19)
Цинциннаті, Огайо
Померла 26 лютого 1990(1990-02-26) (97 років)
Стемфорд (Коннектикут)
Громадянство США США
Відома завдяки світська особа, директор New York Times
Alma mater Барнард-коледж
Батько Адольф Окс[1]
Мати Іфігенія Вайз Оксd[1]
Родичі Айзек Меєр Вайз (дід), Джуліус Адлер (двоюрідний брат) Артур Ґолден (онук), Артур Окс Сульзберґер-молодший (онук), Артур Ґреґ Сульзберґер (правнук)
У шлюбі з Артур Гейс Сульзберґер[1]
Діти Артур Окс Сульзберґер, Маріан Сульзберґер Гайскелd, Рут Сульзберґер Голмберґd і Джудіт Сульзберґер

Життєпис ред.

Іфігенія Окс народилась в Цинциннаті, Огайо, 19 вересня 1892 року в сім'ї Адольфа Саймона Окса, видавника New York Times та Chattanooga Times, та Іфігенії (Еффі) Вайз Окс, дочки Айзека М. Вайза, лідера реформістського юдаїзму в США. Перші роки свого життя Іфігенія провела в Чаттанузі, де тоді проживали Окси. В 1896 році Окси переїхали до Нью-Йорку.[2]

В 1901 році Іфігенія разом з родиною провела два місяці в Європі, де Окси відвідали Англію, Німеччину, Францію, Бельгію та Швейцарію. Під час цієї подорожі Адольф Окс наполягав на тому, щоб Іфігенія запам'ятовувала міста, в яких вони були, пам'ятники, які вони бачили, та їхнє значення. Після цієї подорожі, щорічне відвідування Європи стало традицією Оксів. В Європі Іфігенія з батьком рано вставали та йшли на прогулянку, під час якої Адольф наполягав, щоб Іфігенія спілкувалась з місцевими, в яких купувала їжу для сніданку, французькою чи німецькою мовами, в залежно від того, в якій країні вони перебували. Крім того, Іфігенія з родиною подорожувала Америкою. Так, в 1904 році Окси подорожували Новою Англією, відвідавши Єльський університет та Білі гори в Нью-Гемпширі.[2]

Іфігенія часто проводила час із родичами Оксів, своїми тітками, дядьками та їхніми дітьми. З дитинства вона подружилась із своїм кузеном Джуліусом Адлером, сином Ади Окс Адлер, сестри Адольфа Окса.[2] Адольф Окс часто брав Іфігенію до офісу та виробничих приміщень New York Times. Він проводив для неї екскурсії від приміщення, де знаходилось друкарське устаткування, до самого даху будівлі. Він також пояснював їй нововведення, які робив в газеті та знайомив її з редакторами.[3] Крім того, в 1904 році Іфігенія брала участь у церемонії закладки першого каменю для нової будівлі New York Times, яка пізніше стала називатись вежою «Таймс».[2] 

До 8 років освітою Іфігенії займалась її мати Еффі: вона читала їй грецькі міфи, Біблію, історичні книжки, а також кожної суботи водила її до театру чи опери, а по понеділках — до музеїв. Пізніше, Іфігенія згадувала, що вона практично виросла в Музеї мистецтва Метрополітен та знала там кожну статую. По неділях Адольф Окс брав Іфігенію на прогулянку Центральним парком, під час якої вони могли завітати в гості до Деніела Гуггенхайма, Джейкоба Шиффа або Ендрю Карнегі, де чоловіки розмовляли про фінанси, політику та видавничий бізнес. Одного разу Окс взяв дочку послухати промову відомого борця за освіту для афроамериканців Букера Вашингтона, де вони зустріли письменника Марка Твена, і представив письменнику Іфігенію як майбутню видавницю New York Times.[2]

