Гедройць Віра Гнатівна

російська хірургиня, письменниця та княжна
(Перенаправлено з Ґедройць Віра Гнатівна)

Княжна Ві́ра Гна́тівна Ге́дройць (рос. Вера Игнатьевна Гедройц, 7 (19) квітня 1870(18700419), село Слободище, Орловська губернія[4] — 1932, Київ, УРСР) — перша жінка-хірург у Російській імперії, одна з перших жінок-професорів хірургії у світі, доктор медицини (1912), поетеса і прозаїк.

Віра Гнатівна Гедройць
Княжна Віра Гедройць (праворуч) та імператриця Олександра Федорівна в перев'язувальній Царськосельського шпиталю. 1915 рік.
Ім'я при народженні рос. Гедро́йц, Ве́ра Игна́тьевна[1]
англ. Vera Ignatievna Gedroits
Псевдо Sergei Gedroits і Сергей Гедройц
Народилася 7 квітня 1870(1870-04-07)
Київ, Російська імперія[1]
Померла березень 1932[2] (61 рік)
Київ, СРСР[3]
·злоякісна пухлина
Поховання Корчуватське кладовище
Громадянство Російська Імперія, СРСР
Діяльність лікар, професор медицини, письменниця
Галузь хірургія
Alma mater Лозанський університет
Науковий ступінь доктор медицини
Науковий керівник César Rouxd і Pyotr Dyakonovd
Знання мов російська
Заклад Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
Роки активності з 1900
Титул княжна
Рід Родина Гедройц
Нагороди
медаль «За хоробрість» Russo-Japanese War Medal

Життєпис ред.

Походила з відомого литовського князівського роду Гедройців. Вчилася спочатку в Брянській прогімназії, а потім поступила в гімназію в Орлі, звідки виключена за сатиричний вірш. У Санкт-Петербурзі Гедройць слухала лекції на медичних курсах П. Ф. Лесгафта. Відвідувала революційний студентський гурток, потрапила у поле зору поліції і в 1892 році була вислана в маєток батька під нагляд поліції.

У 1894 році взяла фіктивний шлюб із Миколою Опанасовичем Бєлозєровим і з новим паспортом втекла до Швейцарії, де вступила на медичний факультет Лозанського університету. У 1898 році на відмінно закінчила університет із докторським ступенем із медицини і хірургії. Вчилася у відомого хірурга Цезаря Ру, після чого впродовж декількох років працювала його асистентом, потім як приват-доцент читала спеціальний курс.

Хвороба батьків і смерть сестри змусили Гедройць в 1900 році повернутися до Російської імперії. У 1902 році вона підтвердила свій диплом, витримавши іспит у Московському університеті, і отримала місце хірурга в лікарні Мальцовських заводів портландцементу в Калузькій губернії, а вже через три роки обійняла посаду головного лікаря районної Людиновської лікарні[5]. Гедройць активно оперувала, брала участь в роботі медичних спільнот, публікувала роботи в російських і зарубіжних наукових журналах. Вона зуміла розширити і переобладнати невелику лікарню, оснастити її новим хірургічним інструментарієм і устаткуванням, вперше в провінційній Росії створивши багатопрофільний хірургічний центр.

На 3-му всеросійському з'їзді хірургів у 1902 році Гедройць виступила з доповіддю:

…В. Г. Гедройць, перша жінка-хірург, виступає на з'їзді з такою серйозною і цікавою доповіддю, що супроводжується демонстрацією. Жінка поставила на ноги чоловіка, який до її операції повзав на череві, як черв'як. Пам'ятається мені і шумна овація, влаштована їй російськими хірургами. В історії хірургії, мені здається, такі моменти повинні відзначатися. — В. І. Разумовський.

У 1905 році приховуваний нею від оточення шлюб із М. О. Бєлозєровим за бажанням Гедройць розірвано (у 1907 році їй повернено титул княжни і дозволено повернути собі природжене прізвище).

У 1905 році під час російсько-японської війни добровільно вирушила на фронт хірургом санітарного потягу Червоного Хреста. Гедройць однією з перших в історії медицини почала виконувати самостійно розроблені порожнинні операції в польових умовах, прооперувавши сотні хворих. До того моменту солдатів, поранених у живіт, залишали помирати, оскільки такі рани вважалися безнадійними. За працю і мужність її нагороджено золотою медаллю «За старанність» на Анненській стрічці, а після боїв у Мукдені за героїчні дії для порятунку поранених командувач армією генерал від інфантерії Ліневич особисто вручив Гедройць срібну медаль «За сприяння в справі полегшення долі хворих і поранених військових чинів і за працю, виконану для Російського товариства Червоного Хреста».

