Вікіпедія

Свіфт мексиканський

вид птахів
(Перенаправлено з Streptoprocne semicollaris)
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.
Свіфт мексиканський

Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Серпокрильцеподібні (Apodiformes)
Родина: Серпокрильцеві (Apodidae)
Рід: Плямистишиїй свіфт (Streptoprocne)
Вид: Свіфт мексиканський
Біноміальна назва
Streptoprocne semicollaris
(DeSaussure, 1859)
Посилання
Вікісховище: Streptoprocne semicollaris
Віківиди: Streptoprocne semicollaris
ITIS: 554942
МСОП: 22686482

Свіфт мексиканський[1] (Streptoprocne semicollaris) — вид птахів родини серпокрильцеві. Один з найбільших серпокрильців, з довгими широкими крилами і великим прямим хвостом. Оперення чорно-коричневе з білим напівкоміром на зашийку. Поширений у гірських посушливих місцях на заході і на півдні Мексики на висоті до 3600 метрів. Живиться суспільними комахами. Будує гнізда з бруду і згнилого листя в печерах на майже рівній поверхні, вистилає їх рослинністю. В кладці зазвичай два яйця. Основною причиною неуспішного гніздування є нахил поверхні, на якій будується гніздо, яйця і пташенята часто скочуються з неї.

Вид було описано швейцарським ученим Анрі де Соссюром 1859 року. Міжнародний орнітологічний конгрес відносить мексиканського свіфта до роду Streptoprocne і не виділяє у нього підвидів.

Систематика ред.

Вид було вперше описано швейцарським ученим Анрі де Соссюром 1859 року на основі примірника зі Сан-Хоакін близько Мехіко. Вчений дав йому назву Acanthylis semicollaris[2][3], пізніше цей рід було визнано тотожнім роду Chaetura[4].

1940 року американський орнітолог Джеймс Лі Пітерс виділив мексиканського свіфта і присмеркового[en][5] (лат. Cypseloides senex) американських серпокрильців у рід Aerornis, який він розглядав як сполучна ланка між родами Cypseloides і Streptoprocne. Згодом відбулося об'єднання родів Cypseloides, Streptoprocne, Aerornis та Nephoecetes[6]. 1970 року Брук запропонував виділити підродину Cypseloidinae, при цьому мексиканського свіфта він відніс до окремого монотипічного роду Semicollum усередині цієї підродини[7]. Брук керувався тим, що у відомих тоді кладках була відсутня будь-яка побудова для гнізда[8][7]. Наступні дослідження показали, що мексиканські свіфти будують гнізда[8], і дане виокремлення не було підтримане іншими вченими[2].

Станом на червень 2019 року Міжнародний союз орнітологів відносить мексиканського свіфта до роду Streptoprocne і не виділяє у нього підвидів[9]. Імовірно, він утворює монофілетична групу з іншими великими серпокрильцями роду Streptoprocne — нашийниковим (лат. Streptoprocne zonaris) і щитоносними (лат. Streptoprocne biscutata)[3].

Опис ред.

Великий серпокрилець з довжиною тіла 22 см[2], за іншими даними — 20,5–25 см. Поряд з фіолетовим колючехвостом (лат. Hirundapus celebensis), що мешкає у Південно-Східної Азії, є одним з найбільших серпокрильців[10]. Його масса становить 170—220 г[8], за іншими даними — 170—180 г, довжина крил 22,8–23,3 см, хвоста — 7,3 см[10].

У мексиканського свіфтка кремезне тіло, довгі широкі крила і великий прямий хвіст. При повному розкритті хвіст злегка закруглений[2]. Оперення чорно-коричневе[2][10], при хорошому освітленні має блакитний відблиск[10], на зашийку помітно білу смугу — напівкомір[2], яка і дала назву виду[4]. Статевий диморфізм відсутній. Дані щодо оперення молодих птахів відсутні, але на підставі інших представників роду Streptoprocne Філ Чантлер зробив припущення[10], що у молодих птахів напівкомір менш помітний, а кінчики пір'я світліші[2][10].

Вокалізація мексиканського свіфта схожа з покликами нашийникового американського серпокрильця (лат. Streptoprocne zonaris), звукові сигнали нижчі та гучніші, але менш різкі. Найпоширенішим покликом є часто повторюваний гучний «клііі» чи «прііі». Зазвичай цей покрик виробляється багатьма особинами одночасно[2], за деякими даними, голос мексиканського свіфта можна почути тільки у зграях. У польоті птахи можуть видавати крилами звук «хурр»[11].

