Алонім

сторінка значень у проекті Вікімедіа

Алонім — багатозначний термін, що може означати:

  • ім'я святого, друге ім'я особи (напр.: Іван Хреститель, Микола Чудотворець, Юрій Змієборець, Діва Марія). В українській мові частина такого типу алонімів це, як правило, кальки, або такі, що пристосовані до норм української мови. Найбільше представлені у церковно-історичній літературі, яка містить життєписи святих (агіографи). Алоніми досліджує агіоніміка (розділ ономастики). В українському мовознавстві ця наука проте окремого статусу не набула. Вивчалися у теологічній літературі (особливо 19 століття). M. Железняк.
  • друга назва географічного об'єкта («Дід Дніпро, Дніпро-Славута смертно зблід», Г. Чупринка);
  • слова не із спорідненим, а з тотожним значенням, на відміну від синоніма («Сині очі в моєї дружини, а у тебе були голубі», В. Сосюра).

Інколи в художній літературі алонім вживається як смисловий варіант певної лексеми: «Коли потяг у даль загуркоче» (В. Сосюра), «[…] покірну землю чути під ногою і пити зором синю далечінь» (О. Ольжич).

Алонім також подеколи вживається і як різновид псевдоніма, як підпис власного твору прізвищем іншого письменника чи іншої реальної людини, один з прийомів містифікації, застосовуваний, скажімо, у «Літературному ярмарку».

Пантелеймон Куліш підписував деякі свої твори прізвищем петербурзького журналіста М. Макарова. Польський поет-романтик З. Красінський видав у Парижі свою поему «Світанок» (1843) під прізвищем поета К. Гашинського і т. ін.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати