Відкрити головне меню
Леопард онцила
Tika2009Jan24.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Підряд: Кішкоподібні (Feloidea)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Леопард (Leopardus)
Вид: Онцила
Біноміальна назва
Leopardus tigrinus
(Schreber, 1775)
Oncilla area.png
Синоніми
Oncifelis tigrinus
Felis tigrina
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Leopardus tigrinus
EOL logo.svg EOL: 311661
ITIS logo.svg ITIS: 621868
IUCN logo.svg МСОП: 54012637
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 46842
Fossilworks: 224075

Леопард онцила, північна тигрова кішка, тигрилло (Leopardus tigrinus) — вид невеликих хижих плямистих південноамериканських ссавців із роду Леопард (Leopardus) родини котові (Felidae). Раніше називався «тигрова кішка» (Felis pardinoides). У іспаномовних країнах Південної Америки відомий під назвами «тигрина», «тигрилло», «кунаґаро» та ін. У Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи фігурує як уразливий вид.

У 2013 році було запропоновано приписати популяцію в південній Бразилії до підвиду Leopardus guttulus, оскільки було виявлено, що популяція не схрещується із онциллами півночі Бразилії[2].

Зміст

ЕволюціяРедагувати

Генетичні дослідження показали, що філогенетична лінія роду Leopardus відокремилася від лінії спільного предка 8 млн років тому. Вид L. tigrinus відокремився від споріднених видів L. guigna та L. geoffroyi трохи менше ніж 0.9 млн років тому[3].

Філогенетичне древо роду Leopardus

   Leopardus   


 Leopardus pardalis — Оцелот



 Leopardus wiedii — Маргай






 Leopardus colocolo — Колоколо



 Leopardus jacobita — Андський





 Leopardus tigrinus — Онцила




 Leopardus guigna — Кодкод



 Leopardus geoffroyi — Жофруа







Зовнішній виглядРедагувати

Назва цієї дикої кішки перекладається як «маленький ягуар», оскільки будовою і забарвленням вона нагадує мініатюрного ягуара. При цьому онцила — найменша з кішок Неотропічної області; за розмірами вона навіть менша від своїх родичів, оцелота і марги[4]. Онцила трохи більша за звичайну домашню кішку; маса великого самця становить близько 2,8-3 кг[5] при довжині тіла до 65 см. Хвіст онцили коротший (30—40 см), а очі й вуха порівняно більші, ніж у інших представників роду Leopardus.

Хутро онцили м'яке і коротке. Забарвлення хутра вохристе, з білуватим черевцем і грудьми, світлими відмітинами на морді. Малюнок на спині і боках складається з кільцеподібних, неправильної форми темних плям, розташованих подовжніми рядами. Плями суцільні, не розсипаються на окремі цятки. Хвіст укритий поперечними темними плямами, які ближче до кінця хвоста зливаються в кільця. Вуха округлі, із зовнішнього боку чорні, з білою цяточкою посередині. Часто зустрічаються кішки-меланісти; їх кількість доходить до 1/5 від всієї популяції.

РозповсюдженняРедагувати

Онцила зустрічається від Коста-Рики і північної Панами до південного сходу Бразилії і півночі Аргентини[6]. Повідомлень про зустрічі з нею в басейні Амазонки немає; мабуть ареал онцили обмежений гірськими і субтропічними лісами. Її ареал дуже мозаїчний, і в більшості місць вона рідкісна.

ПідвидиРедагувати

Відомо 3-4 підвиди онцили, що відрізняються тоном основного забарвлення, довжиною шерсті та інтенсивністю малюнка:

  • Leopardus tigrinus tigrinus — водиться на сході Венесуели, в Гаяні і на північному сході Бразилії
  • Leopardus tigrinus guttulus — водиться в центральній і південній Бразилії, Уругваї, Парагваї, на півночі Аргентини
  • Leopardus tigrinus pardiniodes — водиться на заході Венесуели, в Колумбії і Еквадорі.

