Іоанн Філопон (490570) — візантійський письменник, автор багатьох трактатів з граматики, філософії, богослів'я. Відомий також як Іоанн Граматик або Іоанн Александрійський. Мав також прізвисько «Філопон» («працелюбний»).

Іоанн Філопон
дав.-гр. Ἰωάννης ὁ Φιλόπονος
Народився 490[1][2][…]
Александрія, діоцез Єгипетd, praetorian prefecture of the Eastd, Візантійська імперія
Помер 570
Александрія, Єгипет
Країна Byzantine imperial flag, 14th century according to portolan charts.png Візантійська імперія
Діяльність філософ, богослов, математик, фізик, письменник, астроном
Галузь філософія
Вчителі Аммоній Гермій
Знання мов давньогрецька[1]

ЖиттєписРедагувати

Народився у місті Кесарія (Палестина). Замолоду переїхав до Александрії, де став учнем місцевої школи неоплатонізму. Іоанн Філопон був учнем Аммонія Гермія. Спочатку у своїх промовах Філопон брав за орієнтир праці Аммонія Гермія. Втім поступово розробив власний стиль мислення. Особливо цікаві коментарі та критика Аристотеля, зокрема у розділі «Фізика». Філопон відхилив теорію динаміки Аристотеля, розробив «теорію імпетуса». Згідно з нею об'єкт переміщається і продовжує рухатися завдяки енергії, яка виступає як «двигун» об'єкта, і припиняє рух, коли ця енергія вичерпується.

Іоанн Філопон написав значну працю з граматики — «Про слова із різним змістом в силу різного акценту», яка мала велике значення для розвитку граматичної справи.

Також Іоанн Філопон написав критику стосовно творів Прокла, де критикує ідею вічності світу. Втім, конфлікти з іншими філософами змусили Філопона переключитися на розробку богословської тематики. Він писав роботи щодо створення Всесвіту, це своєрідний коментар до Біблії з використання ідей античних вчених та Василя Великого. Іоанн Філопон активно брав участь у підготовці V Всесвітнього собору християнської церкви у 553 році. Розробляв після цього ідеї подвійності Христа та Трійці. За останнє він був переданий анафемі у 680 році під час VI Всесвітнього собору християнської церкви за монофізитство.

Значним є також внесок Філопона в механіку, особливо у розв'язок проблеми руху тіл. Проблема полягала в тому, чому кинуте тіло продовжує рухатися після припинення контакту з рукою. На думку Аристотеля, рука передає повітрю здатність передавати рух: повітря як би розрізається рухомим тілом, обтікає з усіх боків і штовхає ззаду.

Філопон запропонував інший розв'язок цієї проблеми. На його думку, рука передає кинутому тілу деяку вкладену силу (так званий імпетус), яка і рухає тіло після припинення контакту; поступово ця сила вичерпується і тіло зупиняється. Філопон застосував теорію імпетуса також і до руху небесних тіл. На його думку, при створенні світу Бог надав небесним тілам потужний імпетус, завдяки якому їх рух триває до сих пір.

Теорія імпетуса є «проміжною ланкою» між теорією руху Аристотеля і сучасним уявленням про інерцію. Істотні відмінності пов'язані з тим, що в середньовічній теорії стан спокою вважався чимось первинним, і було потрібно пояснювати його припинення, тобто приведення тіла в рух, поява у тіла швидкості. В одних випадках причиною руху було, наприклад, тяжіння, в інших — імпетус, який вважався деякою особливою силою. У сучасній науці спокій є всього лише окремим випадком руху, і поясненню підлягає зміна стану руху, тобто прискорення.

Натурфілософські ідеї Філопона розвивали видатні мислителі Середньовіччя, Ренесансу та Наукової революції: Герсонід, Авіценна, Бонавентура, Жан Бурідан, Микола Орезмський, Піко делла Мірандола, Галілео Галілей.

ТвориРедагувати

  • Про слова із різним змістом в силу різного акценту.
  • 6 коментарів праць Аристотеля.
  • «Проти Прокла». 529 рік.
  • «Проти Аристотеля»
  • «Про користь та будівництво астролябії».
  • Коментар до вступу нікомаха до Аріфметики.
  • «Про непередбаченність світу».
  • «Про створення світу» 550 рік
  • «О Трійці». 553 рік.
  • «Арбітр». На захисту монофізитів. 560-ті роки

ПриміткиРедагувати

  1. а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. CONOR.Sl
  3. Catalogue of the Library of the Pontifical University of Saint Thomas Aquinas

ДжерелаРедагувати

  • Richard Sorabji (1993). Philoponus and the Rejection of Aristotelian Science. Cornell University Press.