Вікіпедія

Юрій Гойцевич

(Перенаправлено з Юшко Гойцевич)

Юрій (Юшко) Гойцевич (лат. Georgius alias Joschko Goyczowicz, ст.-укр. Юшко Кгойцевич, пол. pan Juszko Golcewicz; ? — пом. між 1461 й 1464[1]) — староста новогрудський (зг. 1461)[2][3].

Походження боярина неясне. Мав брата Івана й Федька («Хведко»)[2].

Згідно з Хронікою Биховця Юрій брав участь у битві під Ошмянами (8 грудня 1432) на боці великого князя Свидригайла Ольгердовича, але втрапив у полон до Сигізмунда Кейстутовича. Якщо ця звістка правдива, а іншими джерелами вона не підтверджується[4], то останній, вочевидь, незабаром примирився з боярином і навіть обдарував помістями. Так, не пізніше літа 1436 він одержав від Сигізмунда двір Репухів на Вітебщині[5].

В 1440–43 рр. за наказом Довгірда й Гаштольда дістає Сеніно й Жировичі, що в Слонімському повіті, там само володів розташованими неподалік селами Лососін та Гощове[ru][6][7], і Тугановичами Циринського повіту (разом з братом Іваном та Миколаєм Немировичем)[8]. С. Вислоух висловив гадку, що у посіданні боярина знаходилось й с. Белавичі[9]; відомо, як Гойцевич «дал былъ землицу пустовъскую у Белавицъкомъ обрубе на Лодеиницы слузе своему Андърияну». С. Рибчонак припускає, що Юрій міг деякий час бути господарським намісником в Слонімі, — це добре пояснює, чому він володів маєтками в околицях даного міста[1].

Сповідував католицизм. У належному йому Крошині Новогрудського повіту вибудував дерев'яний костел Божого тіла, св. Георгія й св. Миколая, одним зі свідків чого виступив брат Федько. Храм був освячений 2 серпня 1442 року віленським єпископом Матеєм із Трок[10][11][12].

Приблизно 50-ми рр. XV ст. Рибчонак датує розгляд справи такого собі Гринька Микулича з Гойцевичем. Справа стосувалася права володіння Чагинським село і господар виніс рішення на користь Микулича[13].

Родина ред.

Юрій був одружений з Ганною (Аннушкою), донькою Яна Довгірда (а не Андрія Довгірдовича, як гадали раніше)[14]. Нащадків вони не залишили[2].

1461 року склав заповіт, яким всю свою вислугу за часів князя Сигізмунда — двір Репухів з «двірцем» Волковичі, «двірцем» Милотинню, данниками Копеньчичами, данниками на Білій, й данниками Ширневичами — записав на користь дружини[15]. Лососінські ж добра відійшли монарху, що пізніше надав їх Михайлу Борисовичу Тверському[16].

Після смерті мужа жінка вийшла заміж вдруге за Івашка Ілініча[11].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Рыбчонак, 2022, с. 7.
  2. ↑ а б в Полехов, 2015, с. 628.
  3. ↑ Пятраўскас, 2014, с. 226-227.
  4. ↑ Рыбчонак, 2022, с. 4-5.
  5. ↑ Полехов, 2015, с. 628-629.
  6. ↑ Рыбчонак, 2022, с. 7-8.
  7. ↑ LM. Kn. 3. P. 19, 58
  8. ↑ РИБ. — Т. 20. — СПб, 1903. — стб. 638.
  9. ↑ Wysłouch, 1930, с. 145.
  10. ↑ Полехов, 2015, с. 629.
  11. ↑ а б Пятраўскас, 2014, с. 227.
  12. ↑ KDKW. T.1. Nr. 172. S. 194—196
  13. ↑ Рыбчонак, 2022, с. 6.
  14. ↑ Рыбчонак, 2022, с. 5.
  15. ↑ LM. Kn. 4. P. 111—112
  16. ↑ Wysłouch, 1930, с. 146.

Література ред.

  • Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — 712 с. — ISBN 978-5-91674-366-1.
  • Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — 386 с. — ISBN 978-5-00076-015-4.
  • Wysłouch, Seweryn (1930). Z dziejów Łosośny i jej posiadaczy XV-XVI w. Ateneum Wileńskie. 7 (1-4): 145—169.
  • Рыбчонак С. Браты Гайцэвічы: нарыс да гісторыі эліты ВКЛ у сярэдзіне XV ст. // Герольд Litherland. — 2022. — № 23. — С. 4–15.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Юрій_Гойцевич&oldid=39529620