Мексиканський свіфт утворює галасливі зграї і найімовірніше є соціальнішими, ніж нашийникові американські серпокрильці, так як об'єднуються і з іншими серпокрильцями. У штаті Герреро були відзначені разом зі сірочеревими голкохвостами[5] (лат. Chaetura vauxi) і чорними американськими серпокрильцями (лат. Cypseloides niger). У гніздових колоній в околицях Такамбаро у штаті Мічоакан їх відзначали разом з червоношиїми (лат. Streptoprocne rutila) та білолицими американскими серпкорильцями[en] (лат. Cypseloides storeri). У польоті роблять нирки́ і спільні маневри[12].

Схожі види ред.

Нашийниковий американський серпокрилець, який також мешкає на заході Мексики, має схожі розміри, але відрізняється формою хвоста і оперенням грудей. мексиканського свіфта має біле оперення тільки на зашийку, тим часом як нашийниковий американський серпокрилець має повний комір з білим пір'ям на грудях. У молодих птахів комір може не бути зрощеним і єдиною можливістю розрізнити птахів у повітрі є менший розріз на хвості у останнього. Нашийниковий американський серпокрилець часто розпускає хвіст в польоті і його обрис добре видно[10].

Інший великий серпкорилець у регіоні — чорний американський серпокрилець — помітно поступається в розмірах мексиканському свіфту. На грудях у нього тільки невеликі білі плями, які не завжди добре помітно в польоті[10].

Розповсюдження ред.

 
Політ мексиканського свіфта

мексиканського свіфта мешкає на заході і на півдні Мексики в землях від штатів Чіуауа і Сіналоа до штату Наярит, а також у штатах Ідальго, Мехіко, Морелос і Герреро. Ареал розділений на два відокремлені області, що, можливо, пов'язано з відсутністю відповідних місць для гніздування на ділянці між ними[2]. Одна область містить гірський масив Західна Сьєрра-Мадре від південної частини Чіуауа до штату Халіско, а інша — гори Південна Сьєрра-Мадре і Поперечна Вулканічна Сьєрра, від штату Мічоакан до північного заходу штату Оахака і південних місцин штату Мехіко, вочевидь, перетинаючи річку Бальсас. Зрідка птахів бачили на границі з Гватемалою і верхів'ями річки Распакуло у Белізі. 1952 і 1960 роках схожих птахів бачили на карибському узбережжі Гондураса, але ці спостереження не підтверджено, як і не підтверджено спостереження в штатах Оахака і Ідальго[13]. У квітні–травні 1993 року птахів відзначали за межами ареалу в Чьяпас на півдні Мексики й у Белізі[2].

Основним середовищем існування є гірські посушливі місцевості на висоті до 3600 метрів углиб материка. Зазвичай зустрічаються на висоті 1500–3000 метрів, опускаючись іноді до рівня моря на північному заході. У невеликих кількостях зустрічаються на берегових схилах Південної Сьєрра-Мадре. Воліють місця навколо глибоких ущелин і високих скель, літають над покритими лісами і чагарниками схилами, були відзначені над містами. Птахи воліють змішані ліси з переважанням сосни і дуба, тропічні листяні ліси і вторинні чагарники[2]. Вони ведуть осілий спосіб життя, але можуть здійснювати сезонні висотні переміщення. Зокрема, в серпні–березні мексиканські свіфти відсутні в околицяхстолиці країни — Мехіко[2][2][13].

Міжнародний союз охорони природи відносить мексиканського свіфта до видів під найменшою загрозою[2][14]. Птахи широко поширені усім ареалом, зокрема їх стало відзначають у мангрових лісах близько Сан-Блас у штаті Ньяріт, уздовж доріг Коахомулко (ісп. Coajomulco) і Каньйон-де-Лобос (ісп. Cañón de Lobos) у Морелосі, біля Темаскалтепек[en] у Мехіко, Такамбаро в Мічоакане, в горах Атояк (ісп. Atoyac) у штаті Герреро[2].

Живлення ред.

Відомо про вміст травної системи однієї особини. Воно включало 1072 комах, з яких 683 представників ряду перетинчастокрилі (Hymenoptera), 391 — рівнокрилі (Homoptera), 20 — напівтвердокрилі (Hemiptera), 6 — двокрилі (Diptera), 2 — жорсткокрилі (Coleoptera). Велике значення при харчуванні мають зроєні комахи, що підтверджується наявністю 681 жалкої мурашки Solenopsis geminata[2].

Розмноження ред.

Мексиканський свіфт утворює гніздові колонії чисельністю до 12 пар[2], за іншими даними — до 200 особин. Щодня можуть на кілька кілометрів віддалятися від гнізда[12].

