Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова

музичний навчальний заклад у Санкт-Петербурзі

Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова (рос. Санкт-Петербургская государственная консерватория имени Н. А. Римского-Корсакова, з 1914 по 1924 — Петроградська консерваторія, з 1924 по 1991 Ленінградська консерваторія) — вищий музичний навчальний заклад у м. Санкт-Петербурзі, перший музичний ВНЗ Російської імперії.

Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова

СПбДК (рос. СПбГК)
Санкт-Петербурзька державна консерваторія
59°55′33″ пн. ш. 30°17′53″ сх. д. / 59.92598400002777481° пн. ш. 30.29826200002777981° сх. д. / 59.92598400002777481; 30.29826200002777981Координати: 59°55′33″ пн. ш. 30°17′53″ сх. д. / 59.92598400002777481° пн. ш. 30.29826200002777981° сх. д. / 59.92598400002777481; 30.29826200002777981
Типконсерваторія і навчальний заклад[1]
Країна Росія[1]
РозташуванняСанкт-Петербург
Назва на честьРимський-Корсаков Микола Андрійович
Засновано1862
ЗасновникРубінштейн Антон Григорович
РекторСтадлер Сергій Валентинович
ДиректорРубінштейн Антон Григорович[2], Заремба Микола Івановичd[2][3], Mikhail Azanchevskyd[2][4], Карл Юльєвич Давидов[2], Рубінштейн Антон Григорович[2], Julius Ernst Christian Johannsend[2][5] і August Bernhardd[2][6]
Студентів870[2]
Співробітників75 осіб (1900)[2]
ПриналежністьМіністерство культури Російської Федерації[7]
ВипускникиКатегорія:Випускники Санкт-Петербурзької консерваторії
Штаб-квартираСанкт-Петербург
АдресаРосія Росія 190000 Санкт-Петербург, Театральна площа, 3
Сайтwww.conservatory.ru
Нагороди
орден Леніна
Мапа
CMNS: Saint Petersburg Conservatory у Вікісховищі
"Консерваторії суть вищі спеціальні музично-навчальні установи, що мають метою утворити оркестрових виконавців, віртуозів на інструментах, концертних співаків, драматичних й оперних артистів, капельмейстерів, композиторів і вчителів музики".

Перший статут СП6К, п. 1. 1866

Історія

ред.

Заснована в 1862 р. Російським музичним товариством з ініціативи А. М. Маркевича та А. Г. Рубінштейна[8], який став першим артистичним директором консерваторії, й за допомогою В. А. Кологривова.

Важливою віхою в історії консерваторії стало запрошення як професора М. А. Римського-Корсакова, який згодом викладав на кафедрі теорії композиції й інструментовки, очолив оркестровий клас, створив першу програму й перший підручник з гармонії, програму з теорії композиції.

Значною подією в житті консерваторії стали Історичні концерти фортепіанної музики, проведені в 1885–1886 р. А. Г. Рубінштейном.

Протягом 1913–1918 років директором консерваторії був Миклашевський Йосип Михайлович. В 1918 р. Петроградська консерваторія стає державною установою.

Сьогодні[коли?] Санкт-Петербургска консерваторія має 7 факультетів: фортепіанний, оркестровий, вокальний, режисерський, диригентський, народних інструментів, історико-теоретический, композиторський.

Будівля

ред.

Будинок, у якому нині перебуває консерваторія, споруджений в 1896 р. (архітектор Володимир Николя) на місці будинку Великого кам'яного театру, зруйнованого пожежею 1890 р.

Серед вихованців консерваторії

ред.

Примітки

ред.
  1. а б GRID Release 2017-05-22 — 2017-05-22 — 2017. — doi:10.6084/M9.FIGSHARE.5032286
  2. а б в г д е ж и к Э. Консерватории в России // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 662–664.
  3. Г. Риман Заремба // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 524–525.
  4. В. Азанчевский // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 13.
  5. Н. С. Иогансен, Юлий Иванович // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIIIа. — С. 724–725.
  6. В. Бернгард // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. ЭнгельМосква: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 113–114.
  7. Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2009. — 790 с.: іл.

Література

ред.
  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, «Плай» 2012. – С.51-55

Посилання

ред.