Відкрити головне меню

Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України — науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України, провідна українська наукова установа з проблем сходознавства. Розташований в місті Києві на вулиці Михайла Грушевського, 4.

Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського
Приміщення Інституту
Приміщення Інституту
Основні дані
Засновано 22 жовтня 1991
Приналежність НАН України
Контакт
Ключові особи Леся Матвєєва
Адреса 01001, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 4;
тел./факс: (044) 278-76-52
Веб-сторінка oriental-studies.org.ua
E-mail instkrymsk@gmail.com

Інститут сходознавства імені Агатангела Кримського у Вікісховищі?

Інститут сходознавства засновано постановою Президії Академії наук УРСР № 278 від 22 жовтня 1991 року. Його було названо на честь українського сходознавця Агатангела Кримського.

Свою наукову діяльність Інститут здійснює відповідно до Статуту установи, затвердженого 12 травня 2003 року (реєстраційний № 17/1088), Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Постанов Президії Національної академії наук України.

Перший директор Інституту — всесвітньо відомий сходознавець академік Омелян Пріцак.

У 1999—2012 рр. наукову установу очолювала доктор історичних наук, професор Леся Матвєєва (1930—2012).

Леся Василівна Матвєєва

З липня 2012 р. по грудень 2013 р. Інститут очолював кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Данило Анатолійович Радівілов. З 25 грудня 2013 р. Інститут очолив кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Олександр Вікторович Богомолов. Заступник директора з наукової роботи кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Данило Анатолійович Радівілов. Учений секретар — кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Ольга Степанівна Мавріна.

Напрямки діяльностіРедагувати

Головними напрямами діяльності установи є:

  • історія сходознавства в Україні і наукова спадщина видатних українських сходознавців, передусім академіка А. Ю. Кримського;
  • історія, мови, матеріальна і духовна спадщина народів Близького і Середнього Сходу, Кавказу та Євразійського степу;
  • історія, мови, матеріальна і духовна спадщина народів Далекого Сходу, Південної й Південно-Східної Азії;
  • суспільно-політичний, економічний, культурний розвиток народів сучасного Сходу.

У структурі Інституту працюють п'ять наукових відділів: історіографії та джерелознавства, класичного Сходу, Далекого Сходу, сучасного Сходу, Євразійського степу, а також науково-видавничий відділ, музей-садиба академіка А. Ю. Кримського (м. Звенигородка) і наукова бібліотека, у якій представлені вітчизняні і зарубіжні видання зі сходознавства — єгиптології, арабістики, гебраїстики, японознавства, китаїстики, індології та тюркології. Інститут проводить щорічну міжнародну конференцію «Сходознавчі читання А. Кримського».

Інститут має два друковані органи: щоквартальний науковий журнал «Східний світ» і щоквартальний збірник наукових статей «Сходознавство».

За напрямом: історія сходознавства в Україні, наукова спадщина видатних українських сходознавців — провадиться робота з уведення в науковий обіг неопублікованих і маловідомих матеріалів з історії українського сходознавства. При цьому особлива увага приділяється доробку українських сходознавців, діяльність котрих безпосередньо пов'язана зі становленням наукового сходознавства в Україні. Так, у 2005 році Інститут розпочав, а у 2011 році завершив п'ятитомне видання сходознавчих робіт академіка А. Ю. Кримського, зокрема рідкісних та неопублікованих праць ученого з арабістики (том I), іраністики (томи II та III) та тюркології (томи IV та V).
Зусиллями науковців Інституту перевидано відомі праці академіка А. Ю. Кримського «История арабов и арабской литературы, светской и духовной»; «История Турции и ее литературы»;
опубліковано маловідому працю А. Кримського «З історії Ірану передарійської доби. Елам», присвячену найдавнішому доарійському державному утворенню на території Ірану;
досліджується історія спеціальних сходознавчих установ, що діяли в Україні у 20-х — першій половині 30-х рр. XX ст.