Довгий час вчені вважали, що на відміну від інших серпокрильців підродини Cypseloidinae, мексиканський свіфт узагалі не будує гнізда[2][8]. Це пов'язано з тим, що вперше виявлені 1962 року кладки цього серпокрильця були розташовані в невеликих поглибленнях у піску. Під час досліджень 1985 року 26 з 32 знайдених гнізд представляли собою побудову з бруду і рослинної сировини. Девід Вайтакр (англ. David F. Whitacre) прийшов до висновку, що наявність структури пов'язане з кутом нахилу поверхні, на якій птах відкладає яйця: при сильному нахилі яйця можуть просто скотитися з поверхні, а пташенята не втриматися на ній[8]. Можливо, гніздо відсутня у випадках, коли печера піддавалася повені і часу на будівництво гнізда не залишалося[2][8]. Гнізда використовуються повторно, нові побудови у пташиних поселеннях з'являються вкрай рідко[8].

Гнізда розташовані в печерах переважно на твердій, більш-менш рівнолежній поверхні[2], хоча кут нахилу може досягати 30 %[8]. Зазвичай гнізда плоскі, заввишки 6 см[8], круглі, або напівкруглі, притиснуті до схилу[2]. Основним будівельним матеріалом є бруд, у якому зустрічаються сильно прогнилі листя, а іноді трави і гілочки[8]. Дно гнізда часто вистилається рослинною сировиною[2], серед яких зустрічалися листя різного ступеня свіжості, мохи, папороті і трави. Часто присутні листя або гілочки широколистяних рослин, пророслі сім'ядолі і квіти[8].

Наприкінці травня птиці вже висиджують яйця. У кладці зазвичай двоє однотонних білих яйця, які за розмірами бувають від 30×21 мм до 43×28,5 мм.[2][15]. Як видко, птахи годують пташенят один раз на день[2].

Основною причиною загибелі яєць і пташенят у кладці є кут нахилу поверхні, на якій будується гніздо[8]. Як було відзначено в печері Дос-Бокас у Грутас-де-Какауамільпа[es] штату Герреро, на виході з печери на серпокрильців може чатувати сапсан (лат. Falco peregrinus)[12][8]. На думку Вайтакра, ризик, пов'язаний з вильотом і зальотом до печери також обмежує можливості серпокрильців при будівництві гнізда[8]. Відзначено, що на мексиканських свіфтах паразитують кліщі Ixodes cuernavacensis та воші Dennyus semicollaris[12], останні які є виключно їхніми шкідниками.

Примітки ред.

  1. ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я (англ.) Chantler P., Boesman P. (19 жовтня 2017). White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris). Handbook of the Birds of the World Alive. Процитовано 6 листопада 2019.
  3. ↑ а б (англ.) Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Systematics / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
  4. ↑ а б (англ.) Jobling J. A. The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. — London : A&C Black Publishers Ltd, 2010. — P. 30, 353. — ISBN 978-1-4081-2501-4.
  5. ↑ а б (рос.) Беме Р. Л., Флінт В. Е. Пятиязычный словарь названий животных. Птицы. Латинский, русский, английский, немецкий, французский / под общей ред. акад. В. Е. Соколова. — М. : Рус. яз., «РУССО», 1994. — С. 153. — 2 030 прим. — ISBN 5-200-00643-0.
  6. ↑ (англ.) Lack D. A review of the genera and nesting havits of swifts // Auk. — 1956. — Vol. 73. — P. 13—32.
  7. ↑ а б (англ.) Brooke R. K. Taxonomic and evolutionaty notes on the subfamilies, tribes, genera and subgenera of the swifts (Aves: Apodidae) // Durban Museum Novitates. — 1970. — Vol. IX. — P. 13—24.
  8. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р (англ.) Whitacre D. F. Conditional use of nest structures by white-naped and white-collared swifts // The Condor. — 1989. — С. 813—825.
  9. ↑ Gill F. & Donsker D. (Eds.), ред. (22 червня 2019). Owlet-nightjars, treeswifts, swifts. IOC World Bird List (v9.2) (англ.). doi:10.14344/IOC.ML.9.2.
  10. ↑ а б в г д е ж и (англ.) Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Appearance / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
  11. ↑ (англ.) Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Sounds and Vocal Behavior / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
  12. ↑ а б в г (англ.) Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Behavior / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
  13. ↑ а б (англ.) Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Distribution / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.
  14. ↑ Свіфт мексиканський: інформація на сайті МСОП (англ.)
  15. ↑ (англ.) Paul van Els. White-naped Swift (Streptoprocne semicollaris) // Breeding / ed. T. S. Schulenberg. — N. Y. : Cornell Lab of Ornithology, 2013.

Посилання ред.

На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії.
Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Свіфт_мексиканський&oldid=39303270