Потім Іфігенія почала навчання в приватній школі Доктора Сакса для дівчат, якою керував один із членів родини Ґолдман Сакс. Через те, що Еффі навчала дочку в основному усними методами, при вступі до школи Іфігенія не вміла читати й писати. До того ж вона страждала на дислексію, тобто розлад читання, і через погане освітлення в школі в неї часто боліла голова. Еффі забрала Іфігенію зі школи та мала намір продовжувати навчання вдома. Однак Адольф Окс наполягав на тому, щоб в Іфігенії була формальна освіта, і дівчина відновила навчання в школі Доктора Сакса. Тим не менш, скоро Іфігенію виключили зі школи за порушення дисципліни: вона начебто сміялась під час однієї з лекцій Доктора Сакса.[2]

 
Іфігенія із своїм батьком, Адольфом Оксом, 1902 рік

Далі Іфігенія навчалась в приватній школі сестер Елі, а, коли школа переїхала до іншого району, продовжила навчання в школі Бенджамін-Дін, неподалеку від місця, де жили Окси. В 1904 році в Іфігенії з'явилась нова гувернантка, міс Макдонелл, яка серйозно взялась за освіту Іфігенії: вона значно покращила її навички читання.  Деякий час Іфігенія також відвідувала недільну школу, де вивчала іврит та єврейську історію. Однак, коли вона сказала батькам, що їй там не подобалось, вони не наполягали на відвідуванні школи. Пізніше для релігійного навчання Іфігенії Адольф Окс найняв рабина Гімана Енелоу.[2]

У віці 18 років Іфігенія, за тодішньою традицією, була представлена нью-йоркському вищому суспільству, про що було зроблено запис в нью-йоркському соціальному реєстрі. Так почалося світське життя дівчини. Вона почала відвідувати ексклюзивні світські заходи, як, наприклад, день народження майбутнього журналіста та політика Натана Штрауса-молодшого в Гармоні-Клаб. В 1910 році Іфігенія стала вільним слухачем в Барнард-Коледжі, підрозілі Колумбійського університету, де навчались жінки. Навчання в коледжі їй настільки сподобалось, що вона хотіла стати там звичайним студентом, для чого їй довелось здавати вступні іспити. В коледжі Іфігенія приєдналась до Ліги за рівне виборче право, яка виступала за надання виборчих прав жінкам. Також у коледжі Іфігенія почала працювати на волонтерських засадах в притулку для емігрантів із Східної Європи, а також в школі для емоційно нестабільних дітей. В червні 1914 року Іфігенія закінчила навчання в Барнард-Коледжі.[2]

Перед початком Першої світової війни, Іфігенія з матір'ю та кузеном Джуліусом Адлером перебували в Німеччині. На вимогу Адольфа Окса вони виїхали до Амстердаму, і перебуваючи там, вже дізнались, що почалася війна. З Амстердаму Окси поїхали до Англії, а звідти відпливли до Нью-Йорка.[2]

Після коледжу Іфігенія почала працювати репортером-початківцем в New York Times за домовленістю з одним з редакторів газети, але без відома батька. Коли Адольф Окс дізнався про це, він був дуже незадоволений: хоча вже тоді він мав намір ввести Іфігенію до ради директорів газети, в його плани не входило, щоб вона працювала в газеті. Іфігенії довелось кинути роботу репортера через невдоволення її батька. Тоді вона вирішила стати викладачем і, навіть, почала вчитись, щоб отримати диплом магістра в Колумбійському університеті. Однак знову, Адольф Окс настояв на тому, щоб вона кинула навчання в університеті.[2]

Навчаючись в Барнард-коледжі, Іфігенія познайомилась із Артуром Гейзом Сульзберґером, вихідцем з родини, що займалась імпортом шовку, який тоді навчався в Колумбійському університеті. Однак, їхні стосунки не вилились у щось серйозне, допоки в 1916 році їх знову не представив один одному її кузен Джуліус Адлер.[4] Вже в серпні 1916 року Артур освідчився Іфігенії. Адольф Окс спочатку був невдоволений. Він планував передати управління своїм бізнесом чоловіку Іфігенії, розраховуючи, що цим чоловіком стане її кузен Джуліус Адлер. Він мав побоювання, що Артур не захоче займатись видавництвом, а, скоріше, буде продовжувати працювати в сімейному шовковому бізнесі. Однак на зустрічі Артур та Адольф Окс домовились, що після того, як Артур звільниться з армії, куди він записався добровольцем незадовго до того, як США вступили в Першу світову війну, він буде займатись справами New York Times.[2][3] 

