Hawker Hart

британський легкий бомбардувальник 1930-их років

Гоукер Гарт (англ. Hawker Hart) — британський штурмовик/легкий бомбардувальник, що перебував на озброєнні Королівських ПС Великої Британії у 1930-х роках та на початку Другої світової війни.

Hawker Hart
«Гоукер Гарт» G-ABMR
Призначення: штурмовик/легкий бомбардувальник
Перший політ: Червень 1928 р.
Прийнятий на озброєння: 1930
Знятий з озброєння: 1945
Період використання: 19361943
На озброєнні у: RAF roundel.svg Королівські ПС Великої Британії
див. Країни-оператори
Розробник: Hawker Aircraftd
Виробник: Велика Британія Hawker Aircraft
Всього збудовано: ~ 3000
Модифікації: Hawker Hind
Hawker Hector
Конструктор: Сідні Кемм[en]
Екіпаж: 2 особи
Максимальна швидкість (МШ): 298 км/год
Бойовий радіус: 692 км
Практична стеля: 6950 м
Довжина: 8,94 м
Висота: 3,18 м
Розмах крила: 11,36 м
Площа крила: 32,5 м²
Порожній: 1150 кг
Максимальна злітна: 2089 кг
Двигуни: 1 × радіальний 12-циліндровий поршневий авіаційний двигун з рідинним охолодженням Rolls-Royce Kestrel IB
Тяга (потужність): 510 к. с. (380 кВт)
Підвісне озброєння: 227 кг бомб
Кулеметне озброєння: 1 × .303-дюймовий (7,7-мм) авіаційний кулемет Vickers
1 × .303-дюймовий (7,7-мм) кулемет Lewis

Історія створенняРедагувати

У травні 1926 року міністерство авіації Великої Британії видало літакобудівним компаніям Королівства технічне завдання 12.26, визначивши вимоги до денного легкого бомбардувальника під мотор «Фалкон» F.1 у 450 к. с. фірми «Роллс-Ройс». У проєкті взяли участь конструкторські бюро «Гоукер», «Авро» та «Де Хевілленд». «Фейрі» приєдналася до змагань після особистого втручання начальника штабу Повітряних сил Г'ю Тренчарда.

У грудні 1926 року проєкти представили в міністерство авіації, де їх розглянули та схвалили. Протягом року вигляд прототипу «Гоукера» істотно змінився, зокрема з'явився новий мотор, тоді ще дослідний, «Роллс-Ройс» F.XIB — майбутній «Кестрел».

Восени 1927 року почали будувати перший зразок бомбардувальника. У червні 1928 року льотчик-випробувач фірми «Баллмен» здійснив на ньому перший політ. Після шестимісячних заводських випробувань машина J9052, названа «Гарт», 8 вересня 1928 року прибула на авіабазу Мартлшем-Хат[en], де військові пілоти перевірили її льотні дані, оцінили стійкість і керованість. Одночасно змагалися три бомбардувальники, побудовані за одним і тим же завданням трьома різними фірмами — «Гарт» від «Гоукер», «Ентелоуп» від «Авро» і «Фокс II» від «Фейрі». «Гарт» побив суперників за всіма статтями — він перевершував і за льотними даними, і по керованості, і по зручності в обслуговуванні. Якщо завдання вимагало швидкість 257 км/год, то бомбардувальник «Гоукер» легко давав 295 км/год. Результатом стало рішення про запуск його в серійне виробництво. У червні 1929 року з'явилося перше замовлення на 15 літаків.

Через прекрасні результати конструкція «Гарта» стала базою для багатьох інших літаків, і їх було збудовано більше ніж будь-який інший британський літак в міжвоєнний період. Окрім цього «Гарт» використовувався для тестів нових двигунів, а також будувався на експорт.[1]

