Відкрити головне меню

Зозулині сльози серцелисті

вид рослин
(Перенаправлено з Listera cordata)
Зозулині сльози серцелисті
411 Listera cordata, Listera ovata.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Орхідні (Orchidaceae)
Підродина: (Epidendroideae)
Триба: (Neottieae)
Підтриба: (Listerinae)
Рід: Зозулині сльози (Listera)
Вид: Зозулині сльози серцелисті
Біноміальна назва
Listera cordata
Linnaeus, Robert Brown
Синоніми
*Neottia cordata (L.) Rich.
  • Ophrys cordata L.
  • Epipactis cordata (L.) All.
  • Helleborine cordata (L.) F.W.Schmidt
  • Cymbidium cordatum (L.) Londes
  • Serapias cordata (L.) Steud.
  • Distomaea cordata (L.) Spenn.
  • Pollinirhiza cordata (L.) Dulac
  • Diphryllum cordatum (L.) Kuntze
  • Listera nephrophylla Rydb.
  • Ophrys nephrophylla (Rydb.) Rydb.
  • Neottia nephrophylla (Rydb.) Szlach.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Listera cordata
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Neottia cordata
IPNI: 1050559-2
ITIS logo.svg ITIS: 43634
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 669720

Зозулині сльози серцелисті (Listera cordata або Neottia cordata) — одна з ендемічних орхідних рослин України.

ЕтимологіяРедагувати

Назва (Listera) походить від імені британського дослідника природи Мартіна Лістера, який жив у 1638 — 1712; (cordata)перекладається як форма листя цієї рослини (форма перевернутого серця). Початкова назва зозулиних сліз серцелистих була запропонована Карлом фон Ліннеєм (1707 — 1778). Запропонована назва звучала як Ophrys cordata. З поправками, внесеними згодом, прийнятих і зараз, виступив британський ботанік Роберт Браун (1773 — 1858) у 1813 році.

Наукове значенняРедагувати

Голарктичний вид на південній межі диз'юнктивного ареалу.

Охорониий статусРедагувати

II категорія.

ПоширенняРедагувати

 
Поширення зозулиних сліз серцелистих.

В Україні зустрічається в Українських Карпатах на висоті 600—1395 м над рівнем моря (г. Говерла, полонина Пожижевська, г. Брескул. хр. Свидовець) — дуже рідко, Словечансько-Овруцький кряж (одне місцезнаходження). Ще у 40-50-х рр. 20 ст. вид знаходили у Ґорґанах i на Чорногорі. Вид поширений на Скандинавському півострові, в Атлантичній i Центральній Європі, у пн. та середній смузі Східної Європи, Середземномор'ї, на Кавказi, у Малій Азії, в Сибіру, на Далекому Сході, у Східній Азії (Японія, Китай), Пн. Америці. Зозулині сльози серцелисті належать до видів, південна межа яких проходить територією Білорусі і України.

Місця зростанняРедагувати

Тінисті вологі хвойні та мішані ліси (здебільшого на мохових подушках), лісові болота (мохові місця). Надає перевагу опідзоленим кислим ґрунтам.

ЧисельністьРедагувати

Невелика. Пересічна чисельність популяцій бл. 10 особин. Більшість з них перебуває у критичному стані. Зазвичай зозулині сльози серцелисті зустрічається невеликими групами, але інколи утворює скупчення — до декількох тисяч надземних побігів.

Причини зміни чисельностіРедагувати

Можливо, порушення екологічних умов під впливом господарської діяльності та внаслідок цього — погіршення здатності виду до відтворення.

 
Квітки зозулиних сліз серцелистих

Загальна характеристикаРедагувати

Геофіт. Весняний ефемероїд. Багаторічна кореневищна трав'яниста рослина до 8-30 см заввишки (максимум 33 см в Північній Америці).

КоріньРедагувати

Бульбо-цибулина з грубосітчасто-волокнистими, нерідко розірваними оболонками.

СтеблоРедагувати

Висота стебла 5-25 см, голе, доволі ніжне, тонке, з двома супротивними серцеподібними листками.

ЛисткиРедагувати

Листки (3–4) вузькі, шилоподібні, з’являються одночасно з квітками і після цвітіння дуже видовжуються. Ростуть посередині стебла. Покривало 2–3-листе.

КвіткаРедагувати

Квітки дрібні, широко відкриті, на скручених плодоніжках, бруднувато-пурпурові, з неприємним запахом, зібрані у рідку китицю, з 6-12 квітковим просторовим гроном з протяжністю 1,5-6 см на вершині стебла. Квітки запилюються дрібними комахами (двокрилими, перетинчастокрилими), привабленими запахом (неприємним для людей) і нектаром. Зрідка спостерігається самозапилення. Приймочка жовтогаряча.

 
Листки зозулиних сліз серцелистих мають серцеподібну форму

ЦвітінняРедагувати

Цвіте у березні–квітні.

ПлодоносінняРедагувати

Плодоносить у травні–червні. Близько 80% квіток дають плоди. Плід роздутий торбиноподібний з протяжністю 3-6 мм з дуже дрібним насінням.

РозмноженняРедагувати

Розмножується насіннєвим і вегетативним способами. Вегетативне розмноження здійснюється паростками, які формуються на окремих ділянках довгого кореневища. Дочірні особини цвітуть на 3-й рік. Насіннєве розмноження відіграє значно меншу роль у відтворенні рослин, попри те, що близько 80% квіток дають плоди.


Виявлення видуРедагувати

У 1983 р. Т. Л. Андрієнко виявила вперше цей вид на Словечансько-Овруцькому кряжі в заболоченому лісі із сосни звичайної. Із орхідних тут трапляється також зозулинець Фукса. Популяція зозулиних сліз серцелистих нараховувала до 10 екземплярів, з яких 6 цвіло. Це свідчить про те, що підросту популяція не має і перебуває в критичному стані. В культурі не розводилась, та, мабуть, і не слід цього робити, адже подібні оптимальні умови створити для неї дуже важко, а сама рослина утилітарних властивостей не має. Рідкісний і цінний для науки вид.

 
Загальний вигляд зозулиних сліз серцелистих.

Режим збереження популяцій та заходи з охорониРедагувати

Занесено до Червоної книги України. Охороняють в Луганському, Українському степовому, Дніпровсько-Орільському, «Єланецький Степ» ПЗ, НПП «Гомольшанський», «Святі Гори», РЛП, заказниках та пам’ятках природи загальнодержавного та місцевого значення, у Карпатському біосферному заповіднику та на Словечансько-Овруцькому кряжі. Необхідно контролювати стан популяцій, взяти на облік усі місцезнаходженнята та вирощувати у ботанічних садах. Заборонено розорювання степів, надмірний випас, збирання рослин, весняне випалювання степів, вирубування лісів.

ДжерелаРедагувати

  • Флора УРСР, 1950; Заверуха Б. В., Андриенко Т. Л., Протопопова В. В., 1983, Собко В. Г., 1989; Орхидеи нашей страны, 1991.

ПосиланняРедагувати