Артур та Іфігенія одружились 17 листопада 1917 року. Крім того, в 1917 Іфігенія увійшла до ради директорів компанії, що управляла New York Times. У 1918 році пара ненадовго переїхала до Огайо у зв'язку з переведенням туди Артура по військовій службі, а потім повернулась до Нью-Йорку, де вже в грудні 1918 року Артур почав працювати в New York Times. 31 грудня 1918 року Іфігенія народила першу дитину — Маріан Еффі.  12 березня 1921 року в Іфігенії та Артура народилась друга дитина — дівчинка Рут Рейчел. 27 грудня 1923 року Іфігенія народила третю дитину — Джудіт Пейотто. 5 лютого 1926 року в Артура та Іфігенії народився син Артур.[2]

Після смерті Адольфа Окса в 1935 році, Іфігенія стала одним із довірчих керуючих його спадщиною.

Іфігенія померла 26 лютого 1990 року у своєму будинку в Стемфорді, штат Коннектикут, у віці 97 років.[5]

Вплив та діяльність в раді директорів New York Times ред.

В 1919 році Адольф Окс за станом здоров'я не міг працювати тривалий період. Постало питання, чи слід передати лідерство в New York Times комусь іншому. Це було з перших важливих рішень, які Іфігенії прийшлось приймати в раді директорів компанії. На засіданні ради директорів, вона висловилась, що поки зміна лідерства була непотрібна, оскільки колектив New York Times, на її думку, був настільки професійним та самодостатнім, що навіть і без лідера міг продовжувати робити якісну газету.[2]

В 1923 році Адольф Окс замінив Іфігенію на Артура в раді директорів.[2]

В 1935 році, після смерті Адольфа Окса, Іфігенії довелося вдруге приймати важливе рішення, що стосувалось майбутнього New York Times. Рада довірчих власників спадщини Окса мала вирішити, хто має стати видавцем газети. Було два очевидних претендента: її кузен Джуліус Адлер, якого підтримували родичі з боку Окса, та її чоловік Артур. Голос Іфігенії був визначальним в цьому питанні, і вона надала перевагу своєму чоловіку. Пізніше Іфігенія визнавала, що її кузен був невідповідною кандидатурою, щоб очолити газету, і не тільки, тому, що вона була лояльною своєму чоловіку, а тому, що Джуліус Адлер був занадто консервативним, і наполягав, щоб все робилось за правилами. Врешті, Джуліус Адлер став генеральним директором компанії, що управляла New York Times, а також видавцем іншої газети, що належала раніше Адольфу Оксу, а тепер — Іфігенії, Chattanooga Times.[2]

Коли в Артура та Франкліна Делано Рузвельта погіршились відносини через те, що New York Times критично ставилась до плану Рузвельта заповнити Верховний суд США суддями, лояльними політиці Нового курсу (так званий «план упаковки суду»), Іфігенія звернулась до друга свого батька, Генрі Моргентау-старшого, щоб він допоміг припинити ворожнечу. Моргентау влаштував обід, на якому Артур та Рузвельт обговорювали спадщину Окса, і Рузвельт в розмові натякнув на особисті ремарки, які робив в сторону Адольфа та Артура. Це було сприйнято як завуальоване вибачення президента. Іфігенія потім стверджувала, що вона ніколи так і не зізналась Артуру, що та зустріч, була влаштована, в тому числі, за її сприяння.[2]

Певним чином Іфігенія впливала і на редакційну політику New York Times. Зокрема, вона добивалась того, щоб в газеті з'являвся контент, який цікавить жінок: їжа, мода, дизайн інтер'єрів та сім'я. Іфігенія захоплювалась американською історією, і її непокоїло те, що студенти коледжів, включаючи її дітей, так мало знали про історію. За її сприяння Бендажмін Файн написав низку статей для New York Times про те, як викладається американська історія: він робив огляди тестів з історії США, що пропонувались студентам в 36-х коледжах та університетах. Його огляди також викривали погані результати складання цих тестів. Ці огляди мали великий вплив: багато штатів змінили законодавство, вимагаючи, щоб історія викладалась і в старших класах, і в коледжах. New York Times отримала за ці огляди Пулітцерівську премію за служіння суспільству.[2]

Світське життя ред.

