Відкрити головне меню

Святий Іван XXIII (лат. Ioannes PP. XXIII) — 261-й папа Римський. Обраний папським конклавом 28 жовтня 1958 року. Він скликав Другий Ватиканський Собор, за що його називають «соборовим папою»; за його скромність і близькість до народу його звуть il Papa buono («добрий папа»). 3 вересня 2000 його беатифікував папа Іван Павло II. 27 квітня 2014 папа Франциск проголосив його святим. День його пам'яті в Римо-католицькій Церкві — 11 жовтня, день, коли 1962 відкрили Другий Ватиканський Собор. Євангельська Лютеранська Церква в Америці поминає його 3 червня, у день його упокоєння.

Святий
Іоанн ХХІІІ
(Ioannes PP. XXIII)
Johannes XXIII.jpg
John 23 coa.svg
Папа Римський
28 жовтня 1958 — 3 червня 1963
Девіз: Oboedientia et Pax
Попередник: Пій ХІІ
Наступник: Павло VI
Народження: 25 листопада 1881
Сотто іль Монте, Італія
Сотто-іль-Монте-Джованні-XXIII, Провінція Бергамо, Ломбардія, Королівство Італія
Смерть: 3 червня 1963(1963-06-03)[1][2][…] (81 рік)
Ватикан[1]
Релігія: Римо-католицька церква
Інтронізація 4 листопада 1958


У миру Анджело Джузеппе Ронкаллі
Нагороди
Президентська медаль Свободи
Кавалер Великого Хреста ордена За заслуги перед ФРН
Медіафайли у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Анджело Джузеппе Ронкаллі (італ. Angelo Giuseppe Roncalli ) народився у 1881 році на півночі Італії на краю Альп, у містечку Сотто-іль-Монте у провінції Бергамо. Виходець із багатодітної селянської родини (13 дітей), він зберіг до кінця життя зв'язок з ріднею, з братами, які так і залишилися селянами. Всупереч традиції, що склалася у Ватикані, коли кожен новообраний папа допомагав своїй рідні в кар'єрі, Іван XXIII не призначив нікому з членів своєї сім'ї жодного звання. У 1900 Ронкаллі закінчив Бергамську Духовну семінарію, в 1904 — теологічне відділення Римської папської семінарії з захистом дисертації. Отримавши диплом богослова і прийнявши сан священика, Ронкаллі більше десяти років був секретарем єпископа Бергамо графа Радіні Тедескі (1904—1914), одночасно викладаючи історію церкви в Бергамській семінарії. Під час Першої світової війни його призвали до армії, де він служив спочатку санітаром фронтового шпиталю, потім військовим капеланом. 1921 року Ронкаллі призначили членом «Священної конгрегації пропаганди віри». Він займався реорганізацією місіонерської служби, вів курс патрології в Папському Григоріанському університеті.

У 1925 Ронкаллі отримав сан єпископа і його призначили нунцієм на одну з найважчих ділянок, — до Софії. Болгарський цар належав до православної церкви, його дружина, з Савойської династії, — до католицької. Щоб одруження відбулося за католицьким обрядом, діти від цього шлюбу мали виховуватися в католицькій вірі, що не влаштовувало болгарського царя. Часто виникали такі ситуації, з яких сам нунцій насилу знаходив вихід. І куріальній бюрократії не залишалося нічого іншого, як терпіти Ронкаллі на цій посаді. У 1935 він прибув як нунцій в Анкару. Оскільки Ронкаллі представляв папський престол також і в Афінах, то йому доводилося діяти водночас у двох ворожих одне одному середовищах. Він так блискуче справлявся зі своїми обов'язками, що Монтіні, в ту пору помічник державного секретаря Ватикану, наполіг на передачі Ронкаллі нунціатури в Парижі (1944). То була нунціатура першорядної важливості. Попередника Ронкаллі на цій посаді Валері, що підтримував добрі стосунки з режимом Віші, після падіння цього режиму відкликали на вимогу де Голля. Більшість французьких єпископів, як і Валері, були колабораціоністами. Ронкаллі опинився перед майже нерозв'язними проблемами, але він швидко завоював довіру де Голля і, перебуваючи в Парижі, знайшов шлях до Москви.

Піднесений у 1953 до рангу кардинала, Ронкаллі став патріархом Венеції.

ПонтифікатРедагувати

Восени 1958 конклав кардиналів обрав Ронкаллі папою. Вже вибране ним для себе ім'я — Іван ХХІІІ — стало викликом папській курії. Це ім'я антипапи (Бальтазара Косси), якого за скоєні ним злочини в 1415 усунули церковним собором у Констанці. Бальтазара Коссу визнавали антипапою. Його особистість була настільки одіозною, що майже 550 років жоден римський понтифік не називав себе Іваном. Сам Ронкаллі пояснив, що це ім'я дороге йому: так звали його батька. Інтронізація нового папи 4 листопада 1958 року вразила світову громадськість, як тільки папа звернувся до світу словами Старого Завіту — «Я — Йосип, ваш брат». Понтифікат Івана XXIII, що продовжився неповних 5 років, визначив новий курс ватиканської політики, яка відповідала новим реаліям і була покликана встановити діалог між різними країнами і конфесіями, а також покращити соціальне становище вірян у різних регіонах світу. Більшість дослідників називають політику папи Івана XXIII, спрямовану на захист найбідніших жителів світу, прикладом утвердження принципів християнського соціалізму, що розвивалися в папських енцикліках.

Вшанування пам'ятіРедагувати

КанонізаціяРедагувати

27 квітня 2014 канонізований за заслуги у відкритті Другого Ватиканського собору разом з іншим папою Іваном Павлом II. Канонізаційну месу відслужили папа Франциск і папа-емерит Бенедикт XVI.

Джерела та літератураРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати

Іван XXIII в католицькому лексиконі (нім. )