Спосіб життяРедагувати

Онцили мешкають у субтропічних лісах, віддаючи перевагу вологим вічнозеленим і гірським «туманним» лісам на висоті до 3000 м над рівнем моря. Вони також зустрічаються в сухих лісах Венесуели, в покинутих посадках евкаліптів і на ділянках із вирубаним лісом, зокрема недалеко від людських поселень.

Онцила — практично невивчений вид. Мабуть, вона веде поодинокий спосіб життя, активна переважно вночі, а вдень відпочиває в гілках дерев, де строкате протекційне забарвлення робить її майже непомітною.

ХарчуванняРедагувати

Полює кішка на дрібних гризунів, птахів, можливо, на неотруйних змій і деревних жаб. Повідомлялося, що в Бразилії онцилли ловлять невеликих приматів.

РозмноженняРедагувати

Еструс триває від 3 до 9 днів, старіші кішки мають коротший період. Самиці народжують від одного до трьох кошенят через 74–76 днів вагітності. Кошенята відкривають очі через 8–17 днів після народження. На відмінно від інших котових, у онцил всі зуби прорізуються одночасно через 21 дні[7]. Кошенята не приймають ніякої їжі, окрім материнського молоко допоки їм не виповниться 38–56 днів. Повністю відлучаються від годування молоком лише у три місяці.

Статевої дозрілості онцилли досягають у 2–2,5 роки. У дикій природі живуть приблизно 11 років, але є випадки про кішок, які досягали у 17 років.

Статус популяції і охоронаРедагувати

Онцили поширені на великій території, проте зустрічаються досить рідко. У 1970–80-х рр. через своє красиве хутро вони були об'єктом полювання і їх убивали до декількох десятків тисяч. Тільки у 1983 р. у браконьєрів було конфісковано 84 000 шкур онцил. Її сучасна популяція оцінюється приблизно в 50 000 дорослих особин, проте ця цифра поступово зменшується через вирубування лісів під плантації кави і полювання.

В даний час на більшій частині ареалу полювання на онцил заборонене, проте вони як і раніше не перебувають під охороною в Еквадорі, Гаяні, Нікарагуа, Панамі і Перу. У 1989 р. CITES (Міжнародна Конвенція про торгівлю дикими тваринами і рослинами) внесла онцилу до Додатку I.

У неволі онцила непогано приручається, проте в європейських зоопарках вона рідкісна.

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Payan E., de Oliveira T. (2016) Leopardus tigrinus: інформація на сайті МСОП (англ.) 22 November 2018
  2. Trigo, T. C.; Schneider, A.; de Oliveira, T. G.; Lehugeur, L. M.; Silveira, L.; Freitas, T. R.O.; Eizirik, E. (2013). Molecular data reveal complex hybridization and a cryptic species of Neotropical Wild Cat. Current Biology 23: 2528–2533. PMID 24291091. doi:10.1016/j.cub.2013.10.046. 
  3. Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson The Evolution of Cats — Scientific American. 08/2007; 297(1):68-75 PDF (англ.)
  4. Leyhausen, P. (1963). Über südamerikanische Pardelkatzen. Zeitschrift für Tierpsychologie 20 (5): 627–640. doi:10.1111/j.1439-0310.1963.tb01179.x. 
  5. University of Michigan Museum of Zoology
  6. Mondolfi, E., Hoogesteijn, R. (1986). Notes on the biology and status of the small wild cats in Venezuela. Miller, S. D., Everett, D. D. (eds.), Cats of the World: Biology, Conservation and Management. Washington, DC: National Wildlife Federation. с. 125–146. 
  7. Quillen, P. (1981). Hand-rearing the little spotted cat or oncilla. International Zoo Yearbook 21: 240–242. doi:10.1111/j.1748-1090.1981.tb01994.x. 

ПосиланняРедагувати