Наукові результати за цим розділом досліджень опубліковані у низці монографій, серед яких слід особливо відзначити такі:

Матвєєва Л. В. Нариси з історії сходознавства. — К., 2008.
Кримський А. Ю. Вибрані сходознавчі праці в п'яти томах. — К., 2007 2010.
Кочубей Ю. М., Циганкова Е. Г. Орієнтальне мистецтвознавство в Україні в 20 30-х рр. В. М. Зуммер (1885 1970). — К., 2005.
Епістолярна спадщина А. Кримського. У двох томах. — К., 2005 2006.
Циганкова Е. Г. Сходознавчі установи в Україні (радянський період). — К., 2007.
Збірник наукових праць: Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості. — К., 2006.

Історія, мови, матеріальна і духовна спадщина народів Близького і Середнього Сходу, Кавказу та Євразійського степуРедагувати

За цим напрямом в Інституті досліджуються актуальні питання історії народів Близького та Середнього Сходу, а також Євразійського степу у давні часи і часи Середньовіччя; вивчаються актуальні питання східного мовознавства (зокрема арабського і тюркського).
В межах розробки відповідної тематики: здійснюється історичний та лінгвістичний аналіз деяких зразків сакральних текстів стародавнього Шумеру;
вивчаються сакральні тексти Стародавнього Єгипту періоду Давнього Царства, Першого Перехідного періоду та Середнього Царства;
досліджуються історичні проблеми Єгипту еллінського періоду;
вивчаються лінгвістичні особливості граматики біблійного івриту та класичної арабської мови;
ведеться робота над низкою важливих археологічних та письмових джерел до історії кочових народів Євразії;
провадяться дослідження з аналізу словотвору єгипетського діалекту в синхронії. (Таким чином відроджена традиція дослідження арабських діалектів на науковій основі, закладена академіком А. Кримським);
вивчаються питання співвідношення функціональних рівнів арабської мови в сучасній арабській літературі.

Наукові результати за цим розділом досліджень опубліковані у кількох монографіях, серед яких слід особливо відзначити такі:

Бубенок О. Б. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII—XV вв.). — К., 2004;
Тарасенко Н. А. Древнеегипетская мифология в изобразительной традиции Книги Мертвых. — К., 2009.
Зелінський А. Л. Александрійські фараони та їхні піддані. Зміцнення влади перших Птоломеїв. — К., 2011.
Петрова Ю. І. Єгипетський діалект арабської мови: специфіка структури та функціонування. — К., 2011.
Романова О. О. Доброчесна людина в Стародавньому Єгипті за автобіографічними текстами від Давнього до Середнього Царства. — К., 2011.

Історія, мови, матеріальна і духовна спадщина народів Центральної Азії, Далекого Сходу, Північної й Південно-Східної АзіїРедагувати

За цим напрямом досліджується широкий спектр проблем, пов'язаних з історією, філософією, релігіями та культурою народів Центральної Азії, Далекого Сходу та Південно-Східної Азії, а також історичні зв'язки між країнами цього регіону й Україною.

У ході розробки відповідної тематики: розглядаються особливості суспільно-політичних і економічних трансформаційних процесів у Японії;
вивчаються суспільно-політичні процеси в Монголії, Китаї, Бурятії і Туві;
досліджується широке коло питань японського, китайського, в'єтнамського, корейського мовознавства.

Наукові результати за цим розділом досліджень опубліковані в низці монографій, серед яких слід особливо відзначити такі:

Капранов С. В. «Ісе моноґатарі» як пам'ятка японської релігійно-філософської культури. — К., 2004.
Отрощенко І. В. Роль буддійської церкви в національно-визвольному русі Монголії. 1905—1911. — К., 2004.
Яценко Б. П. Структура господарства Японії. — К., 2006.
Китайська цивілізація: традиції та сучасність. — К., випуски 2005, 2007, 2009, 2011, 2012 рр.