27 липня 1905 року Гедройць надала результати своєї роботи громаді військових лікарів, зробивши важливі для військової медицини висновки[6]. Гедройць як жінка-хірург, як героїня війни стала відомою на всю Російську імперію. Після війни повернулася на Брянщину.

У 1909 році на запрошення імператриці Олександри Федорівни обійняла посаду старшого ординатора Царськосільського палацового шпиталю. Це призначення директор шпиталю сприйняв у штики, але був вимушений підкоритися монаршій волі. Віра Гедройць стала близькою людиною в імператорській сім'ї і домашнім лікарем дітей царя. При цьому стосунки з Г. Распутіним і фрейліною Г. О. Вирубовою у неї були напружені.

Опинившись в Царському Селі, вона познайомилася з М. С. Гумільовим, Р. В. Івановим-Розумником, О. М. Ремізовим, поновила приятельство з В. В. Розановим, пізніше познайомилася з С. О. Єсеніним. З 1910 року Гедройць виступила як письменниця під алонімом (ім'ям покійного брата) Сергій Гедройць. Але перша її книга — збірка «Вірші і казки» — викликала негативні відгуки М. С. Гумільова і С. М. Городецького. Проте незабаром В. Г. Гедройць взяла участь у діяльності «Цеху поетів», очолюваного Гумільовим, і під його егідою вийшла її книга віршів «Вег» (1913; назва — німецькою «шлях» і одночасно ініціали В. Г.). Друкувалася в журналах «Гиперборея», «Заветы», «Новый журнал для всех», «Весник теософии» (у ряді віршів Гедройць орієнтувалася на езотеричні одкровення Олени Блаватської), «Современник» та інших.

У 1912 році в Московському університеті захистила докторську дисертацію «Віддалені результати операцій пахових гриж за способом Ру на підставі 268 операцій» під керівництвом Цезаря Ру і П. І. Дяконова. У 1914 році опублікувала книгу «Беседы о хирургии для сестер и врачей», де узагальнила досвід, отриманий під час російсько-японської війни.

 
Персонал Царскосільського шпиталю. У центрі — В. Г. Гедройць

Початок Першої світової війни в 1914 році Гедройць застала на посаді головного лікаря. Вона переобладнила Царськосільський шпиталь для прийому поранених. Масштаби роботи хірургів багаторазово збільшилися. В. Г. Гедройць навчала роботі сестер милосердя імператрицю Олександру Федорівну і її дочок Ольгу і Тетяну, які потім асистували їй при операціях як рядові хірургічні сестри.

У 1915 році Гедройць доручено лікування Г. О. Вирубової, яка отримала тяжкі травми в залізничній катастрофі. Як згадував О. І. Спиридович: «Гедройць користувалася великою симпатією Імператриці, але репутація її як лікаря була далеко не важлива. І пізніше, коли Вирубова залишилася калікою на все життя, — вона шкутильгала, — вона сама, та і багато інших говорили, що тому провиною виключно пані Гедройць»[7].

Після Лютневої революції 1917 року на Гедройць, як на наближену до царської сім'ї, почався тиск, і їй довелося покинути Царське Село. У травні 1917 року Гедройць поїхала на фронт, де стала головним лікарем перев'язувального загону в 6-й Сибірській стрілецькій дивізії, а потім корпусним хірургом. У січні 1918 року поранена і евакуйована в Київ, де після одужання працювала в дитячій поліклініці. З 1919 року активно працювала в київських хірургічних службах, організовуючи, зокрема, клініку щелепно-лицьової хірургії.

З 1921 року на запрошення професора Є. Г. Черняховського працювала у факультетській хірургічній клініці Київського медичного інституту, де як приват-доцент кафедри уперше читала в Києві курс дитячої хірургії. В. Г. Гедройць опублікувала статті в медичних журналах з питань загальної і дитячої хірургії, кардіохірургії, онкології, ендокринології, брала участь в роботі хірургічних з'їздів. У 1923 році їй присвоєне вчене звання «професор медицини». Оппель описав її як «справжнього хірурга, що добре володіє ножем». тоді ж вона написала підручник з дитячої хірургії. У 1929 році Гедройць обрана завідувачем кафедри факультетської хірургії.

У 1930 році, під час арештів і чисток наукової інтелігенції знаменитого «процесу СВУ», Гедройць звільнено з університету без права на пенсію.

Віра Гнатівна купила будинок у передмісті Києва, майже залишила хірургічну діяльність, і зайнялася письменницькою діяльністю, задумавши видання циклу напівавтобіографічних повістей під загальною назвою «Жизнь». Видавництво опублікувало три з них: «Кафтанчик» (Л., 1930), «Лях» (Л., 1931), «Отрыв» (Л., б. р.).

