Інзов Іван Микитович

російський політик

Іван Микитович Інзов (нар. 1768 — пом. 27 травня 1845, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — військовий діяч Російської імперії, генерал від інфантерії.

Іван Інзов
Иван Инзов
Inzov Ivan Nikitich.jpg
Народження 1768(1768)
Смерть 27 травня 1845(1845-05-27)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Поховання Перший Християнський цвинтар (Одеса) і Болград
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Освіта Московський університет благодійний пансіонd
Звання Imperial Russian Army GenBranch 1917 h.png Генерал від інфантерії
Війни / битви Наполеонівські війни, Battle of Kobrind, Городечанська битва, Битва при Бауцені, Дрезденська битва і Битва під Лейпцигом 1813
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Георгіївська зброя
CMNS: Інзов Іван Микитович у Вікісховищі

ЖиттєписРедагувати

Достовірне походження Івана Інзова не встановлено. Про період дитинства відомо про візит у маєток у Пензенській губернії до князя Юрія Трубецького[ru] його старого друга — графа Якова Брюса[ru], який привіз із собою маленького хлопчика. Граф наполегливо просив князя залишити дитину у себе, дати йому найкращу освіту й виховання, не турбуючись про витрати. Подальша доля хлопчика князя не повинна хвилювати, так як вона заздалегідь забезпечена. Яків Брюс не розказав, ким є ця дитина, пояснивши, що зможе розкрити таємницю лише перед смертю. У 1791 році граф помер, і князь Трубецькой так і не дізнався нічого про походження хлопчика, якого, виконуючи прохання старого друга, він виховував разом зі своїми дітьми, не роблячи будь-яких відмінностей.

Іван Інзов навчався у Московському університетському благородному пансіоні.[1] До 17-річчя Інзова, Катерина II дала розпорядження про виділення юнакові великої суми грошей й прийняття його на службу в Сумський легкокінний полк. Службу почав кадетом у 1785 році, брав участь в турецькому, польському та італійському походах; у 1805 році був черговим генералом армії Михайла Кутузова.

У Франко-російській війні 1812 року командир 9-ї піхотної дивізії у складі 3-й обсерваційної армії Тормасова, брав участь у боях під Кобрином, Городечно, Борисовим, на р. Березина і в переслідуванні відступаючого ворога до Вільно. У 1813 році за відзнаку при облозі та взятті фортеці Торна нагороджений орденом Св. Георгія 3-го класу. Брав участь у боях у Кенігсварте і при Бауцені. Пізніше став черговим генералом Польської армії Бенігсена, брав участь з нею в боях під Дрезденом та Лейпцигом, а також при облогах Магдебурга і Гамбурга.

За проявлений гуманізм до французьких солдатів та офіцерів, які потрапляли у військовий полон, отримав орден Почесного легіону від короля Людовика XVIII.[2].

У 1818 році Інзова призначено головним попечителем та головою піклувального Комітету іноземних колоністів Південної Росії, а з 1820 року був і повноважним намісником Бессарабської області. Як піклувальник над колоністами в 1819 році Інзов курирував виконання «Указу про устрій задунайських поселенців». Особливу увагу Інзов приділив болгарським і гагаузька біженцям, наплив яких стався у імперських межах лівого берегу Нижнього Дунаю в надії захисту від турків. Він домігся для них статусу колоністів нарівні з німецькими переселенцями. У 1821 році заснував для болгарських біженців місто Болград. Інзов заявив себе справедливим, хоча і строгим до суворості начальником і бездоганно чесною людиною.

Під керівництвом Інзова під час заслання на південь Росії знаходився Олександр Пушкін. За словами Якова Грота, Інзов зрозумів своє завдання зберегти Росії ввірений його піклуванню дорогоцінний талант: до юнацьких захоплень Пушкіна він ставився поблажливо; він же відпустив Пушкіна у подорож з Раєвськими на Кавказ та Крим, яка була благотворною для поета.

Архівні свідчення говорять, що Інзов був членом Кишинівської масонської ложі «Овідій» і що за його запрошенням до неї вступив й Олександр Пушкін.[3]

Помер 27 травня 1845 року в Одесі на 77-му році життя.[4] Був похований на Першому Християнському цвинтарі.[5]

 
Пам'ятник Івану Інзову у селі Інзівка, названому на його честь

Дізнавшись про смерть Інзова, старійшини болгарських колоній 1 квітня 1846 року подали керуючому задунайськими переселенцями Лосеву прохання, в якому клопотали перед владою про дозвіл перевезти прах покійного з Одеси на Болградське кладовищі, де для цієї мети була споруджена усипальниця. Під усипальницю колоністи запропонували використовувати церкву Святителя Митрофана. Витрати на перепоховання останків Івана Інзова суспільства болгарських колоній брали на себе. Клопотання було задоволено.

Для збору коштів на перепоховання та взаємодії болгарських колоній з керівництвом, з числа болградських мешканців було обрано 12 осіб. Необхідну суму у 5000 рублів сріблом зібрали досить швидко, й 9 листопада того ж року було проведено урочисту церемонію ексгумації труни з тілом покійного. З саомго ранку вулиці й бульвари, прилеглі до цвинтаря, були покриті натовпом народу. Труну Інзова було піднято з могили болгарами і, як зазначає очевидець, «об 11 годині дерев'яну труну, вкладену до свинцевої труну, було встановлено на траурну колісницю, й процесія під звуки похоронної музики рушила з брам кладовища». Розчулений ставленням болгар до свого покійного піклувальника, сучасник зазначає: «Нам, мешканцям Одеси, не можна було нарікати на видалення цього праху з нашого міста; в цьому випадку діти пред'являють свої права на збереження останків свого батька й відвозять їх як кращу коштовність».

Всю дорогу від Одеси до Болград а, близько двохсот кілометрів, труну з тілом Інзова люди не везли на катафалку, а несли на своїх плечах, змінюючи один одного на ходу. Масивний катафалк, який тягла четвірка коней, задіяний був лише в хвилини відпочинку, після чого процесія продовжувала свій шлях. Від воріт цвинтарної огорожі до самої усипальниці несли труну останні метри пересувалися на колінах.[4]

Пам'ятьРедагувати

 
Мавзолей Інзова в Болграді
 
Мавзолей Інзова на гербі Болграда

Генерал Іван Інзов покоїться у специальному храмі-усипальниці на околиці заснованого ним міста Болград — столиці болгарських поселень у Бессарабії. На місці поховання – мармурова плита, на якій викарбувана епітафія:

  Тут спочиває раб божий Іоанн Микитович Інзов. Генерал від інфантерії, головний попечитель й голова піклувальної комітету про іноземних поселенців південного краю Росії. Генерал Інзов народився 23 грудня 1768 року. Помер в Одесі 27 травня 1845 року. Він дав поселенцям нове життя у новій їх батьківщині. Вдячні болгарські колоністи побажали перенести в надра свого поселення прах винуватця їх благоденства для збереження імені його в пам'яті народній. За найвищим ласки ретельністю болгарських колоністів тлінні останки генерала І. М. Інзова перевезені з Одеси і поховані в церкві в ім'я святителя Митрофанов в колонії Болград в листопаді місяці 1846 року.[6]  

Мавзолей Інзова зображено на гербі Болграда. У 1861 році група бессарабських болгар, що переселилися до Північної Таврії, назвали на його честь село Інзівка. В самій Болгарії на його честь село Ак-Бунар (Ямбольського округа) у 1938 році було перейменовано на Генерал-Інзово.

У 2017 році в Болграді встановлено пам'ятник Івану Інзову як засновнику міста.[7]

ПриміткиРедагувати