Rhinoceros
рід ссавців
Rhinoceros — рід однорогих носорогів. Цю наукову назву запропонував шведський систематик Карл Лінней у 1758 році[1]. Рід містить два сучасні види: Rhinoceros unicornis і Rhinoceros sondaicus. Обидва представники перебувають під загрозою зникнення. Слово «rhinoceros» грецького походження, дав.-гр. ῥίς — «ніс», κέρας — «ріг».
| Rhinoceros Період існування: пліоцен–Recent
| |
|---|---|
| |
| Indian rhinoceros (R. unicornis) | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Непарнопалі (Perissodactyla) |
| Родина: | Носорогові (Rhinocerotidae) |
| Триба: | Rhinocerotini |
| Рід: | Rhinoceros Linnaeus, 1758 |
| Типовий вид | |
| Rhinoceros unicornis Linnaeus, 1758
| |
| Види | |
 Вікісховище: Rhinoceros
| |
Класифікація ред.
До роду носорогів належать:
- R. unicornis Linnaeus, 1758[1] — Індійський субконтинент
- R. sondaicus Desmarest, 1822[2] — Південно-Східна Азія
- *†R. sivalensis Falconer and Cautley, 1846 — північ індійського субконтиненту (пагорби Сівалік) пліоцен-ранній плейстоцен
- *†R. platyrhinus Falconer and Cautley 1847 syn. Punjabitherium Khan (1971) — пагорби Сівалік, Індійський субконтинент, ранній плейстоцен – ранній середній плейстоцен, Індія. Найбільший вид роду[3].
- †R. sinensis Owen, 1870[4] Використовувався як таксон-сміттєвий кошик[5], який використовувався для позначення матеріалу носорогів з плейстоцену Китаю, причому різні зразки належать до інших видів носорогів, Dicerorhinus і Stephanorhinus[6], хоча можливо, що деякі залишки, приписані Rhinoceros sinensis, представляють дійсний і відмінний вид носорогів[3].
Види "Rhinoceros" philippinensis з раннього середнього плейстоцену на Філіппінах і "Rhinoceros" sinensis hayasakai з раннього-середнього плейстоцену з Тайваню були передані Nesorhinus, які, як видається, тісно пов'язані з Rhinoceros[7]. Тоді як Rhinoceros fusuiensis Yan et al. 2014[8] з раннього плейстоцену Південного Китаю було передано Dicerorhinus[7][9].
Примітки ред.
- ↑ а б Linnæus, C. (1758). [60,%22view%22:%22info%22} Rhinoceros unicornis]. Caroli Linnæi Systema naturæ per regna tria naturæ, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Holmiae: Salvius. с. 56.
- ↑ Desmarest, A. G. (1822). Rhinocéros des Îles de La Sonde. Mammalogie, ou, Description des espèces de mammifères. Т. 2. Paris: Mme Agasse. с. 399—400.
- ↑ а б Pandolfi, Luca; Maiorino, Leonardo (6 лютого 2016). Reassessment of the largest Pleistocene rhinocerotine Rhinoceros platyrhinus (Mammalia, Rhinocerotidae) from the Upper Siwaliks (Siwalik Hills, India) (PDF). Journal of Vertebrate Paleontology. 36 (2): e1071266. Bibcode:2016JVPal..36E1266P. doi:10.1080/02724634.2015.1071266. ISSN 0272-4634. S2CID 86893957.
- ↑ Schepartz, L. A.; Miller-Antonio, S. (2010). Taphonomy, life history, and human exploitation of Rhinoceros sinensis at the Middle Pleistocene site of Panxian Dadong, Guizhou, China. International Journal of Osteoarchaeology. 20 (3): 253—268. doi:10.1002/oa.1025.
- ↑ Antoine, Pierre-Olivier (2012). Pleistocene and Holocene rhinocerotids (Mammalia, Perissodactyla) from the Indochinese Peninsula. Comptes Rendus Palevol (англ.). 11 (2–3): 159—168. Bibcode:2012CRPal..11..159A. doi:10.1016/j.crpv.2011.03.002.
- ↑ Tong, Hao-wen (2012). Evolution of the non-Coelodonta dicerorhine lineage in China. Comptes Rendus Palevol (англ.). 11 (8): 555—562. Bibcode:2012CRPal..11..555T. doi:10.1016/j.crpv.2012.06.002.
- ↑ а б Antoine, P.-O.; Reyes, M. C.; Amano, N.; Bautista, A. P.; Chang, C.-H.; Claude, J.; De Vos, J.; Ingicco, T. (2021). A new rhinoceros clade from the Pleistocene of Asia sheds light on mammal dispersals to the Philippines. Zoological Journal of the Linnean Society. 194 (2): 416—430. doi:10.1093/zoolinnean/zlab009.
- ↑ Yan, Yaling; Wang, Yuan; Jin, Changzhu; Mead, Jim I. (2014). New remains of Rhinoceros (Rhinocerotidae, Perissodactyla, Mammalia) associated with Gigantopithecus blacki from the Early Pleistocene Yanliang Cave, Fusui, South China. Quaternary International (англ.). 354: 110—121. Bibcode:2014QuInt.354..110Y. doi:10.1016/j.quaint.2014.01.004.
- ↑ Pandolfi, Luca (2023). Reassessing the phylogeny of Quaternary Eurasian Rhinocerotidae. Journal of Quaternary Science (англ.). 38 (3): 291—294. Bibcode:2023JQS....38..291P. doi:10.1002/jqs.3496. ISSN 0267-8179. S2CID 256167036.