Відкрити головне меню

Станіслав[1] Єжи[2] Себастьян Любомирський (пол. Jerzy Sebastian Lubomirski, пол. Stanisław Jerzy Sebastian[1]; 20 січня 1616 — 31 січня / 31 грудня 1667, Вроцлав) — польський магнат, державний діяч, гетьман польний коронний з роду Любомирських. Керівник заколоту проти польської монархії з метою захисту прав аристократії.

Єжи Себастьян Любомирський
пол. Jerzy Sebastian Lubomirski
Jerzy Sebastian Lubomirski.PNG
Народився 20 січня 1616(1616-01-20)
Вісьнич, Ґміна Малоґощ, Єнджейовський повіт, Свентокшиське воєводство, Польща
Помер 31 грудня 1667(1667-12-31) (51 рік)
Вроцлав, Королівство Богемія, Землі Богемської Корони
Громадянство
(підданство)
Flaga Rzeczypospolitej Obojga Narodow ogolna.svg Річ Посполита
Національність поляк
Діяльність дипломат
Посада Q11770518?, Великий маршалок коронний, Польний гетьман коронний, deputy to the Sejm of the First Polish Republic[d], Polish elector[d] і Q11770519?
Військове звання генерал
Рід Любомирські
Батько Станіслав Любомирський
Мати Софія Острозька
Брати, сестри  • Konstancja Lubomirska[d], Anna Krystyna Lubomirska[d], Konstanty Jacek Lubomirski[d] і Александер Міхал Любомирський
У шлюбі з Konstancja Lubomirska[d] і Barbara Lubomirska[d]
Діти Станіслав Іраклій Любомирський, Aleksander Michał Lubomirski[d], Ієронім Августин Любомирський, Кристина Любомирська[d], Франциск Себастьян Любомирський, Єжи Домінік Любомирський і Анна Кристина Любомирська[d]
Herb Lubomirski.PNG

Зміст

БіографіяРедагувати

Син воєводи, старости князя Станіслава Любомирського і русько-литовської княжни Софії Острозької (дочки Олександра Острозького). З 1641 року був одружений на Констанції Ліґензі, після її смерти одружився в 1654 року з Барбарою Тарло. В обох шлюбах у нього народилися кілька синів і дочок, у тому числі Ієронім Августин Любомирський.

З 1647 року С. Є. С. Любомирський був старостою Кракова і коронним маршалком, з 1650 року великим коронним маршалком, з 1658 польним гетьманом коронним, старостою Нового Санча і Спиша.

Був відомим польським воєначальником епохи повстання Хмельницького, Північної війни 1655–1660, Російсько-польської війни 1654–1667, польських кампаній в Семигороддя.

1655 року був організатором опору проти шведів у південній Польщі. У 1657 році загони на чолі з Є. С. Любомирським відбили напад Семиградського князя Юрія II Ракоці; в свою чергу, вторглися в його володіння, примусивши до капітуляції. Разом з коронним гетьманом Станіславом «Реверою» Потоцьким (з яким мав конфлікти) отримав рішучу перемогу над московсько-козацьким військом у битві під Чудновом.

Очолив опозицію польському королю Яну II Казимиру і його реформам. У боротьбі з королем намагався дістати підтримку Австрії, Бранденбурґа. З ініціативи С. Є. С. Любомирського реформи короля у 1660 і 1661 роках провалювалися в польському сеймі. Король звинуватив його у зраді державі, позбавив всіх титулів, постів. Любомирський втік до сілезького Бреслау, що знаходився у володіннях Габсбурґів.

З Сілезії Любомирський навів контакти з імператором Священної Римської імперії, бранденбурзьким курфюрстом, шведським королем, укладаючи з ними угоди проти польського короля і його реформ. Зміг залучити частину польської шляхти на свою сторону, паралізувати сейм. Під час московсько-польської війни переміг королівську армію в декількох битвах, у тому числі поблизу Ченстохови в 1665 році та поблизу Міонтв у 1666-у.

Польський король Ян ІІ Казимир, втомлений від військових поразок, був змушений поступитися вимогам повстанців: оголосив про відхід від своїх реформістських планів, цим практично заклав фундамент під свою відставку, що послідувала 1668 року. Любомирський вийшов з конфлікту з королем політично сильнішим; однак конфлікт підірвав його здоров'я.

Помер 31 січня (або 31 грудня[джерело?]) 1667 року в м. Вроцлав. Був похований урочисто у Вісьнічі 23 травня 1667 року, елекційний сейм 1669 року повністю його реабілітував.[3]

У культуріРедагувати

1658 року сприяв створенню Колегіуму Піярів у Ряшеві. На той час — це була друга така школа на всю Польщу.
Станіслав Єжи Себастьян Любомирський є одним з персонажів історичного роману польського письменника Генрика Сенкевича «Потоп».

ПриміткиРедагувати

  1. а б Lubomirscy (01) Архівовано 25 May 2015[Дата не збігається] у Wayback Machine. (пол.)
  2. Юрій
  3. Kersten A. Lubomirski Jerzy Sebastian herbu Szreniawa (1616–1667)… — S. 19.

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати