Бабак довгохвостий
Бабак довгохвостий[2] (Marmota caudata) або бабак золотий — вид бабаків, що мешкає в гірських районах Центральної Азії[1][3]. Це численний і широко поширений вид.
| Бабак довгохвостий | |
|---|---|
| |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Тварини (Animalia) |
| Тип: | Хордові (Chordata) |
| Клада: | Синапсиди (Synapsida) |
| Клас: | Ссавці (Mammalia) |
| Ряд: | Мишоподібні (Rodentia) |
| Родина: | Вивіркові (Sciuridae) |
| Рід: | Бабак (Marmota) |
| Вид: | Бабак довгохвостий (M. caudata)
|
| Біноміальна назва | |
| Marmota caudata (Geoffroy, 1844)
| |
Опис ред.
.jpg)
- Вище: M. c. aurea в Ладакху, Індія
- Нижче: M. c. caudata в національному парку Деосай, Пакистан
Довгохвостий бабак це великий гризун. Його довжина становить від 37 до 80 см, довжина хвоста від 16 до 28 см. Довжина хвоста становить 37–55% від довжини тіла. Це найвищий показник серед усіх бабаків, хоча хвости сірих і альпійських бабаків інколи можуть досягати подібних розмірів. Діапазон ваги гризуна коливається від 1,5 до 7,3 кг[4]. Вага гризуна залежить від сезону: одразу після сплячки вона невелика, а восени. безпосередньо перед сплячкою, близько чверті ваги гризуна становить накопичений жир. Найжирніші бабаки можуть досягати ваги в 9 кг. Очі бабаків розміщені близько до вершини плескатої голови, вуха маленькі, а шия коротка. Передні лапи довші за задні[4].
Було декілька спроб виділити підвиди довгохвостого бабака, але загальноприйнятими підвидами є три: M. c. caudata, M. c. aurea і M. c. dichrous. Останній іноді вважають окремим видом. Вони різняться за кольором і за розмірами: підвид M. c. caudata дещо більший за інших. M. c. aurea- найбільш поширений підвид, його шерсть має золотисто-охристий або оранжево-коричневий колір. Його мордочка коричнювата, а верхня частина голови темного, навіть чорного кольору, хоча в деяких районах такого ж кольору, як і спина. Кінчик хвоста часто буває чорнуватий. M. c. caudata також має коричневу мордочку, але його боки й живіт жовтуваті, задня частина голови і верхня частина спини чорні, хвіст чорного або жовтувато-чорного кольору. Нижня частина тіла M. c. dichrous чорно-коричнева, однак цей підвид диморфний щодо кольору верхньої частини тіла: вона може бути світла, від світло-коричневого до кремового кольору, або темна, від чорнувато-коричневого до тьмяно-коричневого[3].
Поширення і середовища проживання ред.
Довгохвостий бабак зустрічається в Афганістані, Киргизстані, Таджикистані, рідко на крайньому півдні Казахстану, в Узбекистані, північному Пакистані, на північному заході Індії і на заході Китаю[1][3]. У Китаї він зустрічається виключно в горах Тянь-Шань[5]. Іншими гірськими хребтами, де мешкають довгохвості бабаки є Памір, Алай, Гіндукуш, Куньлунь, Каракорум і північно-західні Гімалаї[3]. Хоча ареал довгохвостих бабаків перетинається з ареалами поширення бабаків Мензбіра, сірих і гімалайських бабаків, вони не утворюють гібридів[3].
Ареал підвиду M. c. aurea є найбільшим за площею; він зустрічається у всіх вищеперерахованих країнах. M. c. caudata мешкає в Пакистані на південь від Читралу і в суміжних районах Індії. M. c. dichrous мешкає у високогір'ях Афганістану, неподалік від Кабулу і Газні.
Загалом, довгохвостий бабак мешкає на дуже широкому діапазоні висот, від 600 до 5200 м над рівнем моря. Він ніколи не мешкає вище лінії снігів, однак нижче 2000 м над рівнем моря він мешкає теж вкрай рідко: його було зафіксовано на цих висотах лише в Киргизстані й Таджикистані. Він може населяти посушливіші місця, ніж сірі бабаки і бабаки Мензбіра; там де ці види бабаків мешкають поруч, довгохвостий бабак частіше мешкає в посушливих місцях. Дослідники також помітили, що в місцях співіснування довгохвостих бабаків і бабаків Мензбіра. довгохвості бабаки частіше мешкають на нижчих висотах (від 1300 до 2200 м над рівнем моря).
Довгохвостий бабак мешкає на різних відкритих або слабо-лісистих місцях: на альпійських луках, нагір'ях, високогірних степах, напівпустелях, чагарниках і ялівцевих лісах (з висотою не більше 4 метрів). Однак він уникає солончаків[5].
Екологія і поведінка ред.
Довгохвості бабаки утворюють пари, однак живуть у великих соціальних групах, які нараховують до семи дорослих особин. Вони пов'язані один з одним, а молодняк покидає групу лише при досягненні дорослого віку трьох або більше років. Іноді до групи може долучитися чужий дорослий бабак. Зазвичай лише одна самка народжує і виховує дитинчат впродовж одного сезону[6].
Сімейний ареал бабаків в середньому становить близько 3 га, і має від 1 до 6 систем нір. У камері однієї з цих нір бабаки впадають у сплячку, що триває приблизно з вересня по квітень–травень — період, коли більша частина поверхні покрита снігом. Часто бабаки змінюють нору, в якій зимуватимуть. Спарюються бабаки в кінці квітня- на початку травня; вони можуть почати спарюватися ще під землею, до того, як вийдуть на поверхню. Вагітність триває близько чотирьох з половиною тижнів, народжується в середньому чотири бабачати, які вперше виходять з нори через шість тижнів. Лише близько половини бабачат переживає перший рік, решта стає жертвою хижаків. Більшість дорослих бабаків переживає сплячку, однак молоді особини можуть не вижити в першу зиму. Самки народжують з трирічного віку[6].
Довгохвості бабаки ведуть денний спосіб життя і харчуються рослинною їжею. Вони найбільш активні вранці, коли 40% часу вони витрачають на пошуки їжі. Шукають корм вони поодинці, часто перериваючись, стаючи на задні лапи й оглядаючи навколишню територію. Члени групи спілкуються між собою, подають складні сигнали тривоги при появі хижака. Вони також реагують на сигнали тривоги сусідніх груп[7].
На довгохвостих бабаків полюють лиси (Vulpes vulpes), вовки (Canis lupus), беркути (Aquila chrysaetos) і іноді ягнятники (Gypaetus barbatus)[6]. Бабаки складають більшу частину здобичі снігового барса (Panthera uncia)[8].
Примітки ред.
- ↑ а б в Cassola, F. (2017). Marmota caudata. с. e.T12825A111931601.
{{cite web}}:|access-date=вимагає|url=(довідка); Пропущений або порожній|url=(довідка) - ↑ Маркевич, О. П. Номенклатура // Маркевич О. П., Татарко К. І. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 249.
- ↑ а б в г д Kryštufek, B.; B. Vohralík (2013). Taxonomic revision of the Palaearctic rodents (Rodentia). Part 2. Sciuridae: Urocitellus, Marmota and Sciurotamias. Lynx, N. S. (Praha). 44: 27—138.
- ↑ а б DeWeerd, B. (2003). Marmota caudata. Animal Diversity Web. University of Michigan. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 21 жовтня 2014.
- ↑ а б Smith, A.T.; Xie, Y., ред. (2008). A Guide to the Mammals of China. Princeton University Press, Princeton, New Jersey. с. 190—191. ISBN 978-0-691-09984-2.
- ↑ а б в Blumstein, D. T.; Arnold, W. (1998). Ecology and Social Behavior of Golden Marmots (Marmota caudata aurea). Journal of Mammalogy. 73 (3): 873—886. doi:10.2307/1383095. JSTOR 1383095.
- ↑ Blumstein, D. T. (1996). How Much Does Social Group Size Influence Golden Marmot Vigilance?. Behaviour. 133 (15/16): 1133—1151. doi:10.1163/156853996x00332. JSTOR 4535417.
- ↑ Lyngdoh, S., Shrotriya, S., Goyal, S.P., Clements, H., Hayward, M.W. and Habib, B. (2014). Prey preferences of the snow leopard (Panthera uncia): regional diet specificity holds global significance for conservation. PLOS ONE. 9 (2): e88349. Bibcode:2014PLoSO...988349L. doi:10.1371/journal.pone.0088349. PMC 3922817. PMID 24533080.
{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)