Вікіпедія

Солертинський Іван Іванович

(Перенаправлено з Іван Солертинський)

Іван Солертинський (3 грудня 1902; Вітебськ, нині Білорусь — 11 лютого 1944; Новосибірськ, нині Російська Федерація) — російський радянський історик музики, театру і літератури. Мав частково білоруське походження.

Іван Солертинський
Іван Салярцінскі
Народився3 грудня 1902(1902-12-03)
Вітебськ, Північно-Західний край, Російська імперія, нині — Білорусь
Помер11 лютого 1944(1944-02-11) (41 рік)
Новосибірськ, Російська Федерація
·інфаркт міокарда
ПохованняЗаєльцовський цвинтарd
ГромадянствоБілорусь, Російська Федерація
Діяльністьвикладач, історик
Alma materСанкт-Петербурзький державний університет
Знання мовросійська[1]
ЗакладСанкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова
БатькоІван Солертинський
МатиКатерина Бабашинська
ДітиДмитро Солертинський

Зробив істотний внесок у розробку питань класичної музичної спадщини, симфонізму, оперної й балетної драматургії. Вплинув на творчість композитора Дмитра Шостаковича, з яким близько товаришував. Автор статей про класичну музику, хореографію і театральне мистецтво Західної Європи, тогочасну музику зарубіжжя[2]. Володів 26-ма іноземними мовами[3].

Походження

ред.

Наприкінці XVII століття засновник роду отримав прізвище Солертинський, коли навчався в православній семінарії. Прізвище походить від лат. sollertius — умілий. Родич Сергій Соллертинський (1846-1920) був професором Санкт-Петербурзької духовної академії. Батько Іван Іванович Солертинський (1850-1907) служив у чині статського радника в Петрозаводську (Олонецкая губернія, Російська імперія). У грудні 1898 року отримав призначення на посаду Вітебського повітового суду (Північно-Західний край; нині —Білорусь). У Вітебську одружився з молодою безприданницею зі шляхти Катериною Бабашинською. Пізніше став сенатором[3]

Життєпис

ред.

Народився у Вітебську (в будинку на вулиці Гоголя) в родині голови повітового суду. Був первістком серед 3-х дітей. Улітку 1902-го, через кілька місяців після народження сина, батька направили служити до Харкова, де той помер у 1907-му. Від овдовілої матері отримав домашнє навчання французької мови. Прожив у Вітебську до 18 років. У 1920 році у Вітебську познайомився з мислителем Михайлом Бахтіним (1895-1975). Там же відвідував концерти симфонічного оркестру під керуванням Миколи Малька (пізніше його викладач)[3].

У 1921 році вступив до Петроградського університету, де у 1924 році закінчив романо-германське відділення факультету суспільних наук. Там же вивчав іспанську класичну літературу. Водночас до 1923-го займався в Інституті історії мистецтв, де у 1929 році закінчив аспірантуру з театрознавства[4].

З 1923 року викладав історію музики, літератури, театру, психологію й естетику у вишах Петрограда, згодом Ленінграда. У середині 1920-х років навчався симфонічної музики в диригента Миколи Малька. З 1929 року працював у Леніградській філармонії, керівником якої став з 1940 року. Паралельно в 1934-1941 рр. працював у видавництві при філармонії. З 1936-го одночасно працював у Ленінградській консерваторії, професором якої став у 1939-му. Читав лекції й виступав з критичною публіцистикою про мистецтво, естетику і психологію[2]. Улітку 1941 року після початку Німецько-радянської війни переїхав з Ленінградської філармонією до Новосибірська, де влаштовував концерти й лекції[5]

Пам'ять

ред.

У 1944 році композитор Дмитро Шостакович присвятив пам'яті Солертинського 2-е фортепіанне тріо[3]. З 1988-го у Вітебську щороку проводяться Міжнародний музичний фестиваль імені Івана Солертинського і наукові читання[6]. 9 грудня 1992-го Виконавчий комітет Вітебської області надав Вітебському музичному училищу ім'я Івана Солертинського. У 2003 році перед будівлею училища встановили пам'ятник Солертинському.

Прижиттєві книги

ред.
  • «Болт» Шостаковича. — Л., 1931
  • Гектор Берлиоз. — М., 1932
  • Густав Малер. — Л., 1932
  • Симфонические поэмы Рихарда Штрауса. — Л., 1932
  • Жак Оффенбах. — Л., 1933
  • Арнольд Шёнберг. — Л., 1934
  • Леди Макбет Мценского уезда: опера Шостаковича. — Л., 1934
  • Четвёртая симфония Брамса. — Л., 1935
  • Вторая симфония Брамса. — Л., 1935
  • Джакомо Мейербер. — Л., 1936
  • Риголетто: опера Верди. — Л., 1936
  • Глюк. — Л., 1937
  • Кармен: опера Бизе. — Л., 1937
  • «Волшебная флейта» Моцарта. — Л., 1940
  • «Фиделио» Бетховена. — Л., 1940
  • Седьмая симфония Брукнера. — Л., 1940
  • Третья симфония Брамса. — Л., 1941

Література

ред.
  • Беларуская энцыклапедыя: У 18 т. Т.14: Рэле — Слаявіна / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў і інш — Мн.: БелЭн, 2002. — Т. 14. — 512 с. — 10 000 экз. — ISBN 985-11-0238-5 (Т. 14).
  • Энцыклапедыя літаратуры і мастацтва Беларусі: У 5-і т / Рэдкал.: І. П. Шамякін (гал. рэд.) і інш. — Мн.: БелСЭ, 1986. — Т. 4: Накцюрн — Скальскі. — 742 с. — 9500 экз.
  • Д. Д. Шостакович. Письма И. И. Соллертинскому. — СПб.: Композитор, 2006. — 276 с.

Примітки

ред.
  1. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Браніслаў Смольскі. Салярцінскі // Беларуская энцыкляпэдыя ў 18 тамах / гал.рэд. Генадзь Пашкоў. — Менск: Беларуская энцыкляпэдыя імя Петруся Броўкі, 2002. — Т. 14. — С. 122. — 512 с. — 10 000 ас. — ISBN 985-11-0238-5
  3. ↑ а б в г Аляксандар Пукшанскі. Фэномэн Салярцінскага // Зьвязда: газэта. — 23 траўня 2012. — № 96 (27211). — С. 4. [Архівовано 20 березня 2019 у Wayback Machine.] — ISSN 1990-763x.
  4. ↑ Салярцінскі Іван Іванавіч [Архівовано 2019-03-20 у Wayback Machine.] // Віцебская абласная бібліятэка, 2010 г.
  5. ↑ Салярцінскі Іван Іванавіч // Віцебская абласная бібліятэка, 2010 г.
  6. ↑ Кацярына Князева. Фэстываль імя Івана Салярцінскага падтрымлівае традыцыі клясычнай музыкі ў Віцебску [Архівовано 2019-03-20 у Wayback Machine.] // Беларускае тэлеграфнае агенцтва, 4 сьнежня 2015 г.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Солертинський_Іван_Іванович&oldid=42604950