В Іфігенії та Артура було досить активне світське життя. По п'ятницях Іфігенія та Артур разом з двома старшими дітьми навідувались на Шабат-вечерю до Сульзберґерів — батьків її чоловіка. По неділях вони обідали в Оксів. Під час бродвейського сезону Іфігенія та Артур принаймні раз на тиждень ходили до театру, віддаючи перевагу мюзиклам. Канун Нового року Сульзберґери проводили на вечірці, яку влаштовував інвестиційний банкір та видобувний магнат Адольф Льюїсон. В кінці вечірки Іфігенія та Артур запрошували гостей вечірки до себе на омлет, так з'явились традиція післясвяткових сніданків у Сульзберґерів. Після смерті Адольфа Окса ці сніданки стали більш формальними та бізнес-орієнтованими: на них запрошували, наприклад, мера Нью-Йорка Фіорелло Ла Ґуардія, засновника журналу Time Генрі Люса, губернатора штату Нью-Йорк Томаса Е. Дьюї. В кінці 1930-х на початку 1940 в Іфігенії було особливо бурхливе світське життя. Вона часто відвідувала зустрічі груп та товариств, в яких була членом. Також, її та Артура часто запрошували на звані обіди або офіційні заходи.[2]

Під час Другої світової війни Іфігенія часто виступала в ролі господині щотижневих вечірок для офіцерів в ресторані Delmonico's. Також під час війни Іфігенія організувала низку лекцій на різні теми, від консервації та садівництва і до евакуаційних процедур.[2]

Крім того, Сульзберґери достатньо подорожували, в основному в справах New York Times. В 1928 році Адольф Окс відправив Артура та Іфігенію у подорож Південної Америкою, щоб Артур там знайшов репортерів та кореспондентів для заснування там новинного каналу. Також Артур та Іфігенія разом подорожували до Радянського Союзу в 1929 році.[2] У своїх мемуарах Іфігенія так згадує подорож до Радянської Союзу: на кордоні в них з Артуром забрали паспорти, вони їхали до Москви елегантним довоєнним потягом, а в Москві зупинились в готелі Savoy. У Москві вони зустрілись із московським кореспондентом New York Times Волтером Дюранті, який влаштував їм екскурсію містом, а також познайомив з дипломатами. Іфігенія також згадує, що коли вони були на вечірці в норвезькому посольстві, вона дізналась, що будівля, в якій розташовувалось посольство раніше належала колишньому російському промисловцю та аристократу, і що в той момент, його родина продовжувала проживати в тій будівлі на цокольному поверсі. Крім того, Іфігенія зазначила, що них приставили жінку-гіда для іноземців, і, як їм сказали, вона була племінницею Андрія Вишинського, та її завданням було доповідати про їхні дії таємній поліції. Із Москви Сульзберґери вирушили потягом до Нижнього Новгороду, щоб відвідати щорічний новгородський ярмарок, який не вразив Сульзберґерів. Після Нижнього Новгороду, Іфігенія та Артур повернулись до Москви, а звідти вирушили до Ленінграду (зараз — Санкт-Петербург), де відвідали Ермітаж та Петропавлівську фортецю. Вони також їздили до Царського села, де відвідали Олександрівський та Катерининській палаци. Останній особливо вразив Іфігенію. З Ленінграду, вони вирушили до російсько-фінського кордону, де їм повернули паспорти. Іфігенія згадує, що Артур вже не міг дочекатись виїзду з Радянського Союзу, оскільки його гнітила атмосфера поліцейської держави. Весь час їхнього перебування в Радянському Союзі склав 12 днів.[4]