Останні роки прожила в Києві з графинею Марією Дмитрівною Нирод (18791965), будучи з нею у фактичному шлюбі[8]. Марія Дмитрівна була знайома з Вірою Гнатівною ще по Царськосельському шпіталю, де вона працювала медсестрою.

В. Г. Гедройць померла від раку матки в 1932 році. Похована в Києві на Спасо-Преображенському (нині Корчеватському) кладовищі. В одній огорожі із скромною могилою Гедройць — могили архієпископа Єрмогена і його родички — врятований Вірою Гнатівною, він доглядав за її могилою і заповідав поховати себе поряд з нею.

Незадовго до смерті Гедройць віддала близьким, художниці І. Д. Авдієвій і її чоловікові Л. С. Поволоцькому, свої архіви. Серед них був лист професора Цезаря Ру, в якому той заповідав їй, жінці-хірургу, кафедру хірургії Женевського університету. У 1930-ті роки Л. С. Половецького заарештовано за звинуваченням у шпигунстві і вбито, а сам лист загубився.

Колоритна фігура Віри Гедройць — хірурга і лірика, яка зберігала підкреслено «чоловічі» звички в одязі та побуті, «Жорж Санд Царського Села» — зафіксована в багатьох спогадах, у тому числі в белетристичних спогадах «Петербургские зимы» Георгія Іванова.

Праці ред.

Наукові публікації ред.

Віра Гедройць написала понад 60 наукових робіт.

  • Гедройц В. И. 22 случая грыжесечения паховых грыж по способу проф. Roux. [М], т-во скоропечатни А. А. Левенсон. 1902.
  • Гедройц В. И. 19 случаев коренной операции бедренной грыжи. 1902.
  • Гедройц В. И. Новый способ иссечения коленного сустава. 1907
  • Гедройц В. И. Отдельные результаты операций паховых грыж по способу Roux на основании 268 операций. Дисс. на степень д-ра мед. М. Т-во скоропечатня А. А. Левенсон. 1912. Предисл: Dr Roux prof. 152 стр.
  • Гедройц В. И. Беседы о хирургии для сестер и врачей. СПб, 1914 г.
  • Гедройц В. И. Биологическое обоснование питания. Вестник стоматологии. 1924, 6, 19-26.
  • Гедройц В. И. Хирургическое лечение при туберкулезе колена. Русск. клин. 1928, 9, 693—704.

Художня література ред.

  • Сборник «Стихи и сказки». Спб, 1910 г.
  • Книга стихов «Вег». Спб, 1913 г.
  • «Китайские рассказы», Заветы, 1913, № 11
  • Цикл «Красный ангел» 1914 г.
  • «Галицийские истории», Знамя Труда, 1918 г.
  • «Вдали от родины» Спб 1926 г.
  • «Кафтанчик». Ленинград, 1930 г.
  • «Лях». Ленинград, 1931 г.
  • «Обрыв». Ленинград, 1931 г.

Вшанування пам'яті ред.

На честь Віри Гедройць названа лікарня міста Фокіно Брянської області, в якій вона починала свій лікарський шлях.

У травні 2023 року колишня вулиця Марії Боровиченко у Голосіївському районі Києва отримала нову назву на честь Віри Гедройць. [9].

Примітки ред.

  1. а б Русские писатели 1800—1917: Биографический словарь (русский) / за ред. Н. П. ОлексійовичМосква: Большая Российская энциклопедия, 1989. — Т. 1. — 672 с.
  2. а б Литераторы Санкт-Петербурга. ХХ век / под ред. О. В. Богданова
  3. Deutsche Nationalbibliothek Record #1051646715, Record #1050967518 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. У багатьох джерелах сказано, що В. Г. Гедройць народилася в Києві, в 1876 році, проте Володимиру Григоровичу і Тетяні Хохловим вдалося встановити за архівними матеріалами, що В. Г. Гедройць сама виправила рік і місце народження в особовій справі
  5. Людиновська ЦРЛ. Архів оригіналу за 25 листопада 2010. Процитовано 31 травня 2010. 
  6. Доповідь товариству Брянських лікарів 27 липня 1905 р. лікарем Княжною В. Г. Гедройць. Архів оригіналу за 23 січня 2012. Процитовано 31 травня 2010. 
  7. Великая Война и Февральская Революция. Книга 1. Архів оригіналу за 3 квітня 2009. Процитовано 31 травня 2010. 
  8. Новое о Сергее Гедройц. Из воспоминаний И. Д. Авдиевой [Архівовано 15 квітня 2012 у Wayback Machine.] / Предисловие, публикация и комментарии А. Г. Меца. // Лица: Биографический альманах. Вып. 1. — М.; СПб., 1992.
  9. Тетяна Лозовенко. У Києві змінили назви станцій метро, вулиць та провулків (англ.). Українська правда. Процитовано 18 травня 2023. 

Посилання ред.