Вікіпедія

Ґюнтер Андерс

австрійський письменник, поет, філософ німецько-жидівського походження, активний учасник всесвітнього антиядерного та антивоєнного руху
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Андерс.

Ґюнтер Андерс
нім. Günther Anders
Західна Філософія
Народження12 липня 1902(1902-07-12)[1][2][…]
Бреслау, Сілезія, Королівство Пруссія, Німецький Райх[1]
Смерть17 грудня 1992(1992-12-17)[1][2][…] (90 років)
Відень, Австрія[1]
Громадянство (підданство) Німеччина
 Австрія
Знання мов
  • французька[2], англійська[2] і німецька[2][4]
    • ПсевдонімGünther Christian[5] і Reinhold Hoffmann[5]
    Діяльність
  • перекладач, сценарист, історик Нового часу, кінокритик, художній критик, викладач університету, журналіст, письменник, поет
    • ВикладавНова школа
    ЧленНімецька академія мови і поезії і Берлінська академія мистецтв
    Основні інтересиполітика, франкфуртська школа, антивоєнний рух, антиядерний рух
    Alma materФрайбурзький університет (1924)
    ВчителіМартін Гайдеґґер, Едмунд Гуссерль і Ернст Кассірер
    Історичний періодФілософія XX століття
    У шлюбі зГанна Арендт, Елізабет Фройндліхd і Шарлотта Лоіс Зелькаd
    Нагороди
    CMNS: Ґюнтер Андерс у Вікісховищі

    Ґюнтер Андерс (нім. Günther Anders; 12 липня 1902, Бреслау, ім'я при народженні Ґюнтер Штерн (нім. Günther Stern), Німецька імперія — 17 грудня 1992, Відень, Австрія) — німецько-австрійський філософ, письменник і поет. Активний учасник усесвітнього антиядерного і антивоєнного руху. Андерс займався етичними та технічними проблемами своєї епохи; його основною темою було знищення людства. Він був співзасновником і провідною фігурою руху проти ядерної енергії, відданим критиком технологій і філософом мас-медіа. Незважаючи на його віддаленість від академічної університетської філософії, Андерс в наш час сприймається як предмет дослідження в університетах і обговорюється в численних дисертаціях.

    Біографія

    ред.

    Походить з єврейської родини вчених-психологів. Син засновників дитячої психології Клари і Вільяма Штерн, двоюрідний брат Вальтера Беньяміна. Навчався в Берліні у Едмунда Гуссерля та Мартіна Гайдеггера (разом з Гансом Йонасом і Ганною Арендт), Ернста Кассірера та Пауля Тілліха. Пізніше став критиком Мартіна Гайдеггера. Був близький до Франкфуртської школи соціальних досліджень (Теодор Адорно, Герберт Маркузе, Макс Горкгаймер, Еріх Фромм та ін.) Був одружений з Ганною Арендт (1929–1937). Після приходу до влади нацистів емігрував спочатку в Париж, а потім в 1936 — в США. В 1950 році повернувся до Європи, оселився у Відні, отримав австрійське громадянство.

    Здобув популярність після публікації книги «Застарілість людини» (1956). Їздив в Хіросіму та Нагасакі в 1958 році, в Освенцим в 1966 році, після чого публікував нариси про свої подорожі в книгах «Людина на мосту» (1959) і «Напис на стіні» (1967). Друга книга (з главою про Освенцім під назвою «Екскурсія в Аїд») — це щоденник, який охоплює період з 1941 по 1966рік.

    Основні праці

    ред.
    • «Застарілість людини» (нім. Die Antiquiertheit des Menschen, 1956)
    • «Людина на мосту» (1959)
    • «Напис на стіні» (нім. Die Schrift an der Wand, 1967)

    Автор монографій про Родена, Кафку, Георга Гросса, Брехта, Гайдеггера.

    Література

    ред.
    • Gabriele Althaus: Leben zwischen Sein und Nichts. Drei Studien zu Günther Anders. Metropol, Berlin 1989, ISBN 3-926893-78-8
    • Raimund Bahr (Hrsg.): Günther Anders Leben und Denken im Wort — Biographie, Edition Artscience, Wien-St. Wolfgang 2010; ISBN 978-3-902157-71-3
    • Christian Dries: Günther Anders. Fink, München 2009, ISBN 978-3-8252-3257-3, (UTB Profile — UTB 3257).
    • Edouard Jolly: Nihilisme et technique. Etude sur Günther Anders. EuroPhilosophie Editions, coll. «Bibliothèque de philosophie sociale et politique», février 2010.
    • Konrad Paul Liessmann: Günther Anders zur Einführung. 1. Auflage. Junius, Hamburg 1988, ISBN 3-88506-843-5, (2. überarbeitete und erweiterte Auflage. ebenda 1993, ISBN 3-88506-891-5).
    • Konrad Paul Liessmann (Hrsg.): Günther Anders kontrovers. Beck, München 1992, ISBN 3-406-34059-8, (Beck'sche Reihe 467), (Beiträge zum Anders-Symposium, Wien 1990).
    • Margret Lohmann: Philosophieren in der Endzeit. Zur Gegenwartsanalyse von Günther Anders. Fink, München 1996, ISBN 3-7705-3112-4, (Zugleich: Hamburg, Univ., Diss., 1994).
    • Ludger Lütkehaus: Philosophieren nach Hiroshima. Über Günther Anders. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 1992, ISBN 3-596-11248-6, (Fischer-Taschenbücher — Philosophie 11248).
    • Ludger Lütkehaus: Schwarze Ontologie. Über Günther Anders. 2. Auflage. zu Klampen, Lüneburg 2002, ISBN 3-934920-17-9, (Neuauflage von: Philosophieren nach Hiroshima. Über Günther Anders. Fischer-Taschenbuch-Verlag, Frankfurt am Main 1992, ISBN 3-596-11248-6).
    • Thierry Simonelli: Günther Anders. De la désuétude de l'homme. Paris, Éditions du Jasmin, 2004, ISBN 2-912080-77-0, (Désaccords).

    Примітки

    ред.
    1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118502751 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    2. ↑ а б в г д Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
    4. ↑ CONOR.Sl
    5. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних

    Посилання

    ред.
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Ґюнтер_Андерс&oldid=43204688