В 1937 році Іфігенія та Артур поїхали у двомісячну подорож Європою та Близьким сходом, і, зокрема, відвідали Палестину.[2] У своїх мемуарах Іфігенія так згадує ту подорож: в Палестині було неспокійно, прибувало багато євреїв зі Східної Європи, англійці намагались обмежити імміграцію шляхом запровадження квот, однак єврейські поселенці нелегально ввозили нових єврейських поселенців. Іфігенія писала, що араби побоювались, що нові поселенці переважать чисельністю, і згодом вони опиняться під їхнім управлінням. Вона також зазначила, що невдоволення арабів викликало те, що нові поселенці не наймали арабів на роботу. Сульзберґери відвідали Єрусалим, де зустрілись із рабином Джудою Маґнесом. Коли він спитав Іфігенію, як їй Палестина, вона відповіла: «Те, що я зараз скажу, здасться Вам грубим, оскільки це Ваша країна, але я ніколи не була в більш неприємному для мене місці. І, звичайно, це перше відвідуване мною місце, де всі так ненавидять один одного.» На що Маґнес відповів: «Я не знаю, чого Ви очікували, однак, хіба ви не усвідомлювали, що це не земля філософів? Це земля пророків». Сульзберґери також відвідали кілька кібуців, Галілейське море, та Трансйорданію.[4]

Після смерті свого чоловіка в 1968 році Іфігенія продовжувала подорожувати. В 1973 році вона відвідала Китай, де зустрілась, зокрема, із першим прем'єр-міністром КНР Чжоу Еньлаєм.[2] В 1980 році Іфігенія відвідала Відень, де зустрічалась із Габсбургами.[4]

Філантропічна діяльність ред.

Іфігенія Окс Сульзберґер була відома своєю благодійною діяльністю. В 1928 році вона стала членом, а в 1935 — президентом Асоціації парків Нью-Йорка.[2] Вона також була членом-засновником некомерційної організації Central Park Conservancy і допомагала зберегти та відновити Центральний парк.[6] Крім того, вона стала благодійником Метрополітен-музею, в якому її син був опікуном з 1968 року та головою правління з 1987 по 1998 рік.[7][8] Сульзберґер була членом опікунської ради Барнард-коледжу з 1937 по 1968 рік і допомагала зі збором коштів для жіночого коледжу.[9][10] Вона також була опікуном Єврейського інституту релігії в Єврейському об'єднаному коледжі та Університету Теннессі в Чаттанузі.[9]

Номінації та нагороди ред.

В 1944 році Університет Чаттануги (зараз — Університет Теннесі в Чаттанузі) нагородив Іфігенію почесним ступенем доктора права за її громадську діяльність.[11][12]

7 червня 1951 року Колумбійський університет нагородив Іфігенію почесним ступенем доктора права у визнання її ролі як «видатної доньки видатного батька та активного працівника нового покоління, який твердою рукою просуває столітню, але як ніколи завзяту New York Times».[2][13]

В 1974 році Американський міжнародний коледж нагородив Іфігенію почесним ступенем доктора гуманітарних наук.[14]

В 1980 році Іфігенія Окс Сульзберґер була нагороджена золотою медаллю Національного інституту соціальних наук (англ. National Institute of Social Sciences; (NISS)).[15]

Мемуари ред.

В 1981 році були опубліковані мемуари Іфігенії під назвою: «Іфігенія: мемуари Іфігенії Окс Сульзберґер з родини New York Times, переказані її онуці, С'юзан В. Драйфус» (англ. Iphigene: Memoirs of Iphigene Ochs Sulzberger of the New York Times Family, as Told to Her Granddaughter, Susan W. Dryfoos). Хоча з назви мемуарів випливає, що Іфігенія розповідала свої спогади онуці, насправді, деякі з мемуарів базуються на низці інтерв'ю, які Іфігенія дала ще в 1960-х роках. Спочатку, в 1979 році, мемуари були надруковані для вузької аудиторії — головним чином, членів родин Оксів та Сульзберґерів.[2]

Вшанування пам'яті ред.