МодифікаціїРедагувати

  • Hart I — двомісний легкий бомбардувальник для Королівських ПС, оснащений двигуном Rolls-Royce Kestrel IB потужністю 525 к. с.
  • Hart SEDB — двомісний легкий бомбардувальник, оснащений одним двигуном Rolls-Royce Kestrel IB потужністю 525 к. с. або «Kestrel X (DR)» з потужністю 510 к. с.
  • Hart (India) — модифікація бомбардувальника, оптимізована для тропічного клімату, з великим радіатором і з додатковим обладнанням. Використовувалася під час боїв в Індії.
  • Hart (C) — двомісний літак зв'язку без озброєння. 8 одиниць.
  • Hart Trainer (Interim) — проміжна базова модель літака, модифікована для тренувальних польотів. 2 одиниці.
  • Hart Trainer — двомісний навчально-тренувальний літак з подвійним керуванням.
  • Hart Fighter — двомісний винищувач, оснащений двигуном «Rolls-Royce Kestrel IIS». Пізніше став відомий як «Hawker Demon». Було випущено 6 од.
  • Hart (Special) — модернізація, оптимізована для тропічного клімату, використовувалася на Близькому Сході. Модель базується на корпусі «Audax», з додатковим обладнанням для умов пустелі й двигуном «Kestrel X».
  • Estonian Hart — експортна версія для Повітряних сил Естонії, оснащена змінними колесами та гнучким шасі. 8 одиниць. Після окупації Естонії СРСР стали на озброєнні 22-го корпусного авіазагону 22-го стрілецького корпусу Червоної армії.
  • Swedish Hart — експортна версія легкого бомбардувальника для Повітряних сил Швеції, з радіальним двигуном «Bristol Pegasus IM2» були випущені в 1934 році. 4 одиниці, побудованих компанією «Hawker» мали успіх, пізніше були побудовані за ліцензією у Швеції, компанією «NOHAB» ще 42 одиниці.
Також «Гарт» слугував базою для наступних літаків

ВикористанняРедагувати

У січні 1930 року 12 з 15 перших «Гартів» прибули до 33-ї ескадрильї Королівських ПС, яка мала їх випробувати. Ще один літак морем відправили в Різалпур (Індія) для експлуатаційних випробувань в тропіках. У тому ж році на маневрах «Гарт» 33-ї ескадрильї хвацько уходили від винищувачів «Сі Кінг». Ті, як не старалися, не могли їх перехопити. Не дивно — різниця в швидкості доходила до 50 км/год (коли «Гарт» йшов без бомб).

У лютому 1931 року 12-та ескадрилья перейшла на «Гарт», замінивши застарілі «Горслі». Старим винищувачам доводилося нелегко в боротьбі з «Гарт». Так, під час проведення одних військових навчань, бомбардувальники прорвалися від південного узбережжя Англії до аеродрому Нортголт[en] і зустрілися з винищувачами вже після того, як скинули на ангари вантаж тенісних м'ячів (замість бомб). 23-я ескадрилья навіть взяла декілька «Гартів» як тимчасову заміну винищувачів, і з ними захистити навчальні цілі від «Гартів»-бомбардувальників.[2]

На початок 1933 року випустили 126 літаків, тільки в метрополії на «Гартах» літали шість ескадрилей легких бомбардувальників. Ці машини поставлялися і в допоміжні Повітряні Сили — частини резерву. Програма їхньої модернізації активно здійснювалася в 1934-37 роках. В цілому «Гарт» отримали вісім резервних ескадрилей. Для колоній побудували 30 спеціальних машин.

«Гарти» були зняті з озброєння в Великій Британії в 1938 році, але з початком війни їх використовували на Близькому Сході, доки не замінили на Bristol Blenheim. Південна Африка використовувала «Гарти» в ролі комунікаційних літаків аж до 1943 року.[1]

Країни-операториРедагувати

 
Країни, що мали на озброєнні літаки Hawker Hart та його модифікації

Тактико-технічні характеристикиРедагувати

Дані з Concise Guide to British Aircraft of World War II[1]

Технічні характеристикиРедагувати

  • Екіпаж: 2 особи
  • Довжина: 8,94 м
  • Висота: 3,17 м
  • Розмах крила:11,35 м
  • Площа крила: 32,33 м ²
  • Маса порожнього: 1148 кг
  • Максимальна злітна маса: 2066 кг
  • Двигун: Rolls-Royce Kestrel IB
  • Потужність: 525 к. с. (391 кВт.)

Льотні характеристикиРедагувати

  • Максимальна швидкість: 296 км/год на 1525 м.
  • Практична стеля: 6510 м
  • Дальність польоту: 756 км

ОзброєнняРедагувати

Кулеметне:

Бомбове:

  • 256 кг бомб

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Crawford, Alex. Hawker Hart Family. Redbourn, Hertfordshire, UK: Mushroom Model Publications Ltd., 2008. ISBN 83-89450-62-3.
  • Jarrett, Philip. «By Day and by Night: Hawker Harts and Hinds: Part One». Aeroplane Monthly, May 1995, Vol. 23 No. 5, Issue No 265, pp. 12–18. London: IPC. ISSN 0143-7240.
  • Rimell, Raymond Laurence. The Hart Family: Hawker Hart and Derivatives (Aeroguide Classics Number 5). Chipping Ongar, Essex, UK: Linewrights Ltd., 1989. ISBN 0-946958-34-3.
  • Monday, Devid. Consice Guide to British Aircraft of World War II. — London : Airspace Publishing Ltd, 1984. — 240 с. — ISBN 0600349675. (англ.)

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

Виноски
Джерела
  1. а б в Monday, 1984, с. 134.
  2. Monday, 1984, с. 132.