Сучасний стан суспільно-політичного, економічного, культурного розвитку народів СходуРедагувати

За цим напрямом в Інституті сходознавства вивчаються політичні та соціальні процеси в регіонах Близького Сходу, Кавказу, Центральної Азії та близькосхідних діаспорах України, а також їхній вплив на політичну, соціальну та безпекову ситуацію в Україні.
У цьому контексті досліджується роль релігії у накопиченні потенціалу конфліктності в Криму, провадиться оцінка потенціалу української держави щодо попередження та врегулювання потенційних міжетнічних і міжконфесійних конфліктів;
ведеться моніторинг кримськотатарських періодичних видань, при чому особлива увага приділяється ролі релігії в публічному секторі кримського суспільного життя;
вивчаються питання ісламської освіти в Україні в XX ст.;
ведеться моніторинг політико-економічних та соціальних процесів в країнах Близького Сходу, Кавказу та Середньої Азії; матеріалів українських та зарубіжних ЗМІ щодо подій в регіоні та розвитку мусульманських громад;
досліджується широке коло питань, пов'язаних із функціонуванням мусульманських інституцій в Україні на сучасному етапі.

Наукові результати за цим розділом досліджень опубліковані у кількох колективних монографіях, серед яких слід особливо відзначити такі:

Ісламська ідентичність в Україні. — К., 2005.
Іслам і політика ідентичностей у Криму. — К., 2009.
Bogomolov A., Danylov S., Bubenok O., Radivilov D. Islamic education in Ukraine // Islamic Education in the Soviet Union and its Successor States. London — New York, 2009.
Іслам та українське суспільство. — К., 2005.

Інститут сходознавства є організатором і співорганізатором десятків міжнародних і всеукраїнських конференцій, зокрема Міжнародної наукової конференції «Сходознавчі читання А. Кримського», котра проводиться щороку.

Співробітники Інституту беруть активну участь у наукових заходах авторитетних наукових установ Росії, Німеччини, Франції, США, Японії, Туреччини, Китаю, Тайваню, Польщі, Угорщини й інших країн.

Інститут сходознавства надає консультативну допомогу МЗС України, департаменту міністерства юстиції України у справах національностей та міграції, Головному управлінню культури та мистецтв Київської міської державної адміністрації, Науковому центру розвитку туризму Міністерства культури і туризму України, деяким міжнародним інституціям, зокрема Програмі розвитку ООН, Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Управлінню Верховного комісара ООН у справах біженців, Гельсінській спілці з прав людини. Інститут надає рекомендації та інформаційну допомогу апарату Ради національної безпеки і оборони України, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки України.

Установа підтримує робочі контакти з Інститутом сходознавства та Інститутом Далекого Сходу Російської академії наук, Інститутом країн Азії та Африки при Московському державному університеті, Інститутом східних рукописів та Інститутом всесвітньої історії РАН, Інститутом монголістики, буддології та тибетології Сибірського відділення РАН, а також із науковими центрами США, Туреччині, Угорщини, Китаю, Тайваню, Японії й низки інших країн.

Колектив Інституту сходознавства налагодив плідну співпрацю з іншими академічними установами та вузами, беручи участь у створенні енциклопедій та словників як на теренах України («Українська дипломатична енциклопедія», «Енциклопедія сучасної України», Київ), так і за кордоном («Православная энциклопедия», РФ; Encyclopaedia of Arabic language and linguistics, Нідерланди).

Інститут активно співпрацює з музеєм Богдана та Варвари Ханенків, Одеським археологічним музеєм НАН України, Інститутом рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського.

Співробітники Інституту беруть участь у розробці та викладанні навчальних курсів у вищих навчальних закладах України: в Інституті філології та Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, на гуманітарному факультеті Національного університету «Києво-Могилянська Академія», у Дипломатичній академії України при МЗС України, в Київському національному лінгвістичному університеті, на кафедрі сходознавства Львівського національного університету ім. Івана Франка, філологічному факультеті Одеського національного університету ім. І. Мечникова, у Таврійському національному університеті, Острозькій Академії, а також за кордоном в Інституті країн Азії та Африки при Московському державному університеті, Центральноєвропейському університеті (Угорщина).
В Інституті сходознавства працює аспірантура за спеціальностями 07.00.02 — «Всесвітня історія» і 10.02.13 ‒ «Мови народів Азії, Африки…», а також дві спеціалізовані вчені ради з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук із цих спеціальностей.

Джерела та літератураРедагувати