На честь Іфігенії Окс Сульзберґер названа гора в Антарктиці, Гора Іфігенія (англ. Mount Iphigene), яка розташовується на захід від льодовика Окса, названого на честь її батька, Адольфа Окса.[16][17] На її честь названо будівлю і зал в Барнард-коледжі.[18][19]

Університетом Теннесі в Чаттанузі призначається стипендія ім. Іфігенії Окс Сульзберґер за відмінні успіхи в дисциплінах з американської історії.[20]

Див. також ред.

Посилання ред.

  1. ↑ а б в http://archives.nypl.org/uploads/collection/pdf_finding_aid/17786.pdf
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа Tifft, Susan E.; Jones, Alex S. (1999). The Trust: The Private and Powerful Family Behind The New York Times [Траст: приватна та могутня родина, яка стоїть за New York Times] (англійською) . Little, Brown and Company. ISBN 9780316845465.
  3. ↑ а б Johnson, Gerald (1946). An Honorable Titan: a Biographical Study of Adolph S. Ochs. [Почесний титан: біографічне дослідження Адольфа С. Окса] (англ.). Harper & Brothers Publishers. ISBN 0837138361 [1]
  4. ↑ а б в г Sulzberger, Iphigene Ochs; Dryfoos, Susan W (1981). Iphigene : memoirs of Iphigene Ochs Sulzberger of the New York times family, as told to her granddaughter, Susan W. Dryfoos [Іфігенія: мемуари Іфігенії Окс Сульзберґер з родини New York Times, переказані її онуці, С'юзан В. Драйфус] (англійською) . Dodd, Mead. ISBN 978-0396080145.
  5. ↑ Barnes, Bart (27 лютого 1990). Iphigene Ochs Sulzberger dies. Washington Post (англійською) . Процитовано 2 листопада 2023.
  6. ↑ Teltsch, Kathleen (22 вересня 1987). A Path in Central Park Ramble Is Dedicated. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 22 травня 2020.
  7. ↑ Glueck, Grace (13 травня 1987). Sulzberger Is Elected Chairman of Met. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 22 травня 2020.
  8. ↑ In Memoriam: Arthur Ochs Sulzberger. The Metropolitan Museum of Art. Процитовано 22 травня 2020.
  9. ↑ а б Iphigene Ochs Sulzberger | Jewish Women's Archive. jwa.org. Процитовано 22 травня 2020.
  10. ↑ Barnard Board Elects Mrs. a. H. Sulzberger. The New York Times (амер.). 2 травня 1962. ISSN 0362-4331. Процитовано 22 травня 2020.
  11. ↑ Arthur Hays Sulzberger and Mrs. Sulzberger Honored by Chattanooga University. Jewish Telegraphic Agency (амер.). 22 вересня 1944. Процитовано 7 листопада 2023.
  12. ↑ TIMES, Special to THE NEW YORK (21 вересня 1944). HONORARY DEGREES FOR SULZBERGERS; Publisher and Wife Receive Chattanooga University Award, as Does Justice Rutledge. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 7 листопада 2023.
  13. ↑ Columbia University Honorary Degree List. columbia.edu (англійською) . Columbia University. Процитовано 3 листопада 2023.
  14. ↑ 4 Honorary Degrees Given By American International. The New York Times (амер.). 3 червня 1974. ISSN 0362-4331. Процитовано 7 листопада 2023.
  15. ↑ Honorees – 1961 to 1984. The National Institute of Social Sciences (амер.). Процитовано 2 листопада 2023.
  16. ↑ Antarctica Detail. web.archive.org (англійською) . Архів оригіналу за 2 червня 2021. Процитовано 2 листопада 2023.
  17. ↑ Antarctica Detail. web.archive.org. 2 червня 2021. Процитовано 19 жовтня 2023.
  18. ↑ Teltsch, Kathleen (18 жовтня 1991). Barnard Dorm Is Dedicated To Iphigene Ochs Sulzberger. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 22 травня 2020.
  19. ↑ On-Campus Spaces | Barnard College. barnard.edu. Процитовано 22 травня 2020.
  20. ↑ Department of History Scholarships | University of Tennessee at Chattanooga. www.utc.edu. Процитовано 2 листопада 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іфігенія_Окс_Сульзберґер&oldid=42259550